Читати книгу - "Спомини"

Богослужбово-календарну комісію при Видавництві Московської Патріярхії. Ще в 1933 вийшов з юрисдикції митрополита Сергія (Страгородського) і не визнав його обрання патріярхом, але в 1945 р. визнав нового патріярха Алексія І. Помер 28 жовтня 1962 р. Канонізований Архиєрейським собором РПЦ у серпні 2000 р. як новомученик та священно-ісповідник. Докладніше див.: Афанасий Сахаров. Даты и этапы моей жизни // Вестник русского студенческого христианского движения 81 (1966) 13–17; Житие святителя Афанасия Сахарова, епископа Ковровского, исповедника и песнописца (1887–1962). Москва 2000.(обратно) 583

Ймовірно має бути не “Боїми”, а “Баїми”. Баїмський табірний пункт був одним з 11 табірних підрозділів у системі Сиблагу. Про Сиблаг див. прим. 390 вище [у електронній версії — прим. 575. — Прим. верстальника].

(обратно) 584

Зрабувати (діял.) — пограбувати.

(обратно) 585

Гетьман Павло Скоропадський мав сестру Єлизавету Петрівну Скоропадську (1879–1899). Докладніших відомостей про неї розшукати не вдалося, як і про її чоловіка “Степаніва”, що перебував на засланні разом з митрополитом Йосифом Сліпим. Відомо тільки, що Єлизавета померла молодою, у 20 років, і похована в трапезній церкві Гамаліївського монастиря (с. Гамаліївка на Сумщині).

(обратно) 586

Максим Горький (справжнє ім’я: Алексей Максимович Пешков, 1868–1936) — російський письменник, прозаїк, драматург, суспільний діяч, родом з Нижнього Новгорода. Намагався створити релігію без Бога на основі колективного досвіду та трудової діяльности людини, у своїй післяреволюційній публіцистиці розвивав антирелігійні та антиклерикальні мотиви, був у тісних контактах з Леніним, Сталіним та іншими лідерами СРСР. Помер при загадкових обставинах (можливо, убитий) у Горках біля Москви. Про нього див.: В. С. Барахов. Драма М. Горького: Истоки, коллизии, метаморфозы. Москва 2004; Павел Басинский. Горький. Москва 2005.

(обратно) 587

Про сестру жінки Павла Скоропадського Олександри Петрівни Дурново (1878–1952) відомостей не знайдено. Можливо, йдеться про дальшу родину (наприклад, одну з двоюрідних сестер).

(обратно) 588

Рос.: “Так, так, правильно, громадянине начальнику”.

(обратно) 589

“Оператор” — тут: хірург.

(обратно) 590

Печора (Печорлаг) — концентраційний табір у системі ГУЛАГу, що знаходився біля м. Печора (Комі АРСР) на правому березі річки Печори. Створений у 1940 р. У цьому таборі були жахливі умови утримання, що призводило до надзвичайно високої смертности в’язнів. Приміром, у 1940–1942 pp. у Печорлазі з 50 тисяч в’язнів померло 40 тисяч, за що начальника Печорлагу Г. П. Большакова було засуджено до розстрілу. У 1950 р. Північно-Печорський табір був реорганізований. Після його злиття з Севжелдорлагом був створений Печорський виправно-трудовий табір, що проіснував до 1959 р. Чисельність в’язнів у ньому доходила до 59 тисяч. Табір спеціялізувався на будівництві залізниць, будівельно-монтажних, лісозаготівельних та вантажних роботах, видобутку гравію, каменю, піску, ґрунту, обслуговував вугільну промисловість Воркути, Печорську залізницю та пароплавство. У 1959 р. табір зліквідовано. Частина табору була передана Воркутинському виправно-трудовому табору, частина перейшла у відання Управління місць ув’язнення МВС Комі АРСР.

(обратно) 591

Секатура (з арх. пол. sekatura) — переслідування, прискіпування, докучання.

(обратно) 592

Петро Табінський (1888–1948) — православний священик, знавець старослов'янської мови і літургіки. Родом з Берестечка на Волині, закінчив семінарію в Житомирі та Петроградську духовну академію, здобув ступінь кандидата богословських наук (1913), до 1917 р. викладав у духовній семінарії в Петрограді. У 1918 р. переїхав на Україну, став працювати на ниві українізації Церкви, за що єпископ Подільський Пімен (Пегов) заборонив йому служити. Викладав в Українському державному університеті в Кам’янці-Подільському, з квітня 1920 — ректор Подільської духовної семінарії. У липні 1920 виїхав до Польщі, певний час був інтернований у таборі в м. Щипйорно. Душпастирював при соборі у Володимирі-Волинському, вів активну діяльність задля українізації Православної Церкви на Волині. На початку 1927 р. призначений ректором духовної семінарії в Кременці, але вже в квітні 1930 звільнений з посади. У жовтні 1931 р. заявив про перехід до Греко-Католицької Церкви, за що митрополит Діонісій (Валединський) оголосив йому анафему. Невдовзі переїхав у Львів, де став парохом одної з церков та викладачем Богословської академії. У 1944 р. заарештований радянською владою й ув’язнений у сибірських таборах, де став об’єктом бойкоту з боку російських православних священиків через “варшавську анафему”. Помер в ув’язненні у 1948 р. Про нього див.: В. Т. Борщевич. Митрофорний протоієрей Петро Табінський // Науковий вісник Волинського національного університету. Історичні науки 11 (2008) 91–97.

(обратно) 593

Рос.: “А здохли вони?” — “Ні”. — “О, шкода!”

(обратно) 594

Кіровський (або В’ятський — до 1934 р. м. Кіров мало назву В’ятка) виправно-трудовий табір (Кіровлаг, В’ятлаг) був величезним лісозаготівельним комплексом, одним із семи “лісових” таборів у системі ГУЛАГу, розташованим на північному сході Кіровської обл. за 350 км від м. Кірова. Більшість в’язнів становили українці. Табір утворено в 1937 р. У 1938 р. біля станції “Лесная” був побудований великий лісозавод, а поряд з ним на болотистому місці — селище Лісне як центр В’ятлагу. Період “розквіту” В’ятлагу припадає на кінець 1940-х і 1950-ті роках, коли він складався з 50 окремих табірних пунктів, які були розсіяні по території в 12000 км2 і в яких утримувалося пересічно від 16 до 25 тисяч в’язнів. В’язні працювали на лісоповалах та в деревообробці. Праця була важка, бо до середини 1950-х років тут майже не було механізації. Дерева валили пилами, стоячи по пояс у снігу чи по коліна у болоті, вантажили вручну і вивозили кіньми. Довго на таких роботах не витримували навіть фізично міцні в’язні. Докладніше див.: Виктор