Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Як ти можеш мати в цьому певність?

Тому що, мовив Рон, вказуючи на картину Мондріана на протилежній стіні, Тріксі може робити все, що захоче.

Еге ж, відповів Фергюсон, повертаючись і також дивлячись на полотно, напевно, може.

Обговорити треба ще одне, останнє. Назва, загальна назва для всіх трьох книжок. Поспіху немає, проте Енні на редколегії вже придумала одну, і як ми гадаємо, досить кумедну. Кумедну тому, що ти ще настільки шокуєш цей світ своєю молодістю й новизною, що ми іноді питаємо себе, чи не вдягаєш ти підгузники.

Лише на ніч, а вдень вони мені вже не потрібні.

Містер Бруднуля ходить тепер у чистеньких трусиках.

Майже повсякчас, принаймні. І що ж Енні пропонує?

«Зібрання творів».

Ага. Так, це й справді доволі кумедно, але ще й… як це слово, вилетіло з голови?… трохи похоронно. Так ніби мене забальзамували і от-от відправлять мандрувати в минуле без зворотнього квитка. Гадаю, я придумав би щось бадьоріше.

Твоя книжка. Тобі й вирішувати.

Як щодо «Прелюдій»?

Як у раннього Мілтона?

Саме так. «Літературна композиція попередньої чи підготовчої природи».

Нам відоме значення цього слова, та чи зрозуміють його інші?

Якщо не зрозуміють, можуть у словнику знайти.

Рон зняв окуляри, протер скельця носовичком, а потім знову їх надягнув. По короткій паузі він стис плечима й промовив: Я за тебе, Арчі. Нехай шукають.

Фергюсон повернувся на вечірку оглушений і невагомий, так нібито голова в нього жила окремо від тіла. Коли він спробував повідомити цю добру новину Селії, галас навколо них був таким гучним, що вона не розчула його слів. Нічого, сказав Фергюсон, стискаючи її руку й цілуючи в шию, я тобі розповім пізніше. Відтак він обдивився збіговисько вертикальних людей, що стовпилися в кімнаті, і побачив, що Говард і Емі продовжують бесіду, але тепер вони стоять значно тісніше, і обидвоє посуваються ближче одне до одного, цілковито захоплені розмовою, і поки він спостерігав, як його зведена сестра й колишній сусід по кімнаті один на одного дивляться, Фергюсонові спало на думку, що вони в нього прямо на очах, можливо, перетворюються на пару, позаяк поруч немає на Мони, ні Лютера – і, поза сумнівом, для них обох ті ніколи більше й не виникнуть, – для Говарда й Емі є сенс дослідити можливості, і наскільки це буде цікаво, якщо Говард у підсумку проникне в це заплутане, змішане племено з кланів і родоводів, аби стати почесним членом пересувної водевільної трупи Шнейдерман-Адлер-Фергюсон-Маркс, котра перетворить його друга на неофіційного зятя, і якою честю це буде, сказав собі Фергюсон, – вітати Говарда у внутрішньому колі та радити йому, як пригинатися, коли Емі почне шпурляти йому в голову вафлями «Некко», ця незвичайна Емі Шнайдерман, дівчина, якої він так відчайдушно хотів, що й досі його мучила думка про те, що могло б відбутися, але так і не сталося.

Тепер він мав достатньо грошей, аби прожити рік, і в перші п’ять місяців того року Фергюсон спромігся тримати себе у формі, дотримуючись свого плану. Для нього важили лише чотири справи: написання книги, кохання до Селії, любов до друзів, та поїздки до Бруклінського коледжу. Ні, він не втратив інтересу до світу, проте світ уже не просто розпадався на частини, світ зайнявся, і питання стояло так: Що робити і чого не робити, коли світ уже запалав, а ти не маєш устаткування для гасіння цього полум’я, адже полум’я так само палає і в тобі, і що б ти не робив, твої дії нічого не змінять? Дотримуйся плану, пиши книжку. Це була єдина відповідь, яку міг придумати Фергюсон. Пиши книжку, замінюючи справжнє полум’я уявним вогнем, і сподівайся, що твої зусилля перейдуть у щось більше, ніж ніщо. Що стосується Тетського наступу в Південному В’єтнамі, відречення Ліндона Джонсона, убивства Мартіна Лютера Кінга – стеж за ними якомога ретельніше, вбирай їх у себе якомога глибше, але попри це – нічого. Він не мав наміру воювати на барикадах, але підбадьорюватиме тих, хто на них вийде, а відтак повернеться до своєї кімнати і почне писати свою книжку.

Він розумів, наскільки хиткою була така позиція. Її зверхність, її себелюбство, вада його мислення, мовляв, мистецтво понад усе, проте якщо не триматися за цей аргумент міцніше (це, ймовірно, взагалі не аргумент, а інстинктивний рефлекс), він поведеться на контраргумент, котрий постулює світ, де книги вже не обов’язкові, а яка точка в часі може бути вагомішою для написання книг, окрім року, коли світ палає – і ти в полум’ї разом із ним?

Відтак прилетів перший із двох потужних ударів, що впали на нього тієї весни.

О дев’ятій вечора шостого квітня, по двох днях після вбивства Мартіна Лютера Кінга, коли в половині великих міст Америки палали справжні вогнища, в помешканні Фергюсона на Східній Вісімдесят дев’ятій вулиці пролунав телефоний дзвінок. Дехто на ймення Аллен Блюменталь бажав поговорити з Арчі Фергюсоном, котре туманно нагадувало йому щось у віддаленому кутку його пам’яті… Блюменталь… Блюменталь… і тут нарешті йому згадалося: Аллен Блюменталь, син Етель Блюменталь, жінки, на котрій останні три роки одружений його батько, невідомий зведений брат Фергюсона, на час весілля йому виповнилося шістнадцять, а тепер, отже, дев’ятнадцять, усього на два роки молодший від Фергюсона – ровесник Селії.

Якщо ви – той Аллен Блюменталь, про якого я думаю, відказав Фергюсон, то ви мій зведений брат (пауза, аби усвідомити розмах цього словосполучення). Привіт, братику.

Блюменталь не розсміявся у відповідь на м’який, проте доброзичливий жарт Фергюсона і не став надарма витрачати часу, а одразу приступив до справи. О сьомій годині того ранку, граючи перед роботою в теніс зі своїм другом дитинства Семом Браунштайном, батько Фергюсона впав і помер від серцевого нападу. Похорони післязавтра у храмі «Б’най Авраам» у Ньюарку, і Блюменталь зараз телефонує за дорученням своєї матері, аби запросити Фергюсона на службу, яку проводитиме ребе Принц, а відтак на поїздку разом із членами сім’ї до кладовища у Вудбриджі на поховання, по якому він може приєднатися до них у їхньому домі в Мейплвуді. Що Блюменталь може передати матері? Так чи ні?

Так, відповів Фергюсон. Звичайно, я приїду.

Стенлі був таким чудовим мужиком, сказав невідомий зведений брат, і голос його, затремтівши, змістився в іншу тональність. Ніяк не збагну, що ж це сталося.

Фергюсон почув, як у горлі в Блюменталя щось перехопило, – зненацька хлопець заридав…

А у Фергюсона сліз, проте, не було. Ще довго після того, як він поклав слухавку, не міг відчути нічого,