Читати книгу - "Спомини"

Рос.: “Сідайте”.

Рос.: Ну, ми вас знищувати не будемо”.

Рос.: Ну, будемо закінчувати вже”.

Йоан (Соколов) (1877–1968) — митрополит Київський і Галицький, екзарх України у 1944–1964 pp., архимандрит Києво-Печерської лаври (до її закриття в 1961 p.). Родом із с. Дмитров Московської губернії з родини диякона, осиротів у дитинстві і був вихований у Миколо-Перервінському монастирі, закінчив Московську духовну семінарію (1896), викладав Закон Божий у гімназіях. У 1901 р. одружився і був висвячений на священика. У 1908–1912 pp. навчався в Московському археологічному інституті, в 1915 р. овдовів. Після Жовтневої революції й заборони викладання релігії в школах якийсь час працював на харчовій фабриці (до 1922) і служив в одному з храмів Москви. У 1928 р. прийняв монаший постриг, висвячений на єпископа, у 1928–1938 pp. служив вікарієм або адміністратором у Московській, Калінінській, Брянській та Вологодській єпархіях. У 1938 р. заарештований, але після усунення Єжова та перегляду справи звільнений. До початку війни жив у родичів на дачі під Москвою. Восени 1941 р. евакуювався в Ульяновськ разом з митрополитом Сергієм (Страгородським) як його духівник і був призначений архиєпископом Ульяновським; у 1946 р. став архиєпископом Ярославським та Ростовським, управляв також Костромською єпархією. 8 вересня 1943 р. брав участь у Соборі єпископів, що обрав митрополита Сергія (Страгородського) патріярхом Московським і всієї Руси. 12 лютого 1944 р. піднесений у сан митрополита, призначений митрополитом Київським і Галицьким та екзархом України. У 1964 р. звільнений на спочинок, після чого жив у Святошино біля Києва; помер 29 березня 1968 р.

Мабуть, Йосиф Сліпий натякає тут на звернення патріярха Алексія від 16 березня 1945 p., яке було адресоване “пастирям і віруючим Греко-Католицької Церкви, які проживають у західних областях Української РСР” і закликало їх приєднатися до РПЦ. Звернення було вислане на ім’я В. Молотова й опубліковане не в “Журналі Московської Патріярхії”, а у вигляді листівки, яка була видана накладом 10000 примірників і поширювалася серед вірних УГКЦ.

Владика Хомишин помер 28 грудня 1945 р. і був похований в одній із спільних табірних могил.

Єпископ Йосафат Коциловський перебував у таборі Чапаївка за 25 км від Києва (тепер Таращанський район), де й помер 17 листопада 1947 р. від запалення легенів. На прохання його співкамерника, православного єпископа, сестри Свято-Покровського православного монастиря викупили в табірної охорони тіло владики Коциловського, поховали його в с. Чапаївка й позначили місце поховання, посадивши на могилі дерево. У 1977 р. у зв’язку із знищенням цвинтаря в с. Чапаївка отець Йосафат Каваців перепоховав тлінні останки владики на Янівському цвинтарі у Львові. Органи КДБ хотіли знищити могилу, тож о. Каваців дістав дозвіл на гробівець на Янівському цвинтарі і переніс останки туди. Однак після арешту о. Каваціва у 1981 р. гробівець був конфіскований і проданий. Тому після свого звільнення в 1986 р. о. Каваців знову перепоховав останки в могилі своїх батьків на цвинтарі с. Яблунівка Стрийського p-ну. Врешті, у 1998 р. тлінні останки єп. Коциловського спочили в Стрию у церкві Благовіщення (на вул. Б. Хмельницького). Це місце поховання теж вважається тимчасовим, бо сам владика бажав, щоб його поховали в Крехові, де він постригся в ченці. Після беатифікації єп. Коциловського під час візиту папи Івана Павла II у 2001 р. передбачалося, що мощі владики будуть перенесені до Пантеону отців-мучеників, який планували збудувати в митрополичому саду собору св. Юра у Львові. Однак з огляду на перенесення осідку глави УГКЦ до Києва, реалізацію цієї ідеї відкладено. Про єп. Коциловського і справу його поховання див.: Володимир Бадяк. Наш Владика. Життя і посмертні митарства блаженного єпископа Йосафата Коциловського. Львів 2000.

В1; М: <Бо єпископ Хомишин, перевезений з тюрми до якогось інфірмаря чи шпиталя на Лукіянівці, помер, а єпископ Коциловський помер в ляґрі (1947), але пізніше, в який перемінили віллю Печерського монастиря>; А1: <Бо єпископ Хомишин, перевезений з тюрми до якогось інфірмаря чи шпиталя на Лукіянівці, помер в 1945 p., а єпископ Коциловський помер в ляґрі (1947), але пізніше, бо пізніше був арештований (1946), на який перемінили віллю Печерського монастиря біля Києва>.

Макарій (Оксіюк) (1884–1961) — церковний діяч, богослов, православний єпископ, родом з Холмщини (с. Луковисько Константинівського повіту). Закінчив Холмську семінарію (1907) та Київську духовну академію (1911), викладав у Київській духовній академії (до 1922) та Київському університеті, у 1926–1933 pp. працював у бібліотеці Української академії наук у Києві на посаді наукового працівника та викладачем історії й іноземних мов у середніх школах. У 1942 р. овдовів і був рукоположений на священника. 20 квітня 1945 р. пострижений у чернецтво і 22 квітня 1945 висвячений у Москві на єпископа Львівського і Тернопільського (1945–1951). У 1948–1951 pp. керував також Мукачівсько-Ужгородською єпархією. 15 травня 1951 р. відпущений у юрисдикцію Польської Автокефальної Православної Церкви, яку очолював як митрополит Варшавський і всієї Польщі протягом 1951–1959 pp. 9 грудня 1959 р. зрікся престолу через стан здоров’я і в травні 1960 р. виїхав на лікування до Москви. Помер 2 березня 1961 р. в Одесі.

Рос.: “виконавці”.

Йосиф (або Осип) Гірняк (1902–1979) — священик УГКЦ, педагог, родом з Коломиї. Закінчив Станиславівську гімназію, в 1924–1929 pp. навчався на гуманістичному відділі (історія та німецька мова) Львівського університету, в 1930–1931 pp. закінчив торгівельну школу і відбув бухгалтерську практику в Центробанку у Львові, у 1931–1937 pp. студіював філософію і богослов’я в Римі. У 1937 р. висвячений у Римі російським архиєпископом Олександром Євреїновим. Після свячень працював катехитом народних шкіл у Надвірній, з 1942 р. душпастирював у Королівці