Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

уже не відступиться. Він дійшов краю того, що міг би витримати. Досить із нього Рочестера[70], доволі газет, досить жити, не відвертаючи погляду від темного світу безглуздих війн, брехливих урядів, таємних агентів-шпигунів під прикриттям, і розлючених, зневірених людей, що опинилися в пастках в’язниць, побудованих штатом Нью-Йорк. Це вже більше нічому його не вчить. Він знову й знову зазубрював один і той самий урок і тепер уже знав цю історію напам’ять, не спромігшись навіть присісти, аби написати її. Rien ne va plus[71], як казали гравцям у Монте-Карло, коли колесо рулетки було готове закрутитися знову. Більше жодних ставок. Він поставив гроші на зеро і програв, а тепер пора виходити з гри.

Уранці він вирушить до тюрми разом із Джанеллі, проведе інтерв’ю з начальником, котрий, імовірно, розповість йому, що все під контролем, а якщо він попросить впустити їх і все оглянути та, можливо, поспілкуватися з одним-двома в’язнями, йому, найімовірніше, відмовлять з причин безпеки. Тоді він напише матеріал, який спроможеться написати, і здасть його Пітменові. Але цей матеріал стане останнім. Він скаже Пітмену, що на цьому крапка, і потисне йому руку на прощання. Далі він зайде до кабінету Макмануса і подякує Карлові за надану йому можливість попрацювати, потисне йому руку і висловить вдячність за честь бути з ним знайомим, але більше він не створений для такої роботи, скаже він, ця робота тепер його вбиває і він весь виснажений, а тому ще раз подякує своєму начальникові за те, що той така добра людина і востаннє вийде з будівлі редакції.

П’ята година. Він зняв трубку й набрав номер Галлі в Массачусетсі, проте після чотирнадцяти гудків ніхто не відповів, навіть сусідка Галлі не повідомила йому, що Галлі пішла на ввесь вечір і повернеться лише об одинадцятій чи о дванадцятій.

Блакитні очі Галлі дивилися на нього, поки він спостерігав, як вона підповзає до нього по ліжку. Завзяте маленьке біле тіло Галлі притискалося до нього. Розкажи мені, що тобі найбільше подобається, попрохала вона його якось, і він відповів їй дурненьким жартом: Сивучі в Центральному парку, сяйво на стелі вокзалу «Гранд-Централ» та сибаритство зручних самозаклеювальних конвертів. Si, Si, Si, відповіла вона. Хоча, може, вона казала: Ти, ти, ти.

Іноді вона сміялася так, що її обличчя червоніло.

Якщо він не планує більше жити в Рочестері, куди йому схочеться вирушити? Для початку – до Массачусетсу. У Саут-Гадлі, Массачусетс, обговорити все з нею і виробити хоч якийсь план дій. Можливо, зняти помешкання де-небудь поблизу й трудитися над Війоном, поки вона відвідує коледж. Чи, може, позайматися цим якийсь час, поки кесонна хвороба не мине і він не навчиться знову бути людиною, а відтак на різдвяних канікулах полетіти з нею до Парижу. Або ж побродити Європою самостійно і побачити стільки, скільки зуміє побачити протягом місяця, двох або чотирьох. Ні. Не чотирьох. Це надто довго, стільки він просто не витримає. Квартирка в Амхерсті чи якомусь іншому містечку. Це може стати непоганим рішенням на перший час, а потому – в Європу разом на пару місяців після її випуску з коледжу в червні. Можливе все, що завгодно. Якщо совати руку до бабусиного фонду щоразу, коли накотить нестримне бажання, то в цьому році можна буде все.

Шоста година. Омлет, шинка й два кусні тосту з маслом на вечерю – разом із чотирма склянками червоного вина.

Luy qui buvoit du meilleur et plus chier

Et ne deust il avoir vaillant ung pigne.

Сьома година. Він сидів за своїм письмовим столом і дивився на ці два рядки Війона. Якщо дослівно: «Йому, який пив кращі й дорогі вина, не вистачало на гребінець». Або так: «І навіть гребінець був не по кишені». Або: «На гребінець не вистачало мідяків». Або: «Капусти не ставало зачесатись». Або: «І так він зубожів, що не купив і гребінця». Або: «Така вже пустка в кишенях, що без гребінця».

Дев’ята година. Він знову потелефонував до Массачусетсу. Тепер двадцять гудків, та знову ніхто не відповів.

Це було не просто нове кохання, а якийсь новий різновид кохання, новий спосіб бути собою, спосіб кращий завдяки тому, хто, й що, і як вона була з ним, такого він завше прагнув, але в минулому він ніколи не міг цього досягти. Ніяких нападів похмурої замисленості більше, ніяких мандрівок у трясовину сумних, сповнених мук, самокопань, ніяких більше нападок на самого себе – це ж слабкість, що завжди робила його меншим, ніж йому слід було бути. ГІНЕС НАДАЄ ТОБІ СИЛИ, – повідомляли плакати на стінах барів. Йому силу давала Галлі. ГІНЕС ПРИНОСИТЬ ТОБІ КОРИСТЬ, – повідомляли плакати на стінах барів. Поза сумнівом, користь йому давала Галлі Дойл.

За чверть одинадцята. Фергюсон зайшов у спальню, накрутив годинника і поставив будильник на шосту ранку. Відтак повернувся до вітальні, зняв слухавку і знову набрав номер Галлі.

Ніхто не відповів.

У квартирі прямо під Фергюсоном Чарлі Вінсент вимкнув телевізор, потягнувся й устав з дивану. Мешканець згори лягає спати, симпатичний хлопчина, котрий усе літо спав із гарненькою білявкою, такі славні, доброзичливі вони дітки, завше приємне слово на сходах знайдеться чи перед поштовими скриньками, а от тепер дівчисько поїхало, і хлопчина знову спить сам, що в якомусь сенсі навіть шкода, адже йому подобалося слухати, як нагорі здригається ліжко, а хлопчак аж гарчить, і дівка верещить і стогне, такі вже приємні звуки, таке задоволення для вух та будь-якої іншої частини його тіла, вічно він шкодує, що він не нагорі в ліжку разом із ними, не такий, яким він є зараз, а в старому його тілі, яке мав раніше, коли сам був молодим і вродливим, роки, скільки довгих рокеів тому це було, і навіть якщо тепер не піднятися йому, аби побути з ними чи поспостерігати за ними, сидячи на стільці в кутку їхньої кімнати, слухати їх та уявляти їх собі було майже так само добре, і от тепер, коли хлопчак знову залишився сам, у цьому теж було щось хороше, такий гарненький хлопчик з широкими плечима й співчутливими очима, чого б він тільки не віддав, лише б потримати цього голого хлопчика в своїх обіймах і покривати все його тіло поцілунками, і от тому Чарлі Вінсент вимкнув телевізор і, соваючи ногами, почвалав із вітальні до спальні, аби послухати як рипить ліжко, коли хлопчик крутиться на матраці і влаштовується зручніше на ніч. У кімнаті зараз було темно. Чарлі Вінсент