Читати книгу - "Спомини"

Адріян Зафійовський (1882–1973) — священик-вдівець, родом із с. Старі Петликівці Бучацького повіту, зі священичої родини. Середню освіту здобув у Бучачі (1903), богословську — у Львівському університеті. Перед свяченнями перевівся зі Станиславівської єпархії до Львівської архиєпархії і був висвячений у 1907 p., працював катехитом і душпастирем у м. Броди аж до примусового виселення німцями в 1944 р. У 1914–1915 pp. їздив на місії до станиць сезонних робітників у Німеччину в Ґросс-Янсе (провінція Померанія). У 1914–1915 pp. завідував парохією в Коршеві Жуківського д-ту, у 1915–1916 pp. — Успенською церквою у Львові. Служив польовим духівником в угорських (1915–1916) та австрійських військах (1916–1918). У 1924 р. митрополит Шептицький наділив його крилошанськими відзнаками, а в 1934 р. номінував його почесним радником митрополичої консисторії; в 1944 р. митрополит Йосиф Сліпий підніс його до гідности крилошанина. З 1941 р. о. Зафійовський був призначений завідателем Язлівчика, а з 1944 р. — завідателем Клепарова (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 353–354). З приходом радянської влади о. Зафійовський був заарештований у 1946 р. і засуджений на 10 років примусових робіт на Уралі. Після звільнення у 1956 р. повернувся до Львова і продовжував підпільне душпастирське служіння аж до смерти.

Йосиф де Вохт, ЧНІ (Jozef de Vocht, 1903–1956) — бельгійський священик-редемпторист, висвячений у 1907 р. Вступив до ЧНІ і в 1913 р. склав перші обіти. У 1922 р. приїхав до України. У 1924–1931 pp. був ігуменом монастиря у Станиславові, у 1931–1933 — ігуменом у Тернополі, провадив активну місіонерську працю. У 1933–1948 pp. був протоігуменом Львівської віце-провінції редемптористів; у 1933–1937 pp. жив переважно у Станиславові, потім переїхав до Львова. У 1940 р. відмовився виїжджати з території СРСР. У 1945 р. митрополит Йосиф Сліпий таємно призначив о. де Вохта адміністратором Львівської архиєпархії на випадок арешту єпископів, а згодом — генеральним вікарієм, однак активної діяльности той не проводив. Восени 1948 р. передав усі свої повноваження о. Івану Зятику. 15 грудня 1948 р. йому відмовили у продовженні візи і він був змушений виїхати з СРСР до Бельгії. Помер 9 грудня 1956 р. в м. Єтте. Про нього див.: Богдан Бешлей. Отець Йосиф де Вохт // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упоряд. Ярослав Приріз. Львів 2003, с. 121–127.

Фунґувати (з пол. fungować, нім. fungieren) — функціонувати, працювати.

Віталій (Володимир) Градюк, ЧСВВ (1872–1961) — церковний діяч, настоятель кількох монастирів у Галичині, перший радник, економ, прокурор і протоігумен Провінції ЧСВВ в Україні. Родом з Кристинополя, вивчав богослов’я у Львові, Кристинополі та Кракові, висвячений у 1898 p., деякий час душпастирював у Жовкві. У 1901–1914 pp. був ігуменом у Лаврові, де побудував новий монастир, у 1914 р., після окупації Галичини російськими військами, був заарештований і на три роки засланий у Казань. Після повернення із заслання до Львова у 1918 р. очолив новіціят у Крехові. У 1920–1926 pp. був провінційним прокуратором, у 1926–1935 — настоятелем монастиря в Жовкві. У 1935 р. став протоігуменом Галицької провінції ЧСВВ, яку очолював аж до смерти в 1961 р. У 1945 р. заарештований, засуджений на 10 років таборів; ув’язнення відбував у Красноярському краї. Зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим та єп. Миколаєм Чарнецьким у таборі Печора і був разом з ними на етапі з Печори в Інту. Після звільнення у 1954 р. важкохворий Градюк повернувся до Львова, де й помер 30 серпня 1961. Про нього див.: Ярослав Огоновський. Життя і діяльність отця Віталія Градюка ЧСВВ. Львів 2003 // Архів ІІЦ, фонд наукових робіт.

Методій (Михайло) Борса (1908–1992?) — церковний діяч-василіянин, родом із села Товстеньке Копичинського повіту. В 1924 р. вступив до василіянського чину, вищу богословську освіту здобув у монастирі, у 1934 р. в Жовкві був висвячений на священика. Перебував у монастирях у Крехові, Лаврові, Добромилі, Кристинополі, Бучачі, Перемишлі. У 1942–1944 pp. був ігуменом монастиря в Крехові, у 1944–1945 — у Львові. У 1945 р. заарештований і в 1946 р. засуджений за антирадянську діяльність на 10 років таборів. Ув’язнення відбував в Озерлагу, а потім у Береговському таборі м. Магадан, працював на лісоповалі, згодом санітаром. Після звільнення деякий час перебував на засланні в поселенні Мяунджа, але в травні 1956 р. отримав право повернутися в Україну. Дорогою додому в червні 1956 р. відвідав Йосифа Сліпого в Маклакові. Після поверення в Україну оселився у своєї матері в м. Городок і через три місяці (вересень 1958) перейшов на православ’я, одружився з кухаркою і служив як православний священик у с. Білі Ослави Івано-Франківської обл. У січні 1958 р. виступав свідком на процесі Сліпого. У березні 1958 р. був заарештований і перебував під слідством у Київській тюрмі. Звільнений 31 травня 1958 p., служив на парафіях у селах Новосілки (1958–1960), Задвір’я (1960–1971), Туринка (1971–1973) та Глинсько (1973–1988) на Львівщині. Помер у 1992 р. від інсульту в м. Жовква. Перед смертю Борса висповідався в отця М. Греня (ЧСВВ), а тому можна припускати, що він повернувся в лоно Католицької Церкви. Свідчення Михайла Борси на допиті у справі Йосифа Сліпого див. у архівно-слідчій справі Йосифа Сліпого: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 8, арк. 231–250. Відомості до біограми подали єромонах Єремія Громик (на основі джерел архіву ЧСВВ), а також племінниці Михайла Борси Ірина Демків (м. Жовква) та Катерина Ткачинська (с. Дубровиця Яворівського р-ну).

Леопольд Браун (Marie-Léopold Braun, 1903–1964) — римо-католицький священик асумпціоніст, родом із Нью-Бедфорда (США). Прибув у Москву в 1934 р. як помічник єпископа Пія-Ежена Неве (Pie Eugene Neveu) на умовах угоди Рузвельта — Литвинова; служив капеланом для американського дипломатичного корпусу та іноземців-католиків і парохом церкви св. Людовіка Французького в Москві, що знаходилася біля тюрми на Луб’янці. У 1936-1945 pp. був єдиним легальним католицьким священиком на багато сотень кілометрів від Москви. Перебуваючи під постійним наглядом і тиском НКВС, був змушений наприкінці 1945 р. повернутися в США. Залишив спогади про своє перебування в СРСР, що були віднайдені й опубліковані в США у 2006 p.: Léopold L. S. Braun. In Lubiankas Shadow: The Memoirs of an American Priest in Stalins Moscow, 1934–1945 / ред. G. M. Hamburg. Notre Dame 2006; Леопольд Браун. В тени Лубянки. Москва 2012. Про Леопольда Брауна див.: Н. Боброва. Мужество веры: о. Леопольд Браун в сталинской