Читати книгу - "Спомини"

стати єпископом, але цим планам завадив початок війни. Був двічі заарештований: спершу німцями у 1943 р. за переховування євреїв (звільнений завдяки заступництву митрополита Андрея Шептицького, який сплатив за нього велику грошову заставу), а згодом більшовиками у 1945 р. за відмову перейти на православ’я. Засуджений на 10 років таборів. Помер від отруєння 18 листопада 1954 р. в таборі біля селища Абезь (Комі АРСР). Посмертно реабілітований 10 серпня 1994 р. Вірмени-католики вважають його мучеником за віру.(обратно) 505

Мається на увазі Львівська політехніка.

(обратно) 506

Палліюм (з лат.: pallium — накидка), або омофор (з грецьк.: ωμοφóριον — наплічник) — довга стрічка, прикрашена хрестами, що є частиною літургійного одягу єпископа та символом його духовної влади.

(обратно) 507

Поліставріон (грецьк.: πολυσταυριον від πολυ — багато, σταυρος — хрест) — хрещатий фелон єпископа.

(обратно) 508

Інсталяція — інтронізація, впровадження на посаду.

(обратно) 509

Інтронізація митрополита Йосифа Сліпого відбулася в соборі св. Юра 12 листопада 1944 р. В інтронізації брав участь також єпископ Йосафат Коциловський, про якого митрополит Йосиф Сліпий тут не згадує. Див.: Сергійчук, док. № 14, с. 52–53.

(обратно) 510

Можливо, Василь Белей (1896–1964) — неодружений священик Львівської архиєпархії, висвячений у 1929 p., ректор Малої семінарії та сотрудник у Львівському архикафедральному соборі св. Юра. Після Другої світової війни був засуджений на 10 років таборів. У 1950 р. зустрічався з Йосифом Сліпим та Миколаєм Чарнецьким у таборі на Потьмі. Помер у Львові 17 січня 1964 р.

(обратно) 511

Микола Хмільовський (псевдоніми: Лаврівський, Аксіос; 1880–1963) — священик, родом с. Покропивна на Тернопільщині. Вивчав богослов’я в університетах Львова та Відня, захистив докторат, одружився і в 1907 р. був висвячений на священика. У 1908–1930 pp. вів душпастирську, педагогічну та громадську діяльність у Золочеві. Під час Першої світової війни зголосився до Легіону УСС, з 1919 — капелан УГА. Після війни повернувся до душпастирської та педагогічної праці, започаткував першу приватну гімназію у Золочеві і керував нею до 1930 р. У 1931–1944 pp. служив парохом у с. Мшана на Львівщині. З вибухом Другої світової війни налагодив зв’язки з націоналістичним підпіллям. У 1935–1941 — директор студій у Малій семінарії, у 1936–1944 — член митрополичої консисторії, з 1941 — крилошанин; у 1945–1950 pp., фактично, був провідником УГКЦ як таємний капітульний вікарій Львівської архиєпархії, у 1948 — кооптований у члени УГВР. У 1950 р. заарештований за зв’язки з УПА та УГВР і в 1951 р. засуджений на 10 років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Верхньоуральську та у Володимирській тюрмі. Після смерти Сталіна звільнений у 1954 p., повернувся у с. Мшана, де продовжував підпільну душпастирську діяльність та готував кандидатів до священства. Помер 30 квітня 1963 р. у Мшані. Про нього див.: Мар’ян Сліпак. Микола Хмільовський — видатний діяч УГКЦ і воюючої України // Український визвольний рух, вип. 5. Львів 2005, с. 177–182.

(обратно) 512

Олексій Базюк (1873–1944) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Добряни на Стрийщині. Закінчив Стрийську гімназію, вивчав богослов’я та філософію в Римі (Урбаніянум, 1894–1999) та Відні, висвячений на священика у 1898 p., у 1902 р. захистив докторат у Віденському університеті. Під час навчання у Відні служив на парафії св. Варвари. У 1902–1914 pp. душпастирював у селах Галичини (Підмихайле, Щирець, Ясниська, Грабівка). У 1914–1924 pp. був першим апостольським адміністратором для українців греко-католиків у Боснії та Герцеговині з осідком у Баня Луці, а після 1924 p., коли всі греко-католики Югославії увійшли до складу Крижевацької єпархії, апостольська адміністрація була зліквідована, а Базюк став генеральним вікарієм греко-католицького єпископа Діонісія Няраді (1924–1926) й одночасно опікувався українськими заробітчанами в Німеччині. У 1926 р. повернувся в Галичину і був призначений крилошанином Львівської митрополичої капітули. З 1934 — дійсний член НТШ. У 1939–1944 pp. служив у с. Чесники біля Рогатина.

(обратно) 513

Василь Томович помер 3 лютого 1941 р. Про нього див. прим. 279 вище [у електронній версії — прим. 430. — Прим. верстальника].

(обратно) 514

Роман Лободич (іноді: Лободович; 1893–1969) — священик, крилошанин Станиславівської та Львівської капітул. Родом із с. Сороки біля Львова, з учительської сім’ї; навчався в гімназії в Стрию та Станиславові, право та богослов’я вивчав у Львівському університеті. Прийняв свячення разом з Йосифом Сліпим 21 вересня 1917 р. і був призначений сотрудником Львівського кафедрального храму св. Юра; також служив польовим духовником австрійської армії на італійському фронті, де потрапив у полон і провів півроку в таборі полонених старшин у Монте-Кассіно. Повернувшись з полону, зголосився до служби в УГА і служив польовим духовником аж до переходу Галицьких військ за Збруч. Після війни був катехитом і сотрудником у Галичі, потім парохом у с. Залуква біля Галича (1923–1930), у 1929–1930 pp. був віце-деканом Галицького д-ту. У 1930–1938 pp. служив у Станиславові як соборний крилошанин Станиславівської капітули, кафедральний парох та адміністратор єпископських дібр. У 1935 р. обраний членом польського сенату у Варшаві. У 1938 р. іменований крилошанином Львівської капітули та членом Львівської митрополичої консисторії. У 1939 р. як кафедральний парох собору св. Юра готував архиєрейські свячення Йосифа Сліпого. У роки війни брав участь у формуванні дивізії “Галичина” і в травні 1943 р. був призначений її капеланом. У 1944 р. виїхав до Праги, а в кінці 1946 — до США. У 1947–1969 pp. душпастирював у США: був організатори та першим парохом парафії в Лос-Анджелесі, першим ректором духовної семінарії у Вашингтоні, головою Союзу українців-католиків “Провидіння” (до 1959), а в останні роки життя — капеланом сирітського дому сестер-василіянок у Філадельфії, де й помер 22 серпня 1969 р.

(обратно)