Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ох, чують мої кісточки, що ще до ранку всі ми пройдемо крізь ці двері, — зітхнув Поґін, — хоча особисто мені спадає на думку тисяча і одна смерть, якими я готовий був би померти замість цієї.
— Воістину, — кивнув головою Тіріан, — зловісні двері. На пащу схожі.
— Невже, ну, невже нічогісінько не можна зробити, щоб усе це припинилося? — почувся тремтливий голосок Джил.
— Ні, серце моє, — Діамант потерся носом об її руку. — Може бути, ці двері стануть для нас дверима у світ Аслана. І ще сьогодні ми постанемо перед очі його і розділимо з ним вечерю.
Поки вони так говорили, таркаан Рішда вийшов з гурту остраханців і наблизився до білої скелі, аби втікачі почули кожне його слово. І ось що вони почули.
— Слухайте всі! Якщо кабан, собаки та єдиноріг здадуться мені на милість, я їм подарую життя. Решту життя кабан проведе в затишній клітці в садах великого тісрока; собаки — кожен матиме по будці на псарні тісрока, а єдиноріг кататиме для потіхи візок, але лише після того, як я відпиляю йому ріг. Щодо інших — орла, дітей та того упертюха, який іменує себе королем, то їм пощади немає, їх усіх віддадуть на волю… на волю Таша.
У відповідь на це почулося гарчання.
— Що ж, ви прийняли рішення самі, — таркаан Рішда махнув рукою своїм воїнам. — Уперед! Двоногих взяти живцем, чотириногих зарубати на місці!
Так почалася остання битва короля. Битва, що з самого початку була приречена на поразку. Ворог перевершував числом, умінням, зброєю, бо що поробиш, маючи меч проти довгих списів. Минули ті часи, коли ті остраханці, що пробиралися у Нарнію по одному чи по двоє, переодягнувшись мирними купцями, приховували під одягом тільки меч — спис ніяк тут не сховаєш. А нові, що прибули відкрито, коли Круть уже брав гору, не крилися і не ховалися під личиною послушників чи старців і купців, а впевнено йшли похідним маршем, і тоді списи вже не залишали сумнівів щодо того, кого ти бачиш перед собою: згорбленого старця чи воїна у розквіті сил. Спис вирішував усе. І в поєдинку з кабаном з його куцими іклами, і в бою з єдинорогом: достатньо лише вчасно спрямувати вістря списа — і звіра вже зупинено. Стрій списів насувався невблаганно на Тіріана та його друзів. І грянув бій не на життя, а на смерть.
Не слід, одначе, думати, що побратими билися лише з відчаю і лише відчай володів їхніми серцями. Коли твій кожен м’яз напружений і ти пірнаєш то під вістря списа, то перестрибуєш через наконечник, то випад зробиш, а то крутишся на місці, то страху й смутку тебе не наздогнати.
Тіріан бачив, що загін його приречений і нікому він допомогти не в змозі. Краєм ока він помітив, як неподалік упав безстрашний дикий кабан. На іншому фланзі шалено продовжував битися Діамант. Крізь гущавину бою він спостерігав, як кремезний остраханець волочить за волосся Джил. Та на те, аби думати про все це, ворог не залишав Тіріану жодної миті. Одна-єдина думка заволоділа ним — думка про те, як би віддати своє життя дорожче. Та навіть у цьому удача, здавалося, покинула його — все далі й далі тягло його від білої скелі, що захищала йому спину. Коли б’єшся з дюжиною ворогів заразом, доводиться чіплятися за кожну можливість: чи то вислизнути з-під удару, чи то завдати удару самому в незахищені груди чи шию. Кілька таких ударів — і ти вже далеко від того місця, де вв’язався в бій. Ось і Тіріан раптом виявив, що чи з волі, чи з неволі, а його заносить праворуч, усе ближче до хліва. Майнула думка, що треба б триматися від нього подалі, але чому — у запалі бою він не пригадав, та навіть якби і пригадав, вдіяти все одно нічого б не зміг.
У якусь мить він схрестив мечі з самим таркааном. Вогнище було перед ним. А за спиною вже темнів хлів. І тут він зрозумів — ворог від початку вів його сюди. Ось уже і двоє остраханців придержують двері, аби їх зачинити, щойно він опиниться всередині. Ось і таркаан вперто насідає, змушуючи відступити ще далі. Останній крок — і він уже на порозі.
Але перш ніж зникнути, Тіріан вирішив ступити ще один крок. Він кинув меча. Ошелешений супротивник на якусь мить застиг. А Тіріан пірнув під ятаган, який просвистів у нього над головою, й опинився поруч з Рішдою. Обома руками він ухопив його за пояс і рвонув таркаана слідом за собою. Таким і був його останній крок.
— Ввійди й зустрінься з Ташем! — крикнув він наостанок.
Почувся розкотистий гуркіт, земля здригнулася, і так само, як із Крутем, пітьму осяяло сліпуче світло.
Надворі остраханці залементували: «Таш! Таш!» Хтось навіть забарабанив у двері; проте рятувати начальника не кинувся ніхто. Якщо вже той придався Ташу, то так тому і бути. Решта на зустріч із Ташем не поспішали.
А Тіріан мить-другу не міг збагнути, ані де він, ані що з ним, ані навіть — хто ж він взагалі такий. Потім він покліпав повіками. Усередині, як виявилося, було не так уже й темно, як здавалося знадвору. Навпаки — усе було яскраво освітлено, від чого очі закліпали самі собою.
Він обернувся подивитися на Рішду, але той не удостоїв його поглядом. Рішді було не до нього. Рішда заволав щосили, тицяючи пальцем кудись уперед, потім затулив обличчя руками й упав ниць, не піднімаючи голови. Тіріан подивився туди, куди тицькав пальцем Рішда, і все зрозумів.
До них сунуло щось, хай і не настільки величезне, як те, що бачили з вежі, проте набагато більше за будь-яку людину, словом, та сама істота. А були у неї: голова грифа, чотири руки, розверстий пташиний дзьоб та палаючі очі. Із дзьоба випорснули слова, схожі на клекіт.
— Ти викликав мене до Нарнії, таркаане Рішда. І ось я тут. Що ж скажеш ти мені?
У відповідь ні звуку, і навіть голови Рішда не підвів. Його трясло, наче від гикавки. Що ж, сміливець у бою, він розгубив до половини свою хоробрість, коли в його голові зародився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)», після закриття браузера.