Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

яблука пальцями, аж поки перед очима не попливли

різноколірні плями.

— Коли я служив в убивствах, — нарешті почав Міллер, — була

справа такого собі чувачка, спеціаліста-розпорядника майна за

контрактом із Місяця. Хтось спалив йому п’ятдесят відсотків

шкіри і викинув зі шлюзу. Виявилося, що він відповідав за

обслуговування шістдесяти найманих нір на тридцятому.

Бідняцький райончик. Ну і був трохи нечистий на руку. По три

місяці не міняв повітряні фільтри. У трьох помешканнях

виявили плісняву. І знаєш, що ми розкопали після цього?

— Що?

— А ніфіга не розкопали, бо закрили справу. Деяким людям

судилося померти, і він був з таких. А наступний за ним

контрактник вичищав вентиляцію і міняв фільтри за розкладом.

Отак ведеться у Поясі. Якщо ти тут живеш і не ставиш системи

життєзабезпечення понад усе — помреш молодим. Усі, хто досі

тут живі, навчилися це цінувати.

— Ефект добору? — перепитав Гевлок. — Ти серйозно зараз

агітуєш за ефект добору? Ніколи не подумав би, що почую таку

фігню від тебе.

— Яку фігню?

— Расистську фігню, якої повно у пропаганді. Фігню про те, ніби умови проживання настільки змінили поясан, що вони не

просто стали довготелесими й обсесивно-компульсивними, а майже перестали бути людьми.

— Я такого не казав, — заперечив Міллер, підозрюючи, що

саме це він і сказав. — Просто поясани не будуть лагідно

дивитися на будь-кого, хто нехтує базовими ресурсами. Той лід

мав стати для нас повітрям, паливом і питвом. Про таке не

жартують.

Автокар вискочив на металеві ґратки пандуса. Нижчий рівень

стрімко віддалявся попід ними. Гевлок мовчав.

— Але ж той Голден не сказав, що це були марсіяни. Просто

вони знайшли акумулятор марсіянського виробництва. Гадаєш, цього буде достатньо, щоб люди... оголосили війну? Просто на

підставі того, що якийсь чувак сфоткав акумулятор?

— Наша проблема — не ті, хто терпляче чекає на подробиці, —

сказав Міллер.

«Принаймні не сьогодні, — додав подумки. — От коли будуть

подробиці, тоді й з’ясовуватимемо, хто на чиєму боці».

Приміщення відділку «Зоряної спіралі» було заповнене

людьми більш як наполовину. Службовці стояли групами

і кивали одне одному, звузивши очі та стиснувши щелепи. Хтось

із відділу проституції засміявся — його сміх був голосний, награний і просякнутий страхом. Міллер спостерігав, як

змінюється вираз Гевлока, поки вони йшли від входу до своїх

робочих місць. Реакцію Міллера землянин іще міг списати на те, що той перестраховується через дрібниці. А тут цілий відділок.

Ціла служба безпеки. Коли вони дісталися до своїх стільців, Гевлок тільки очі витріщав.

Увійшла капітанка Шаддид. Тепер вона не здавалася

невиспаною — волосся зібране ззаду, уніформа сидить ідеально

і професійно, голос спокійний, як у хірурга на лінії фронту. Вона

залізла на найближчий стіл, перетворивши його на

імпровізовану кафедру.

— Пані, панове... — почала Шаддид. — Ви бачили відео. Маєте

якісь запитання?

— Хто дозволив тому придуркові-землянину наближатися до

радіо? — вигукнув хтось.

Міллер побачив, як Гевлок сміється разом із усіма, але

в погляді землянина сміху не було. Шаддид насупилася, і смішки затихли.

— Ситуація така, — вела вона далі. — Поширення відео ми

жодним чином не зможемо контролювати. Його передали

всюди. Ми засікли п’ять сайтів внутрішньої мережі, які його

хостять, і мусимо виходити з того, що десять хвилин тому

інформація стала публічною. Тепер наша робота — звести

заворушення та бійки до мінімуму й забезпечити порядок на

станції в районі порту. Відділки номер п’ятдесять і двісті

тринадцять нам допомагатимуть. Адміністрація порту випустила

всі судна з реєстрацією на внутрішніх планетах. Але це не

означає, що вони полетіли звідси — їм усім ще треба зібрати

екіпажі. Втім, це значить, що вони скоро полетять.

— Будівлі уряду? — запитав Міллер достатньо голосно, щоб

його почули.

— Слава