Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

У пошуках води

Жазель бігла кам'яною вулицею. Від оглядового майданчика до широкої будівлі, де розмістився госпіталь, відстань не така і далека. Дівчині хотілося, щоб було ще ближче. Так би вона не встигла сто тисяч разів у голові прокрутити образ богині. Здавалося б, усі легенди про богів – лише легенди. Так було. А тепер вона дізналася, що один із богів досі живий. Ще й який! Найлютіший і найкровожерливіший. Амайанта! Чому не якийсь інший? Будь-який! Так, вона поки що маскується під добру богиню. Таку, що не хоче знищити людство одним помахом руки. А вона б змогла? Хто його знає, які зміни з нею стануться, коли вона поверне свою могутність. А вона ж поверне. Це лише питання часу. Похапцем Жазель не помітила, як пробігла повз потрібну їй будівлю. Вона зупинилася і розвернулася. Зробила кілька глибоких вдихів, щоб відновити дихання. Ось звідки в Максуда його сила. Богиня якось передає її йому. І що вона вимагає натомість? Дівчина похитала головою з боку в бік, відганяючи ці думки. Може, вона вимагала непорочні душі?

У шпиталі не виявилося жодної Химерниці. Лікар сказав, що їх викликали до Азаніеля. Дівчина подумки вилаялася і знову побігла.

Жазель з силою натиснула на двері, щоб скоріше увійти і викинути з голови безглузді домисли. Адже найжахливіше не те, що скоро світ потоне в крові від війни з амаліонами. І не те, що якщо цього не станеться, то світ потоне в крові від дій Амайанти. Ні. У ній самій якимось чином застрягла частинка богині! У ній самій! Це означає, що її розірве на шматки. На сотні дрібних частинок. А вона в цей час ще буде живою і відчуватиме біль кожної з них. Жахливий жах! Єдина Єдність!

Раптом дівчина усвідомила, що стоїть і вирячається на якусь людину. Солдата. Його невдоволене обличчя висіло за двадцять сантиметрів від неї.

- З тобою все гаразд? Я двічі спитав, що тобі треба. Якби я тебе не знав, то виштовхав би надвір.

Жазель закліпала віями. Ось. Почалося. Це так часто діє.

- Мені потрібна Сандрін.

- У них там збори всіх командувачів. Які лишилися. - сумно додав солдат. - І всіх Химерниць. Тобі там робити нічого. Вони обговорюють важливі справи. - солдат намагався поводитися якомога поштивіше.

- І що вони там обговорюють? Може, де взяти союзників для цієї війни? - Жазель із німим питанням підняла брови, потім зобразила задумливість. - Стривай, стривай. Адже це я маю їм розповісти, де взяти союзників. Ти не бачив, чи я тут не пробігала?

Тепер вже солдат розгублено закліпав очима. Жазель відштовхнула його від дверей і ввійшла. Виявляється, у цій будівлі розкинувся коридор та кілька залів. Коли вона встигла підбігти саме до потрібних дверей? Чесати потилицю не було часу. Та й на людях це робити не личить жінці її становища. Жазель гордо скинула підборіддя. Задерла носа, як говорив на цей жест Максуд. Чи це говорила його устами хитра богиня?

У залі біля дальньої стіни стояли складені кілька столів. Три. За ними розмістилися командири війська, включаючи Азаніеля та Оррмарина. Останній усміхнувся і підморгнув дівчині, побачивши непрохану гостю. Йому навіть вистачило нахабства зробити рухи губами, що нагадують поцілунок. Жазель стиснула зуби. Химерниці трималися однією групою ліворуч від столів і ближче до Жазель. Праворуч від столів стояли лише Сандрін та Делоріс. І усе це товариство дружно відвернулося від неї, як секундою тому повернулося, коли вона увійшла.

- Я в цій війні від самого її початку. - голосно заявила Сандрін. - Такого досвіду немає ні в кого з них. Це я маю стати головною.

Химерниця з памороззю у волоссі хихикнула:

- Ще одна бутафорія? Як у Північному? Собачка на виставку, поки інші справжні бойові пси роблять свою роботу? Що ж, гаразд. Іди на кухню, будеш командиром. Поки ми виграємо війну. - Дезіре гордо підняла підборіддя.

Інші Химерниці, хоч і не показували таких явних емоцій, але будь-кому стане помітним, що вони згодні з її словами. Жазель прямо відчула на собі злість Сандрін. Хоча обличчя Химерниці залишалося кам'яно-блідим. Лише скороминущі мікровирази, які вона навчилася читати за час свого знайомства з нею, видавали її обурення. Химерниця вкрай незадоволена.

- Бойовий пес? Хіба що тільки зовні. - якось по-аристократські промовила Сандрін. - Пам'ятаю, підтискати хвіст ти завжди добре вміла.

Дезіре поволі опустила голову. Жовна заграли на її вилицях, очі зовсім непомітно почали віддавати легеньким фіолетовим світлом. Волосся кольору паморозі з одного боку спало на її обличчя.

- Сандрін. - взяв слово Азаніель. - В інший час я б почекав, поки ви пересваритеся, наговорите одна одній купу гидоти і, зрештою, охолонете. Нині на це немає часу. Якщо ви не помітили, біля стін фортеці ворожа армія. Хвала Зводу, що нам на допомогу прийшли Химерниці. Слава нашому імператору за те, що в нього вистачило мудрості передбачити такий розвиток подій та відправити нам допомогу. І я не потерплю, щоб наша найгрізніша зброя спрямовувала свої леза одна на одну. Цілком ймовірно може статися так, що ви станете єдиною нашою можливістю вижити. Не виключено, що від нашої перемоги тут, у цій фортеці, багато в чому залежатиме доля всієї імперії.

Імперії? Усього людства! Жазель довелося докласти чимало зусиль, щоб стриматися і не обуритися. І цей теж говорить про перемогу. Максуду вона хоч вірила. А цей – простий генерал розбитого війська. Про яку він там перемогу мріє? Чи давно він піднімався на гору, щоб подивитися на обрій? Все довкола встелено амаліонами. А бої за місто? Якби не Сандрін, навіть до фортеці ніхто б не дістався. Адже саме вона вбила Химерницю у місті і змусила тим самим піти геть верею. Саме вона брала участь у вуличних боях та допомогла встояти його солдатам. А сама втеча? Чи не вона власноруч розбила переправу, фактично відрізавши основні сили ворога? Чи не вона пробила шлях його військам до фортеці? А тепер він із нею так вчиняє?