Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

красивим, хоча й нерівним почерком дідуся Вільяма. «Для Чарліни, — було написано в записці. — Ключ до будинку». Під нею лежав великий аркуш паперу з химерною сіткою закручених ліній. На лініях через певні проміжки були намальовані квадратики з позначками, а на краю аркуша кожна лінія закінчувалася стрілочкою з підписом «Недосліджене». 

— Це ще тільки короткий ключ, — пояснив Пітер Чарліні, коли та взяла аркуш. — А решта паперів у валізі — це, власне, і є карта. Вона розкладається. Дивися. 

Він узяв наступний аркуш паперу і потягнув. За ним потягнувся прикріплений до нього наступний аркуш, той потягнув наступний і так далі. Складені купкою у валізі папери лягли на столі довжелезною гармошкою. Чарліна дивилася на них з обуренням. На кожному аркуші були акуратно накреслені кімнати і коридори зі старанними підписами під кожним. Підписи були на кшталт: «Тут двічі повернути наліво» або «Тут два кроки вправо і один наліво». На кімнатах теж були написи, декотрі прості, як‑от «Кухня», а декотрі багатослівні, як, наприклад: «Мій склад чаклунських запасів, що постійно поповнюється завдяки постачальному заклинанню, яким я цілком можу гордитися. Прошу мати на увазі, що складники при стіні ліворуч украй небезпечні й потребують дуже обережного поводження». А деякі зі з’єднаних аркушів були, як виглядало, цілком заповнені перехрещеними коридорами з підписами «До недослідженої північної частини», «До кобольдів», «До головного бака» або «До бальної зали: сумніваюся, чи ми колись знайдемо для неї застосування». 

— Я цілком правильно зробила, що не стала відкривати цю валізу, — заявила Чарліна. — Ще ніколи в житті не бачила настільки заплутаної карти. Не може це все знаходитися в цьому будинку! 

— А воно знаходиться. Він просто величезний, — сказав Пітер. — І якщо ти глянеш, то побачиш, що те, як складена карта, служить підказкою, як дістатися до тієї чи іншої частини. Ось дивися, тут на верхньому аркуші — загальна кімната, але якщо ти перейдеш до наступного аркуша, то не потрапиш ні до чарівникового кабінету, ні до спалень, бо вони складені в інший бік, бачиш? Ти потрапиш до кухні, бо вона складена тим самим боком… 

Чарліні голова почала йти обертом, тож вона стала пропускати повз вуха захоплені пояснення Пітера. Натомість дівчинка роздивлялася заплутані лінії на аркуші паперу, який тримала в руці. Це їй чомусь здалося простішим заняттям, ніж слухати. Принаймні тут просто посередині було написано «Кухня», а також «Спальні», «Плавальний басейн» і «Кабінет». «Плавальний басейн»? Це ж не може бути насправді? Цікавий завиток відходив направо, під цими квадратиками, до клубка ліній, в якому містився квадратик із написом «Конференц-зал». Від цього квадратика відходила стрілочка з написом «До Королівського особняка». 

— Ой! — вирвалося в Чарліни. — То звідси можна дістатися до королівського дому?! 

— …на гірський луг, де написано «Стайня», ось тільки я досі не розумію, як туди дістатися з його робітні, — вів далі Пітер, розгортаючи наступну гармошку. — А ось тут «Продуктовий склад». І підписано: «Діють чари незмінності». Цікаво, як вони знімаються? А взагалі-то мене цікавлять місця на кшталт оцього, що підписане: «Місце для зберігання. Просто зайве? Колись треба дослідити». Як ти думаєш, він сам створив увесь цей викривлений простір? Чи просто знайшов його тут, коли сюди вселився? 

— Знайшов, — припустила Чарліна. — Стрілки з підписами «Недосліджене» підказують, що він сам іще не знає, що там. 

— Можливо, ти права, — розсудливо мовив Пітер. — Насправді він використовує тільки ті частини, що посередині, правда? Ми можемо зробити йому послугу, якщо дослідимо трохи більше. 

— Досліджуй сам, якщо хочеш, — заявила Чарліна. — А я йду читати книжку. 

Вона склала папір із заплутаними лініями і поклала його в кишеню. Це позбавить її ранкової прогулянки. 

Вранці виявилося, що парадне вбрання Чарліни ще вогке. Їй довелося залишити його понуро порозвішуваним по всій кімнаті та вдягнутися в інше парадне вбрання, трохи менш ошатне. Вдягаючись, Чарліна замислилася, чи їй би не вдалося залишити сьогодні Приблуду на Пітера. Але, мабуть, ні. Що, коли Пітер спробує виконати ще якесь заклинання й примудриться вивернути Приблуду навиворіт чи щось таке? 

Приблуда, природно, поспішно подріботіла за Чарліною до кухні. Чарліна постукала по вогнищу за собачим кормом, а тоді, дещо невпевнено, — за своїм власним сніданком. Могло виявитися, що вони з Пітером збили чари з пантелику, вимагаючи сніданку вчора ввечері. 

Але ні. Сьогодні вона дістала повну тацю: чай і каву на вибір, грінки, миску якоїсь страви з рису і риби, а на додачу персик. «Певно, чари таким чином вибачаються», — подумала Чарліна. Страва з рибою не дуже їй сподобалася, тому вона більшу частину згодувала Приблуді. Та з’їла зі своїм звичайним апетитом і тепер поширювала навколо себе рибний запах, чапаючи за Чарліною, яка розгорнула листок із заплутаними лініями, готова вирушати до Королівського особняка. 

Глянувши на переплетіння ліній, Чарліна розгубилася. Вона виявила, що розгублена навіть більше, ніж від карти у валізі. Дівчинка спробувала згинати папір туди і назад, намагаючись відтворити складену у валізі карту, але це анічогісінько не дало. Повернувши кілька разів ліворуч і праворуч, вона несподівано ввійшла у просторе приміщення, залите яскравим світлом з великих вікон, що виходили на річку. Звідси відкривався пречудовий вид на місто над річкою. Зокрема, на превелике Чарлінине розчарування, звідси було добре видно золотий дах Королівського особняка, який блищав на сонці. 

— Але ж я хотіла дістатися якраз туди, а зовсім не сюди! — вигукнула вона, розглядаючись навколо. 

Під вікнами тут стояли довжелезні дерев’яні столи, повні чудернацького причандалля, а інше приладдя було купою навалене посеред кімнати. На не зайнятих вікнами стінах висіли полички, а на них стояло повно глечиків, бляшанок і скляного посуду дивної форми. У повітрі висів запах свіжого дерева, який перекривався тим самим запахом грози і спецій, що на нього Чарліна звернула увагу в кабінеті дідуся Вільяма. «Запах виконаної магії, — подумала вона. — Це, мабуть, його робітня». Судячи з того, як бадьоро тут розгулювала Приблуда, собачка це приміщення добре знала. 

— Ходи, Приблудо, — сказала Чарліна, затримавшись, щоби глянути на папірець, який лежав на горі чудернацького причандалля посеред кімнати. На ньому було написано: «Прошу не чіпати». — Повернімося до кухні та почнімо спочатку. 

Але вийшло не так, як вона задумала. Повернувши наліво від дверей робітні, вона опинилася в дуже теплому місці під відкритим небом, де в обрамленні білого каменю хлюпотів невеликий синій басейн. Місцина була огороджена шпалерами з білого каменю для в’юнких рослин, по яких пнулися виткі троянди, а на шезлонгах під ними лежали поскладані купками великі махрові рушники. «Приготовані, щоб витертися ними після плавання», — припустила Чарліна. Проте бідолашна Приблуда злякалася цього місця. Припавши до землі й тремтячи, вона заскавуліла і позадкувала до виходу. 

Чарліна взяла її на руки. 

— Тебе хтось намагався втопити, га, Приблудо? Ти була цуценям, якого ніхто не хотів? Не бійся. Однаково я не збираюся наближатися до цієї води. Я зовсім не вмію плавати. 

Коли Чарліна, йдучи до виходу, повернула наліво, виявилося, що плавання — це тільки одна з дуже багатьох речей, що їх вона не вміє. Пітер не помилявся, коли звинувачував її в невігластві. 

— Не те щоб я була лінива, — пояснила Чарліна Приблуді,