Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Соціалізм – це обрахунок. Соціялістичний сектор сільського господарства поставлений перед лицем гігантського сфінкса – нових форм обрахунку. Усуспільнюючи господарства, ми усуспільнили не тільки плуги, коней і людську працю. Ми усуспільнили селянську аритметику, усуспільнили ті нехитрі числові операції, що кожен дядько провадив крейдою на своїх дверях і операції ті ускладнилися вдесятеро, бо, замість двохсот дядьків, їх тепер роблять двоє рахівників. Інтенсивність труда, якість його, особиста ініціятива зробилися цифрами й оживають у розрахункові. З засохлого помбухгальтера колективізація зробила наполеона цифер, ганнібала числових рухів, едисона математичного дзеркала людей.

Замість чотирнадцяти днів «Комунар» змолотив пшеницю за дев’ять днів. Мало того; кожен робітник десь коло другої години дня вже був вільний. Тут же коло молотарки він мився, одягав чисту сорочку і йшов гуляти. Просте зложення сил дало колосальну економію енергії.

XLIII

Колектив «Комунар» уже побачив недалекі обрії велетенського майбутнього. Це стійкий і вірний колектив. Не всі ще такі і от у сусідньому невеличкому колгоспі – не називатимемо його, бо може він виправиться – «Кюрчевски и Иванов продали в Мелитопол на частния пазар (базар, звичайно) 11 пуда слънчоглелове масло по 120 рубли пуд» (газета «Колективист»).

Оце саме «сонцеглядне масло», здається, найбільше спокушає людей у районі. У школі в Коларовці, у технікумі в Преславі, у маленькому колгоспі недалеко Радоловки сонцеглядне масло заводить людей у гріх. Тяжко відгадати, чи тут найбільше винний золотий його колір, чи може оті самі гемонські сто двадцять карбованців за пуд.

Вияснивши для себе таку шкідливу ролю сонцеглядного масла, ми пішли на збори КНС села Радоловки. Ті збори відбувалися в театрі. Театр – це камінна клуня, де стоять лави, а в кутку дерев’яна сцена, звідки найкраще буває чути вчительку, що сидить у суфлерській будці.

Чорнявий парубок, голова КНС, сказав промову болгарською мовою. «Другаря», – сказав він, і це значило «товариші», – й далі так, що недовго в болгарських селах поживши, можна легко було все зрозуміти.

Він говорив про те, що в Радоловці нема партосередку. Що, таким чином, КНС почасти виконує ролю партосередку в великому колгоспі «Комунар». Що це накладає поважні й трудні завдання на КНС і відповідальність його велика й серйозна. І справді велику роботу зробив КНС у селі Радоловці, міцний збивши колектив «Комунар».

З одного дуже незадоволений голова КНС, чорнявий парубок, з того, що члени КНС дуже погано платили членські внески. Один за одним виступали оратори, пропонуючи всякі способи дібрати невнесене членське. Нарешті знов виступив голова КНС чорнявий парубок. «Сором! – сказав він. Сором на вас і на всі ті способи. Хто не внесе членське протягом тижня, того виключатимемо з КНС. Ясно?»

У справах поточних стояло виключення з КНС і прийом нових членів. Виключено одного за пасивність і прийнято знов одного, раніш виключеного за дебош. Прізвище цього виключеного за дебош (а перед дебошем з нього добрий був робітник) Дженков.

XLIV

Коли вам кажуть «Желябов»,[81] ви підіймаєте голову й жалкуєте, що не можете стиснути героєву руку. Коли вам кажуть «Носке»,[82] то це нагадує вам вимочені в крові шкарпетки, це нагадує вам гада, і руки шукають затвора гвинтівки.

Та коли вам скажуть Дженков, або Паскалов, або Стоянов, або Найденов, то ви мусите негайно одганяти від себе всякі чисто асоціяції та емоції. В українському селі буває так, що вся слобода має одне прізвище, скажемо, Мень. Ви не можете нічого поєднати з таким прізвищем. Цей Мень є просто «man» – людина по-англійському. Це і куркуль, і середняк, і активіст-незаможник, і жовтий дід і рожевий пацан.

Так само в болгарських селах є небагато прізвищ і розподілюються ті прізвища капризно й абсурдно.

«Дженков!» Дженкова виключено з КНС за те, що він працювавши добре, працювавши як ударник і як чесний член КНС, коли скінчилася робота, коли змолотили хліб, напився п'яний і вчинив дебош. Як от, сіпав статечних людей за бороди і лаяв у тюрю, в горох, у хрест, у бога і в мать. Оце вже третій місяць як він проситься до КНС і давно довів на ділі, що на це заслужився. І сьогодні він стоїть збентежений перед зборами і слухає їдовито-іронічне оповідання про свою поведінку. Такий Дженков. Оце Дженков.

Та от слово має другаря (товариш) Дженков. З-коло столу встає невеликий спокійний міцний чоловік, голова сільради Дженков і починає промовляти. Він кандидат партії і один з найпевніших робітників. Він нічого не має спільного з тим Дженковим, що його оце знову приймають до КНС. Але прізвище його теж Дженков.

Учора вранці крізь село, мов вихор, мов буревій, прокотився енергійний дядько з мавзером через плече. За двадцять хвилин він добалакався про якусь справу в колгоспі, розніс кооперацію, дав інструкції в сільраді, побалакав з начальником легкої кінноти, ззів шматок хліба, ускочив у тачанку і покотив у Нельгівку. Це секретар партосередку в Нельгівці. Прізвище його теж Дженков і він нічого не має спільного з Дженковим, ексчленом КНС і Дженковим, головою сільради.

Місяць тому в Радоловці спродали стопанство (господарство) найїдовитішого радоловського куркуля, одного з тих, що колись розвалили колектив «Червоний Промінь». Прізвище його Дженков і він не має нічого спільного з Дженковим – ексчленом КНС, з Дженковим – головою сільради із Дженковим – буревієм, секретарем партосередку в Нельгівці.

XLV

Колись між сивоусих дідів-делеґатів, що обирали місце біля Кам’яної Могили, було двоє сивоусих дідів-делеґатів. Були вони брати й звалися Дженковими й мали однаковий земельний наділ.

Але йшов час і чим далі, то все далі розходилося насіння патріархів. Тепер між їхніми онуками спільний зостався тільки звук: «Дженков».

XLVI

Осіння вечірня станція в степу. Мухи чорні, як люди, й люди сонні, як мухи. Кімната дежурного станції.

Лямпа журно співає,

За абажуром – зелений луг.

Ходить у лузі чайка,

Увіходить в зелений круг.

– Дежурний

п’є

чай.

XLVII

Допивши чай, дежурний взяв слухавку. Бердянський потяг вийшов з сусідньої станції. Тепер він ітиме ще цілу годину. Є час послухати.

Розповідав товариш у шкуратянці; він був на хлібозаготівлі. «Тепер уже не той час, що раніше. Куркуль подоланий. Він ще пручається й ходить вечорами назирцем за товаришем з Донбасу. В одному селі й сей