Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Що не змінює факту, що закипає все сильніше, – продовжив шеф. – За останні два дні збільшилася кількість інцидентів, особливо на Донбасі, але розумники з Генштабу вважають, що це лише нагнітання напруги або намір спровокувати нас на якусь дурницю...

- Одне іншого не виключає, – буркнув Холиченко. Він прагнув кілька годин сну. Марні надії. На нього чекала напружена ніч.

- Я сказав їм те саме. Вони не послухали. Президент взагалі вважає, що війни не буде.

- Політик, – скривив губи полковник.

- Актор.

- Скоріше комік.

Балицький махнув рукою. Всі бачили відео з фрагментами російських телепрограм кількарічної давнини за участю Зеленського. Нинішній президент навіть з’явився на новорічному шоу акули кремлівської пропаганди Володимира Соловйова, під час якого нинішній глава української держави говорив і співав російською, виглядаючи щиро весело.

Тяжку тишу порушив стукіт. До кабінету зайшов керівник слідчо-оперативної групи, яка допитувала полонених російських диверсантів. Він завагався, коли побачив Балицького.

- Проходь, проходь. – Начальник жестом запросив його зайти. - У вас щось є?

- Двоє з них розкололося, – сказав той, занадто втомлений, щоб показати задоволення. Він важко сів у крісло. – Насправді повна співпраця. Вони обидва сказали, в основному, те саме. Решта теж про щось свідчила, і власне з фрагментів вдалося скласти цілісну картину. Їх залучили в операцію два місяці тому, вони пройшли коротку підготовку з принципів конспірації, отримали детальний інструктаж щодо поведінки, пройшли коротку підготовку зі стрільби. Ніхто з них раніше не знав інших учасників групи, вони зустрічалися лише під час тренувань. До Києва приїхали поодинці, потягом, два-три тижні тому. Вони нікуди не ходили, чекали наказу. У приміщенні чекали зброя та вибухівка. Про завдання дізналися сьогодні вранці.

- Хвилинку, стривай, – підняв руку Холиченко. Слідчий мав великий досвід і знав, що запитати. Це робило історію ще дивнішою. – Що означає, що вони пройшли коротке навчання?

- Нас це теж здивувало. Ніхто з них не має досвіду роботи зі спецпризначенцями. Двоє колишніх десантників, один військовий поліцейський, один з кримінальної поліції, сапер і артилерист. В основному резервісти без досягнень.

Балицький і Холиченко переглянулися.

- Хто організував? – запитав полковник.

- ФСБ.

- ФСБ найняла для такої операції лящів без досвіду?

- Виглядає на те.

- Вони самі склали план?

- НІ. Сьогодні вранці прибув зв'язковий із готовим планом, розписаним по хвилинах.

- Однаковий план для обох груп?

- Той самий план і людина.

- Ви сказали, що коли вони прибули на квартиру, зброя їх вже чекала.

- Так.

- "Вормейт" також?

- Ні. Дрон і його програмування сьогодні вранці доставив оператор, який мав ним керувати.

- Він вижив?

- Так. Він поранений, але при свідомості.

- Говорить?

- Менше за всіх… Ми над ним працюємо.

Холиченко запалив ще одну сигарету.

- Дуже важливо, щоб він говорив.

- Знаю. Чесно кажучи, з обох груп він єдиний, хто виглядає як професіонал. Я доручив двом хлопцям працювати над ним без перерви. Він втомиться і почне говорити.

- Щось ще?

- Це все, що на даний момент.

- Хороша робота. Повідомте, якщо щось станеться.

- Так точно.

Слідчий вийшов з кабінету. Холиченко підійшов до кавомашини, зробив дві чорні як смола кави і поставив одну чашку перед Баліцьким.

- У нас проблема, – сказав начальник.

- Знаю, – відповів Холиченко, а потім схопив мобільний телефон. – Борис? – спитав він, почувши у навушнику голос начальника охорони президента. – Розбудив?

- Сьома година вечора, друже, – засміявся співрозмовник. – Ви в СБУ спите цілодобово, тут працюєте цілодобово. Який збіг, я саме збирався тобі подзвонити.

- Як завжди, я був більш швидким. У мене справа, — посерйознішав Холиченко. — Не по телефону.

- Хочеш поговорити про стрілянину в місті?

- Цього ранку?

- Чверть години тому. Імовірно кілька тіл.

Холиченко скрипнув зубами. Інколи потік інформації виявлявся нечувано повільним. Це зводило його з розуму. Він нічого не знав про жодну стрілянину. Чого він, звичайно, не міг визнати.

- Про це теж, – спокійно сказав він. — Але в мене є дещо інше.

- Гаразд. приходь Власне, я мав би сказати: приходьте.

- Ми?

- Ви з поляками. Вайман, Ференц і красуня Тамара.

- Бо?

- Шеф хоче бачити вас усіх. Особисто подякувати вам за операцію з видалення орків з нори.

Холиченко навіть не запитав, звідки Борис Карпюк знав про причетність Ференца та інших.

- Серйозно?

- Ви коли-небудь бачив, щоб я жартував? - Сміх. – Тільки не зараз. Приблизно через дві години, добре?

- Може бути. – задумався Холиченко. За дві години нічого не повинно статися, і він хоч щось дізнається про цю стрілянину. – Тримайте очі відкритими.

- Щось особливе?

- НІ. Передчуття.

- Шановний, тут ми всі покладаємося на інтуїцію, тому у нас очі на потилиці.

- Так і тримайтеся, – завершив розмову полковник.

Він подивився на свого шефа.

- У місті знову щось відбувається.

- Я чую тебе. Подбайте про це.

- Звичайно. Зеленський хоче бачити мене і поляків, – сказав він. – Хочу привітати нас з успіхом.

Балицький скривився, наче випив склянку оцту.

- Не завищуй його заслуги, зрозумів? Ми, СБУ, все контролюємо.

- Юра, як давно ми знайомі? Ви коли-небудь бачили, як я хвалив якогось чужака?

Етап 13

Зазвичай тихий і стриманий Захар Матвійчук лаявся, як швець.

У нього була причина для роздратування. По-перше, він не міг додзвонитися до Уляни. Не було сигналу і все. Він намагався знову і знову, сходив на перший поверх будинку, навіть виліз на дах, ризикуючи зламати шию на хиткій драбині – і нічого. Ніяких ліній в апараті. Можливо росіяни глушили. Або наші власні. Бог знає, що планує СБУ. Ходили чутки, що коли почнеться, половина з них виявиться російськими агентами. А може більше половини.

Наразі йому було байдуже. Війна мала початися сто разів, і досі вона не почалася (хоча приватно, в глибині душі, він вірив, що вона вибухне досить скоро), і йому потрібно було поговорити з дружиною. Він не чув її від учора, і в кінці короткого дзвінка Уляна чітко сказала, що має зателефонувати сьогодні, щонайпізніше о сьомій, щоб поцілувати дівчаток по телефону, перш ніж ті підуть до школи. . Вони не бачили свого батька два тижні і щодня розпитували про нього. Захар, звичайно, пообіцяв подзвонити – і що? Немає сигналу вранці, немає сигналу зараз, пізно вдень. Уляна завдасть йому неприємностей, коли він нарешті возз’єднається з нею. Його рішуча дружина не