Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

— Я зараз розбуджу твого кавалера і виведу звідси. А ти вже якось постарайся вгамувати шал закоханого лицаря. Впораєшся?

— У цьому вацьпан може не сумніватися. Утихомирю... Як шовковий буде. Якщо ніхто не завадить.

— Не завадить...

Панночка опустилася навколішки і стала нарівні зі мною. Очі її так само блищали, але тепер від цікавості.

— А навіщо вацьпанові це треба? Якщо ми навіть не знайомі. Адже пан не заходив раніше до будинку пані Малгожати? Такого гарного кавалера я б запам'ятала.

— Не люблю пожеж...

Якийсь час Ядзя кліпала пухнастими віями і задумливо покушувала губку, намагаючись зрозуміти, пожартував я чи сказав правду. Потім мерзлякувато повела плечима, ніби тільки зараз помітила, що гола. Груди важко колихнулися, одразу захотілося підтримати, пом’яти. Але в пам'яті, всього на мить, з'явився образ Данусі, стираючи навіювання… і я побачив перед собою звичайну, розпусну дівку. Так, неймовірно привабливу, — відносною свіжістю та юністю, — але, не більше. А ще вона, мабуть, встигла обслужити в цьому ліжку стількох чоловіків, що навіть не повіриш, якщо скаже правду.

Очевидно, в моєму обличчі щось змінилося, і мініатюрна кокотка це помітила. Бо одразу якось знітилася. І поглядом, і поставою.

— Їх ніхто не любить... — промовила тихо, вже не дивлячись у вічі.

— Тоді, за справу… — подав дівчині пеньюар і показав на важку портьєру. — Краще буде, якщо панночка причаїться там на якийсь час.

Почекав, поки Ядзя мишкою шмигне за штору, потім підійшов до ліжка і гаркнув над вухом здорованя.

— Підйом! Тривога! Татари напали!