read-books.club » Короткий любовний роман » Я хворий тобою, Валерія Дражинська 📚 - Українською

Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

97
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я хворий тобою" автора Валерія Дражинська. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 53
Перейти на сторінку:

Мовчки повернувся до Каті зі своїм спокійно вбивчим виразом обличчя.

- Катерино, правильно! - такий його арктичний погляд я вже бачила, але він ніколи не був спрямований на мене, - Перед тим, як щось сказати, потрібно думати, щоб не доводилося вибачатися. Деякі люди не вміють пробачати!

Холод у голосі змусив поїжитися навіть мене. Катя з переляканим обличчям загіпнотизовано дивилася на нього.

- Ти мене зрозуміла? - вона швидко закивала, - А тепер ще раз! Тільки максимально щиро!

- Що? - пошепки перепитала.

У відповідь Ігнат лише підняв одну брову.

- Вибач мені, Славо, будь ласка! - ось тепер вірю!

Ігната вона більше не цікавила. Він сів до мене на стіл і, нахилившись, поцілував.

- Привіт! - обличчя, звернене до мене, кардинально змінилося, втративши всю холодність.

- Дякую, звісно! Але не варто було! - усміхнулася я.

- Я хочу, щоб ти для мене дещо зробила!

- Що?

- Якщо ти так хочеш працювати, то йди до мене. Мені не подобається, як до тебе тут ставляться.

Я застогнала вголос:

- Ігнат, яка різниця де? Уже схоже скрізь знають про наші специфічні стосунки.

- Специфічні? - я промовчала, і він, зітхнувши, продовжив, - У мене ніхто не посміє навіть косо подивитися на тебе.

- Ні! Мені й тут добре, - стояла я на своєму, - І навіщо? Рано чи пізно все закінчиться. Мені все одно доведеться шукати нову роботу.

Очі в нього звузилися:

- Ти так хочеш, щоб усе закінчилося?

- Я реально дивлюся на речі, - я прекрасно пам'ятала нашу нещодавню розмову:

"- Поки що не хочу іншу.

- А коли захочеш?

- Я поставлю тебе до відома!".

- Мені потрібно в інше місто з'їздити на кілька днів. Ти не хочеш зі мною? - змінив він тему.

- Хочу! - звісно хочу, він раніше не брав мене у свої відрядження.

- Тоді будь готова до дев'ятої.

- А в яке місто?

- У те, з якого ти втекла два роки тому.

*

У машині Ігнат майже весь час спілкувався з кимось телефоном англійською.

- Ми ніде не будемо зупинятися, якщо захочеш у туалет, скажеш мені, - єдине, що я почула від нього.

Мене досить швидко розморило, і я почала дрімати. Ігнат легенько пересадив мене до себе на коліна і притиснув голову до грудей, продовжуючи розмовляти по телефону. Так я і проспала всю поїздку, крізь сон відчуваючи іноді погладжування по волоссю або легкі поцілунки. Коли машина нарешті зупинилася, я спробувала встати, але Гнат підняв мене на руки з коротким наказом:

- Спи! - хто я така, щоб не послухатися?

Очі приємно пестило ранкове сонце. Але ще хотілося повалятися в такому м'якому, приємному ліжку. Солодко потягнувшись, я розплющила очі. Секундне здивування змінилося розумінням. Ігната поруч не було. Він і тут зі мною не спав. Або взагалі ночував в іншому місці. Ранковий настрій випарувався. Я помітила біля величезної шафи свою сумку і, накинувши на напівголе тіло (хоч за це йому спасибі!) привезений із собою халат, почала оглядатися. У кімнаті виявилися суміжні двері у ванну кімнату. Прийнявши всі водні процедури, я з мокрим волоссям спустилася сходами в низ. І відразу зрозуміла, де я перебувала. Це була квартира Ігната, в яку я приходила залишити йому документи. Де він займався сексом із милою дівчиною. Сама квартира була якоюсь холодною, нежилою. Жіночої присутності тут не відчувалося. Холостяцька берлога?! Кухню і вітальню розділяла барна стійка, на якій я знайшла записку, ключі та кредитку.

"Пішов на роботу. Не хотів тебе будити. У холодильнику розігрій собі що-небудь поїсти. Буду десь о сьомій. Упевнений, що заняття собі ти знайдеш. Набери Вадима, якщо буде потрібна машина. Код кредитки 2456. Не соромся!"

Докотилася! Раніше грошей він мені не давав. Він сам із себе зробив спонсора, про якого з глузуванням згадував у ресторані.   

Я зателефонувала Олегові:

- Привіт!

- Привіт, Славо! Як справи?

- Та ось приїхала ваші краї побачити.

- Серйозно?! Надовго? - зрадів він.

- Кілька днів.

- Усе! Увечері підемо в клуб. Зателефонуємося. Я зараз на роботі. Набери Олену, погуляйте десь. У неї сьогодні вихідний і вона вдома сидить.

- Олеже, зачекай хвилину, - я зам'ялася, про наші стосунки з Ігнатом я йому не говорила, - Я буду не сама.

- Дай вгадаю, - для більшого ефекту помовчав кілька секунд, - З Ігнатом?

- Так.

- Вітаю! Добре, до вечора!

Набрала Олену і домовилася з нею про зустріч. Уже зачиняючи двері квартири до мене дійшло. А якщо в Ігната на сьогоднішній вечір інші плани або він не захоче зустрічатися з Олегом? У мене був його номер, але я ніколи на нього не дзвонила. Не хотіла нарватися, коли він буде з дружиною. Але зараз то її точно немає поруч. У мене тремтіли руки, коли я вперше набирала його номер.

1 ... 28 29 30 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я хворий тобою, Валерія Дражинська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"