Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Друге здалося більш захоплюючим. Яна сіла в крісло поряд із Кузею і почала роздивлятися вражаючих розмірів записну книжку в гарній шкіряній обкладинці. Це могло виявитися що завгодно — амбарна книга для записів надходжень і витрат, збірка рецептів виготовлення артефактів або особистий щоденник.

Яна почала дбайливо перегортати сторінки, поцятковані нерівними рядками. Жодних цифр там не було, і стало зрозуміло, що до бухгалтерії записи не мають жодного відношення. На особистий щоденник теж було не схоже, оповідання велося від третьої особи. Ясно, що тут обсяг читання не на одну годину. Після того, як поспілкується з гостем, Яна почне вивчати записи докладно і з самого початку, а поки вона просто гортала сторінку за сторінкою. І все ж в якийсь момент очі зачепилися за рядок.

...дівчинку шукали вже третій день...

Яна прочитала одне речення, за ним інше і не помітила, як занурилася в читання...

...вздовж і впоперек обшукали пагорб, на якому вона загубилася. Потім усі сусідні. Ліс в тих місцях густий, непрохідний, адже відразу за ним починаються землі дамарійців. Ніхто не казав цього вголос, але кожен думав, що дівчинка у них. Хтось молився, нехай буде так, головне, щоб залишилася жива. А хтось навпаки вважав, що опинитися у дамарійців гірше смерті.

На шостий день пошуки припинили. Надії більше не було. Трирічна дитина не виживе в лісі одна. Дива вже ніхто не чекав, але воно сталося...

Яна не розуміла, що це. Описано реальний випадок чи це просто повість? Чи може таке бути, що дядечко Жюль вигадував історії? Може, він, як і Яна, був письменником? Якщо так, він великий талант. Яна дуже перейнялася історією дівчинки, їй не терпілося дізнатися, що було далі.

...Вів'єн знайшлася за два тижні...

Вів'єн? Ім'я випадково збіглося чи може...

— Муазіль Вів'єн, — голос Боніфаса повернув Яну в реальність. — До вас монсір Блез.

Шкода, перервали на найцікавішому місці. Яна з жалем відклала записи Жюля.

— Я не пустив його в крамницю, — Боніфас знизив голос. — Не довіряю я йому. Від таких людей треба тримати столове срібло якомога далі. Я йому сказав, що ви приймете його в саду.

— У нас є сад? — Яна не стримала усмішки.

Таким урочистим словом Боніфас назвав зарості бур'янів?

— Я виніс два крісла на подвір’я біля ґанку, — пояснив він. — Сідайте на те, що накрите синім пледом.

— А що не так з другим?

— У нього дещо незручне сидіння, — незворушно видав Боніфас.

І в цій його незворушності явно крився якийсь підступ. По всьому видно, гостю приготований "теплий" прийом.