Читати книгу - "Хижа"

Саме в цей момент через задні двері ввійшли Ісус і Сарайю. Вони сміялися, повністю захоплені власною розмовою. На Ісусові був той самий одяг, що й напередодні: джинси, легенька сорочка блакитного кольору із комірцем, на ґудзиках, яка неабияк підкреслювала його карі очі. Сарайю, навпаки, була одягнена в щось таке вишукане й мережане, що її вбрання розліталося від найлегшого вітерцю або навіть вимовленого слова. Від кожного руху візерунки усіх кольорів веселки виблискували та змінювали свою форму. Маку стало цікаво, чи вона взагалі коли-небудь зупиняється, у чому, власне кажучи, він дуже сумнівався.

Тато нахилилася, щоб зазирнути Макові в очі.

— Ти ставиш дуже важливі запитання. Обіцяю, що ми їх розглянемо. А зараз насолоджуймося сніданком.

Мак кивнув, трохи збентежений, і подивився на стіл. Зрештою, він відчував голод, а їжі було вдосталь.

— Дякую за сніданок, — сказав він Татові, поки Ісус і Сарайю займали свої місця.

— Що? — вигукнула Тато із удаваним жахом у голосі. — Ти навіть не схилиш голову і не заплющиш очі? — вона попростувала на кухню, не припиняючи буркотіти: — Ай-ай-ай! Куди котиться світ? — потім махнула йому рукою через плече: — На здоров’я, любий!

За якусь мить Тато повернулася ще з однією стравою, що надзвичайно апетитно пахла.

Вони передавали їжу одне одному. Мак був приголомшений тим, як Тато долучилася до розмови, яку вели Ісус і Сарайю. Ішлося про примирення членів сім’ї, які живуть окремо, але не це вразило Мака. Дивовижною була манера їх спілкування. Він ніколи не бачив, щоб троє людей ділилися своїми думками у такій простоті. Здавалося, кожен переймається іншими більше, ніж собою.

— А що ти скажеш, Маку? — запитав Ісус, подавши йому знак рукою.

— Не маю жодного уявлення, про що ви говорите, — відповів Мак, буквально запихаючись смачною городиною. – Але мені подобається те, як ви це робите.

— Тпру! — вигукнула Тато, повернувшись із кухні з іншою стравою. — Не поспішай із овочами, бо не знатимеш, де подіти енергію.

— Добре, спробую запам’ятати, — відповів Мак, приймаючи їжу з її рук. Тоді, повернувшись до Ісуса, додав: — Мені подобається, як ви ставитеся одне до одного. Я зовсім не цього очікував від Бога.

— Що ти маєш на увазі?

— Я знаю, що Бог один, один у трьох особах. Але ви так люб’язно спілкуєтесь. Хіба один із вас не головніший за інших?

Троє співрозмовників перезирнулися так, наче ніколи не чули такого запитання.

— Я маю на увазі, — поспішив пояснити Мак, — що завжди був схильний думати, наче Батько віддає накази, а Ісус підкоряється, виконуючи їх. Не впевнений, яку роль тут відіграє Святий Дух. Він… тобто вона… — добираючи слів, Мак намагався не дивитися на Сарайю. — Зрештою, Дух завжди здавався схожим на…

— Вільний Дух? — припустила Тато.

— Точно, вільний Дух, який все одно підкоряється Батькові. Я зрозуміло висловився?

Ісус глянув на Тата, докладаючи зусиль, аби залишатися серйозним чи принаймні справляти таке враження.

— Ти розумієш це, Авво? Якщо відверто, я не маю жодного уявлення, про що говорить ця людина.

Тато зморщила обличчя так, ніби була максимально зосереджена.

— Ні, я намагалася зрозуміти, що тут до чого, проте остаточно заплуталася.

— Ви чудово знаєте, про що я, — розчаровано мовив Мак. – Я запитую, хто з вас головний. Невже ніхто з вас не керує?

— Керує?! Це звучить жахливо, — вигукнув Ісус.

— Як мінімум до чогось зобов’язує, — додала Тато, і вони засміялися. Тоді Тато повернулася та проспівала: — «Хай ланцюги будуть золоті, вони все одно залишаться ланцюгами».

— Не звертай на них уваги, — втрутилася Сарайю, простягнувши Маку руку допомоги, щоб його заспокоїти. — Вони тебе просто розігрують. Насправді це питання нас теж дуже цікавить.

Мак кивнув, збентежений тим, що йому знов увірвався терпець.

— Маккензі, поняття абсолютної влади для нас чуже, оскільки нам притаманний лише союз. Ми перебуваємо в колі взаємин, а не в ланцюгу керування, або «великому ланцюгу буття», як це називали твої прабатьки. Те, що ти бачиш, це стосунки поза будь-яким проявом влади. Нам не потрібна влада одне над одним, бо ми завжди прагнемо найкращого. Владна ієрархія серед нас не має жодного сенсу. Насправді, це проблема для вас, а не для нас.

— Невже?

— Люди такі зіпсовані, що ти навіть не здатен уявити, як вони можуть жити чи працювати, щоб ними не керували.

— Але кожна людська установа чи інститут, які спадають мені на думку, від політики до бізнесу, навіть шлюб, орієнтуються на такий спосіб мислення. Це ж складова нашого соціального устрою, — зауважив Мак.

— Яка марнота! — мовила Тато, забираючи пусту тарілку на кухню.

— Це одна з причин, чому вам так складно встановити справжні стосунки, — додав Ісус. — Як тільки у вас з’являється ієрархія, вам стають потрібні правила, щоб її захищати й підтримувати, згодом вам стають у пригоді закон і виконавча влада, після чого ваш устрій перетворюється на систему керування й виконання наказів, яка знищує взаємини замість того, щоб їх плекати. Ви рідко спостерігаєте чи берете участь у відносинах, не заснованих на силі. Будь-яка ієрархія нав’язує правила й закони, через які ви проходите, оминаючи призначені для вас стосунки.

— Що ж, — саркастично мовив Мак, відкинувшись на спинку стільця, — здається, ви чудово до цього пристосувалися.

Сарайю не забарилася з відповіддю:

— Тільки не плутай пристосування з намірами, а спокусу – з реальністю.

— Тоді… До речі, можна ще трохи овочів? Отже, виявляється, що нас спокушає сама ідея влади?

— У певному розумінні це так, — відповіла Тато, простягаючи Макові тарілку з городиною, але не випускаючи її з рук, поки він двічі не смикнув її на себе. — Я піклуюсь лише про тебе, синку.

Сарайю вела далі:

— Коли ви надали перевагу незалежності перед справжніми стосунками, то стали небезпечними одне для одного. Дехто став об’єктом маніпулювання або засобом здобуття щастя для інших. Влада, як ви зазвичай її розумієте, – це виправдання для сильних, які змушують інших виконувати свої забаганки.

— Хіба вона не допомагає уникнути взаємних образ і безкінечної боротьби одне з одним?

— Часом допомагає. Але в егоїстичному світі влада здебільшого завдає непоправної шкоди.

— А ви не користуєтесь владними повноваженнями, щоб зупинити зло?

— Ми поважаємо ваш вибір, діючи в межах ваших систем навіть тоді, коли прагнемо звільнити вас від них, — відповіла Тато. — Людство пішло не тим шляхом, який ми передбачили. У вашому світі цінність особистості постійно протиставляється виживанню системи — політичної, економічної, соціальної, релігійної — будь-якої системи взагалі. Спочатку одну людину, тоді кілька, а згодом і багатьох приносять в жертву заради існування цілої системи. Так чи інакше, це лежить в основі будь-якої боротьби за владу, будь-якого упередженого ставлення, війни чи зіпсованих стосунків. Бажання влади й незалежності стало настільки поширеним, що вже вважається нормальним.

— Хіба не так?