Читати книгу - "На волю!"

— Гаразд, зустрінемося пізніше, — нявкнув Вогнелап і пішов у напрямку, в якому щойно зник Тигрокіготь.

Вогнелап майже відразу відчув запах Тигрокігтя — той сидів посеред групи могутніх вояків, під Великим Каменем. Тигрокіготь саме говорив.

То була історія, яку Вогнелап уже неодноразово чув і в таборі. Тигрокіготь описував нещодавню бійку з мисливською групою Річкового Клану.

— Я боровся, як кіт із Лев’ячого Клану! Троє вояків напосілися на мене, хотіли втримати, але я розкидав їх. Так я бився з ними, аж поки двоє не впали без тями, а третій утік до лісу, як маленьке кошеня, що плаче за мамою.

Цього разу Тигрокіготь не згадував убивство Дубосерда як помсту за Рудохвостову смерть. «Мабуть, щоб не образити вояків Річкового Клану», — вирішив Вогнелап.

Він чемно дослухав історію до кінця, але знайомий запах постійно його відволікав. Щойно Тигрокіготь закінчив оповідь, Вогнелап обернувся і вирушив на солодкий запах, який долинав від гурту котів неподалік.

Виявилося, там, в оточенні цих котів, сидів Сіролап, але запах долинав не від нього. Навпроти Сіролапа, між двома котами з Річкового Клану, сиділа Плямолистка. Вогнелап сором’язливо поглянув на неї і сів поруч зі своїм другом.

— Вітряного Клану все так само і духу не чути, — нявкнув він до Сіролапа.

— Зустріч іще не почалася. Може, вони ще прийдуть, — відповів його друг. — Глянь, онде Носошморг. Очевидно, новий медикіт Тіньового Клану, — він кивнув на маленького біло-сірого кота, що сидів просто у центрі гурту.

— Я розумію, чому його називають Носошморгом, — зауважив Вогнелап.

Ніс медикота був вологий посередині та вкритий кірочкою довкола.

— Ага, — зневажливо загарчавши, відповів Сіролап. — Не розумію, чому його призначили медикотом, якщо він навіть власну застуду вилікувати не може.

Носошморг саме розповідав про траву, якою медикоти колись лікували дитячий кашлюк.

— Відколи Двоноги прийшли і заполонили ці краї твердою землею і дивними квітами, — скаржився він своїм тоненьким голосочком, — ця трава зникла, і кошенята помирають від холодів.

Коти, що зібралися довкола нього, завищали від обурення.

— Такого б ніколи не трапилося в часи великих котячих Кланів! — прогарчала чорна королева з Річкового Клану.

— Саме так! — нявкнула срібляста кицька. — Великі коти забили б кожного Двонога, який би наважився влізти в їхні угіддя. Якби Тигровий Клан досі населяв ці ліси, Двоноги не залізли б так глибоко на наші землі!

Вогнелап почув тихенький нявкіт Синьозірки:

— Взагалі-то, якби Тигровий Клан досі населяв ці ліси, навряд чи ми б їх населяли.

— Що таке Тигровий Клан? — нявкнув тоненький голосочок позаду. Вогнелап помітив біля себе маленького новака з іншого Клану.

— Тигровий Клан був одним із великих котячих Кланів, які колись населяли ліс, — тихенько пояснив Сіролап. — Тигровий Клан — то коти ночі, величезні, як коні, з чорними смугами. Далі є Лев’ячий Клан. Вони… — Сіролап завагався і наморщив чоло, намагаючись пригадати.

— О, я чув про них! — нявкнув котик. — Вони такі ж величезні, як і коти Тигрового Клану, з жовтим хутром і золотавими гривами, подібними до сонячного проміння…

Сіролап кивнув:

— І там був ще один, ЛяпоКлан або щось таке…

— Ти, мабуть, говориш про Леопардовий Клан, юний Сіролапе, — пролунав голос позаду них.

— Левосерде! — Сіролап привітався зі своїм наставником, приязно тицьнувши в нього носом.

Левосерд похитав головою у жартівливій зневірі:

— Ех, ви, молодняк. Хіба ви не знаєте історію? Леопардовий Клан — це найшвидші коти, великі й золотаві, позначені чорними відбитками лап. Саме Леопардовому Кланові ви маєте дякувати за свою швидкість і вміння полювати.

— Дякувати їм? Чому? — запитав котик.

Левосерд подивився вниз на маленького новака і відповів:

— Сьогодні у всіх котах є слід кожного із Кланів. Ми не стали б нічними мисливцями без предків із Тигрового Клану, любов до сонця ми успадкували від Лев’ячого Клану… — він зробив паузу. — А ти новак Тіньового Клану, чи не так? Скільки тобі повень?

Котик збентежено втупився в землю:

— Ш-шість повень, — промимрив він, уникаючи Левосердового погляду.

— Невеличкий, як для шести повень, — пробурмотів Левосерд. Тон його був незмінно лагідним, але погляд — серйозний і уважний.

— Моя мама теж була маленька, — знервовано відповів котик.

Він схилив голівку, позадкував і розчинився у натовпі котів, змахнувши своїм світло-брунатним хвостиком наостанок.

Левосерд повернувся до Вогнелапа і Сіролапа:

— Ну, він може і маленький, але йому принаймні цікаво. Якби ж то й ви двоє так само цікавились історіями, які оповідають ваші старійшини.

— Вибач, Левосерде, — нявкнули Вогнелап із Сіролапом, винувато перезирнувшись.

Левосерд добродушно зітхнув:

— Ох, та йдіть уже звідси обоє! Сподіваюся, наступного разу Синьозірка візьме новаків, які вміють цінувати почуте! — і, не зовсім щиро загарчавши, він прогнав їх геть від гурту.

— Ходімо, — нявкнув Сіролап, коли вони відійшли. — Глянемо, що там у Круколапа.

Круколап сидів посеред гурту новаків, які благали розповісти про битву проти Річкового Клану.

— Та ну, Круколапе, розкажи, що трапилось! — закликала гарненька чорно-біла кицька.

Круколап сором’язливо тупцював і хитав головою.

— Давай, Круколапе! — наполягала інша.

Круколап роззирнувся і помітив Вогнелапа з Сіролапом, які сиділи трішки осторонь гурту.

Вогнелап підбадьорливо кивнув. Круколап змахнув хвостом на знак розуміння і почав історію. Попервах він трошки затинався, але з плином оповіді з його голосу зникло тремтіння, а його слухачі аж посхилялися вперед із широко розплющеними очима.

— Всюди літала шерсть, кров заляпала листя ожинових кущів, ясно-червона на зеленому. Я тільки-но відбився від величезного вояка, який з вереском побіг геть у кущі, коли це земля здригнулася і я почув крик вояка. То був Дубосерд! Рудохвіст промчав повз мене, писок його був закривавлений, шерсть потріпана. «Дубосерд мертвий!» — прокричав він. А тоді кинувся на допомогу Тигрокігтеві, який саме зітнувся з іншим вояком.

— Хто б подумав, що з Круколапа такий добрий оповідач… — враженим тоном промурмотів Сіролап.

Але Вогнелап думав про дещо інше. Що це щойно сказав Круколап? Що Рудохвіст убив Дубосерда? Але за словами Тигрокігтя, то Дубосерд убив Рудохвоста, а він, Тигрокіготь, помстився і вбив Дубосерда.

— Якщо Рудохвіст убив Дубосерда, хто ж тоді вбив Рудохвоста? — прошипів Вогнелап Сіролапу.

— Якщо хто що? — розгублено перепитав Сіролап. Він слухав Вогнелапа тільки краєм вуха.

Вогнелап похитав головою, щоб прочистити думки. «Круколап, очевидно, помилився, — подумав він, — він мав на увазі Тигрокігтя».

А оповідка Круколапа тим часом наближалася до завершення:

— Нарешті Рудохвіст відтягнув кота, який все завивав, від Тигрокігтя, і з усією силою Тигрового Клану пожбурив його в кущі.

Краєм ока Вогнелап помітив рухому тінь. Він роззирнувся і побачив Тигрокігтя, що сидів неподалік. Вояк крижаним поглядом прошивав Круколапа. Без гадки про близьку присутність наставника, Круколап продовжував відповідати на численні