Читати книгу - "На волю!"

Сіролап зістрибнув із пенька і потягнув Круколапа за хвіст. Щойно Круколап обернувся, аби вдарити Сіролапа подушечкою лапи, Вогнелап підвівся і стрибонув на них обох, відкинувши Сіролапа ген від пенька. Усі троє упали в багно і почали борюкатися. Зрештою вони розбіглися і, важко дихаючи, повлягалися біля пня.

— А Порохолап і Пісколапка йдуть? — видихнув Сіролап.

— Ні! — відповів Вогнелап, погано приховавши нотку тріумфу в своєму голосі. — Вони залишаться і охоронятимуть табір.

— Ой, можна, я їм скажу? — заблагав Сіролап. — Не дочекаюся, щоб глянути на їхні морди!

— І я, — погодився Вогнелап. — Не можу повірити, що ми йдемо замість них. Особливо після того, як Тигрокіготь сьогодні побачив мене з Ляпком!

— Просто не пощастило, — відповів Сіролап. — Натомість ми наловили купу здобичі. Це, мабуть, і вирішило справу.

— Цікаво, як виглядатиме Зборище, — нявкнув Круколап.

— Фантастично, — впевнено нявкнув Сіролап. — Закладаюся, там будуть усі великі вояки: Кігтеморд, Скелешерст…

Але Вогнелап уже їх не слухав. Він думав про Тигрокігтя та Ляпка. Сіролап мав рацію: йому справді не пощастило, що вояк спостерігав за ним саме тоді, коли він зустрів старого друга. Чому натомість він не стежив за Сіролапом чи Круколапом? Йому не пощастило ще тоді, коли Тигрокіготь послав його настільки близько до угідь Двоногів.

Раптом темна думка промайнула в голові Вогнелапа: чому Тигрокіготь послав його так близько до колишнього помешкання? Він хотів влаштувати перевірку? Чи, можливо, цей великий темний вояк не вірить у його відданість Громовому Кланові?

Розділ 12

Вогнелап перестрибнув через верхівку порослого кущами схилу. Сіролап і Круколап дерлися слідом. Віддалік група старійшин, королев і вояків Громового Клану чекала у підліску сигналу від Синьозірки.

Вогнелап не бував на цьому місці, відколи Тигрокіготь із Левосердом уперше водили його угіддями. Крутосхили галявини зараз здавалися геть інакшими. Багату зелень лісів відтінювало холодне сяйво повні, листя на деревах срібно мерехтіло. В улоговині височіли здоровенні дуби, які позначали, де край однієї території стикається з трьома іншими.

Повітря важко нависало запахами котів з інших Кланів. Вогнелап чітко бачив їх у місячному сяйві, як вони там, унизу, гуляють порослою травою галявкою поміж чотирма дубами. Посеред галявини, ніби зламаний зуб, здіймався величезний пощерблений камінь.

— Погляньте на всіх цих котів! — заледве прошепотів Круколап.

— Там Кривозір! — зашипів у відповідь Сіролап. — Провідник Річкового Клану!

— Де? — нявкнув Вогнелап, нетерпляче підштовхуючи Сіролапа.

— Світлий кіт біля Великого Каменя.

Вогнелап простежив за поглядом друга і побачив посередині галявини здоровезного котяру, більшого навіть за Левосерда. Його смугаста шубка блідо відливала у місячному сяйві. Навіть з великої відстані на його старій морді виднілися знаки важкого життя, вона була скривлена, наче зламана щелепа погано зрослася.

— Гей! — нявкнув Сіролап. — Ти бачив, як Пісколапка скривилася, коли я побажав їй провести чудовий вечір удома?

— І не кажи, — промуркотів Вогнелап.

Круколап перебив їх приглушеним гарчанням:

— Гляньте! Там Зорелом, провідник Тіньового Клану!

Вогнелап глянув униз, на темно-брунатного кота. Його шерсть була незвично довга, а морда — широка і приплюснута. Він присів і обвів усе навколо таким холодним і уважним поглядом, що Вогнелапова шерсть неприємно заворушилася.

— Має доволі гидкий вигляд, — пробурмотів Вогнелап.

— Ага, — погодився Сіролап. — А ще всі Клани знають, що він не терпить дурнів. Та й він очолює Клан не так і довго — відколи помер його батько Зорещерб.

— А як виглядає провідник Вітряного Клану? — запитав Вогнелап.

— Високозорий? Я ніколи його не бачив, знаю лише, що він чорно-білий і має довжелезного хвоста, — відповів Сіролап.

— А зараз його не видно? — поцікавився Круколап.

Сіролап схилився, обводячи поглядом юрбу внизу.

— Ні!

— А хоч когось із Вітряного Клану бачиш? — запитав Вогнелап.

— Ні, — похитав головою Сіролап.

Позаду них пролунав голос Левосерда:

— Вітряний Клан може просто запізнюватися.

— А якщо вони зовсім не з’являться? — нявкнув Сіролап.

— Тссс! Ми маємо бути терплячі. Зараз скрутні часи. А тепер — мовчок. Синьозірка скоро подасть нам знак вирушати, — тихенько нявкнув Левосерд.

Поки він говорив, Синьозірка підвелася і, високо задерши хвоста, кілька разів махнула ним з боку в бік. Вогнелапове серце завмерло, коли коти Громового Клану, всі як один, підвелися і рушили крізь кущі, униз схилом на місце зустрічі. Він побіг з усіма, чуючи свист вітру у вухах, відчуваючи, як поколюють лапи від радісного передчуття.

Коти Громового Клану інстинктивно пригальмували на краю галявини, перед дубами. Синьозірка принюхалася. Тоді кивнула іншим, і вся група зайшла на галяву.

Вогнелап був у захваті. Зблизька всі ці коти, що вертілися довкола Великого Каменя, вражали його ще більше. Повз нього пройшов величезний білий вояк. Вогнелап із Круколапом нажахано подивилися йому вслід.

— Глянь на його пазурі! — пробелькотів Круколап.

Вогнелап опустив погляд і побачив, що велетенські лапи цього здоровенного котяри були чорні як ніч.

— Це, певно, Чорноногий, — нявкнув Сіролап. — Новий воєвода Тіньового Клану.

Чорноногий підійшов до Зорелома та сів поруч із ним. Провідник Тіньового Клану лише повів вухом, однак нічого не сказав.

— Коли почнуться збори? — поцікавився Вогнелап у Білошторма.

— Май терпіння, Вогнелапе, — відповів той. — Небо сьогодні ясне, тож ми маємо вдосталь часу.

Левосерд озирнувся і додав:

— Ми, вояки, любимо іноді гаяти час, теревенячи про наші звитяги, а старійшини розказують байки про старі часи, до того, як сюди прийшли Двоноги.

Усі троє новаків глянули на нього і побачили, як його вуса єхидно затремтіли.

Рябохвоста, Одноока і Дрібновух негайно відійшли до групи старих котів, яка розсілася під одним із дубів. Білошторм і Левосерд попрямували до пари вояків, яких Вогнелап не знав. Він принюхався до повітря і розпізнав запах Річкового Клану.

Позаду новаків пролунав голос Синьозірки:

— Не витрачайте сьогодні час намарне, — застерегла вона. — Це хороша нагода пізнати своїх ворогів. Дослухайтеся до них; запам’ятовуйте, як вони виглядають і як поводяться. На цих зустрічах ви багато чого можете навчитися.

— І менше базікайте, — застеріг Тигрокіготь. — Не видайте чогось, що можна буде використати проти нас, коли місяць піде на спад.

— Не переймайтеся, не видамо! — гаряче запевнив Вогнелап, дивлячись просто в очі Тигрокігтеві.

Відчуття, що Тигрокіготь не вірить у його відданість, нікуди не ділося.

Вояки кивнули і рушили вперед, новаки зосталися на самоті. Вони перезирнулися.

— То що ж робимо далі? — запитав Вогнелап.

— Як вони й казали, — відповів Круколап. — Слухаємо.

— І не патякаємо багато, — додав Сіролап.

Вогнелап понуро кивнув.

— Піду гляну, де там Тигрокіготь, — нявкнув він.

— А я пошукаю Левосерда, — мовив Сіролап. — Ти зі мною, Круколапе?

— Ні, дякую. Я піду шукати інших