Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

І не встигла я навіть сіпнуться, або щось відповісти, як мене безцеремонно віддерли від мого рятівника і розвернули обличчям в інший бік. 

- Відкрий очі Арино, — шкіру обдало гарячим диханням.

- Не можу, — зажмурившись ще сильніше, видавила. 

- Чому? - з якимсь роздратуванням у голосі, поцікавився чоловік.

- Бо я боюся.

- Кого? Мене? - я шкірою відчула на собі гаряче дихання, мабуть Корецький приблизився до мене занадто близько. 

- Ну і вас ..., трішки теж, — задумливо промовила, так і не дивлячись на чоловіка що тримав  мене зараз у своїх руках.

- Відкрий очі, я наказую, — схилившись до мене хрипко промовив Стас, майже торкаючись мого вуха. Аж мурахи пішли шкірою. 

Я несміло розліпила одне око, та натрапила на  погляд що пропалював. 

- Де він? - боязко озирнулася на всі боки, в пошуках чорного чудовиська.

Звичайно, я сама здивувалася, своєї реакції. У звичайному житті як би я побачила псину такого розміру, то б метнулася не оглядаючись. Та бігла куди очі дивляться. Хоча далеко втекти, напевно, мені б не дозволили. А тут ні стого - ні сього, накинулася на бідолашного Ната, і мало не оглушила хлопця своїм вереском. Ще й Корецький застав цікаву картину. Як я, мало не висну на хлопці, притискаючись до нього всім тілом. А що я могла з собою вдіяти, собак я з дитинства боюсь. Був у мене один неприємний випадок, а таких величезних тим паче. Якщо ця псина вільно розгулює по території вілли, то про яку втечу взагалі може бути мова. Тут одна надія знайти зговірливих союзників і підговорити мені допомогти їх. Сама я однозначно не впораюся.

- Хто Арино?

-Той пес. Де він дівся, — притихло видохнула, лякливо озираючись. 

- То ти що Марса злякалася чи що? - хрипко засміявся чоловік. - Та він зовсім не страшний, а навіть навпаки добрий і милий, — насмішкувато проговорив Стас, так і не випускаючи мене зі своїх обіймів.

- Хто, псина? - із жахом перепитала. Я звичайно здогадувалася про кого йде мова. Але про всяк випадок перепитала. Я, наприклад, не вважала що той величезний монстр, був милий.

- Марсе, песику! Марсіку, Марсіку! - басом покликав чоловік того монстра, при цьому продовжуючи міцно утримувати мене у своїх обіймах. Напевно щоб не вирвалася. 

Ось і настав мій смертний час.

- Непотрібно Марсіка, — вблаганно попросила. Голос здригнувся і я майже перейшла на писк. 

Але було вже пізно, чорна і кудлата тварюка вже весело мчала до нас на зустріч. Виваливши з величезної пащі свій довгий рожевий язик, та оголивши довгі міцні різці.

Передчуваючи недобре, я знову заплющила очі та вся втиснулася в могутні груди чоловіка. Хоча знаходиться з ним на такій близькій відстані, було незручно і більш ніж неправильно. Але я нічого не могла з собою вдіяти. Мені неймовірно було лячно, і я несвідомо шукала захисту. 

Через хвилину, на мій жах, на мої плечі опустились дві пудові лапи. А мокрий ніс псини, почав жадібно обнюхувати мою потилицю.

- Приберіть Марсіка. Будь ласка, мені страшно, — ледве дихаючи пропищала. Ще щільніше втискаючись в чоловічі груди.

- Марсе, фу! — гаркнув Корецький, і за помахом ока Марсік, скривджено пирхнувши, нарешті зняв з мене свою величезну тушку.

- Даремно ти так боїшся його, мене, тобі варто бояться сильніше Арі-Іна, — оманливо ласкаво промовив Стас, ніжно проводячи теплою долонею по моєму хребту, та обдаючи жаром свого дихання. 

Від його, трохи хриплого голосу, по спині побігли мурашки. І я, нарешті відсторонившись від Корецького, підвела на нього погляд. Чоловік також уважно вдивлявся мені в обличчя.

Його риси, при денному світлі, вже не здавалися такими різкими. А очі, віддавали гарним бурштиновим відливом у райдужці. Нібито заворожували, гіпнозували. Губи чоловіка були небезпечно близькі від моїх, а запах його шкіри п'янив. Викликаючи в мені змішані почуття страху та збудження одночасно.

- Вибачте, але мені треба йти, на екскурсію, — збентежено опускаючи очі, тихо пробурмотіла.

У цей момент у Корецького задзвонив мобільний, і він нарешті відпустив мої плечі, а я ще с хвилину відчувала на шкірі міцні лещата владних пальців. 

Трохи відійшовши чоловік відповів на виклик. А я нарешті могла нормально дихати, хоч серце і досі збуджено стукало у грудях. 

Не знаю, що йому там повідомили. Але через хвилину очі Стаса змінили свій колір потемнівши майже до чорноти. За мить він змінився в обличчі, а риси набули знайомої мені суворості. Погляд майже чорних очей опік. Повертаючи колишнього передбачливого і холодного бізнесмена.

- Екскурсію закінчено! – несподівано гаркнув Корецький, дивлячись на мене з якоюсь злобою. 

- Як? - приголомшено видихнула. – Це не чесно, ми тільки почали, – спробувала протестувати. Виразно поглядаючи у бік зблідлого Ната. І чого це він?

- Відведи її до кімнати! - палко скомандував він Нату, пропускаючи мої слова повз вуха.

- А ти, — погляд потемнілих очей, обдав морозом. – Сьогодні ти Арино будеш покарана за свавілля, та неслухняність, — виплюнув мені в обличчя Корецький. А чорні очі жадібно сковзнули по моїм губами, та шиї. Ніби передчуваючи неймовірну жорстку насолоду. 

- Але .. за що? - Тільки й спромоглась видавити із себе. Ошелешено вдивляючись у чоловіка.

Настрій був безнадійно зіпсований. Я настільки засмутилася, що відмовилася від обіду та вечері. Все одно каратимуть, одним покаранням більше, одним менше. Так що марно себе гвалтувати та запихатись їжею не буду.

Мені було виключно незрозуміла така різка зміна настрою у Стаса. Це лякало. 

Хоча, наперекір усьому, більше мене лякали, ті почуття, які в мене останнім часом виникають, коли він поряд. Але я думаю все це навіяно острахом за своє життя і порядком вже розхитаною нервовою системою. 

Може у мене починається щось типу стокгольмського синдрому?

Перериваючи мої роздуми у двері несподівано постукали.

- Увійдіть, — я була впевнена, що це Нат. Бо Корецький навряд чи буде стукати.