Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Мотнувши головою, я вирішила зайти трохи далі і в моїй голові з'явилися картинки з перевертнем, драконом, ельфом, та й куди без одного хвостика нага. А якщо до цього коктейлю додати ще й демона, за роги якого я зможу схопитися у пориві пристрасті, то виходить…

Жіночий рай!

Реально. Читаючи про дівчат, які потрапивши в інший світ і дізнавшись про свою «нелегку» долю, починали впадати в істерику, я жодного разу не змогла зрозуміти, що їм не подобається? Це ж… Я навіть не можу собі пояснити. Хвилююче? Круто? Прекрасно? Ніколи не набридне?

– Світлано, з тобою все гаразд? – Тихо поцікавився Сан, вириваючи мене з лап моєї уяви.

– Що?

– Все добре?

– А що не так? – Спохмурніла я, згадуючи, на чому закінчився наш діалог.

– Ти посміхалася…

– Не звертай уваги, – відмахнулась я. – Краще розкажи мені все нормально і прошу тебе, не треба нічого приховувати від мене. А то я…

– А то ти що? – Хмикнув Сан і підповз до мого ліжка, вільно розвалившись на ньому.

– Знайду, як тобі помститися, можеш не сумніватися, – розтягнувши губи в широкій усмішці, запевнила я чоловіка, а потім уважно на нього подивилася, боячись пропустити хоч одне слово.

– То що там родини? – Поквапила я чоловіка, коли мовчання затяглося.

– Добре, я все розповім, але прошу тебе, не роби поспішних висновків, – промовив Сан, чим чимало мене здивував. Цікаво, на яку реакцію він очікує?

– Обіцяю не робити поспішних висновків, – клятвено запевнила я чоловіка, поважно кивнувши.

– Я знаю, що не скрізь прийнято багатомужжя, але у нагшасів і до того, як Покровитель нас покарав, жінка мала право провести обряд не з одним чоловіком. Найчастіше наші шаси обирали двох, трьох чоловіків, рідше чотирьох, п'ятьох. Все залежало від того, скільки чоловіків викликали інстинкти шаси. Звичайно, будь-який шас міг відмовитися, у нас із цим жодних проблем не було. Але найчастіше ніхто не відмовлявся, та й першого чоловіка намагалися вибрати батьки, підбираючи успішнішого та родовитого нагшаса.

М-так, і як це зрозуміти? Інстинкти, шлюб за договором, а де почуття? Де кохання?

Але що тоді там із тією парою? Хоча, якщо дівчина була не з знатної родини, а наг з знатної, то йому потрібно було одружитися з більш родовитою дівчиною. Не міг же він узяти собі за дружину ще одну дівчину чи міг? А що? Якщо є багатомужжя, то може бути багатоженство.

Приблизно такі питання я поставила Сану. І навіть не знаю, порадувала мене відповідь чи ні. Багатоженства у нагшасів немає, тому що дівчат спочатку було менше. І тут ніби я маю дякувати всім Богам цього світу, адже важко можу уявити себе другою чи третьою дружиною.

Втім, померлу пару все одно шкода. Взагалі, несправедливість завжди зачіпає за живе. Мене, мабуть, особливо. Ось правду кажуть, усі проблеми з дитинства. Ось і мої проблеми з дитинства, але зі своїми тарганами я можу впоратися сама. Та й я дівчина двадцять першого століття і мені моя шкура, як би це прагматично не звучало, ближче!

– Ти сказав, що шаси вибирали собі стільки чоловіків, до скількох взивають їхні інстинкти, а чоловіки? Вони могли запропонувати свою кандидатуру.

– Звичайно. Але треба розуміти, що не всякий шас може запропонувати свою кандидатуру знатній шасі.

Закотивши очі, я тільки скривилася. Зрозуміло, у простих людей кожному чоботу пара, а тут все вирішує становище сім'ї. Цікаво навіть, як вони визначають свою ієрархію? Хоча чого мені взагалі про це думати? Я все одно залишатися тут не збираюся.

– А зараз, коли після повноліття нагшаси позбавляються почуттів? Як ви створюєте сім'ї?

– На даний момент стан справ сумніший, – зітхнув Сан, сумно дивлячись в одну точку. – За останні п'ять років народилася тільки одна дівчинка й три хлопчики і якщо так далі продовжиться, рано чи пізно всі стануть дикими, – на мить він замовк, але я не квапила його, розуміючи, що це болюча тема для чоловіка. – Кожна шаса має вийти заміж мінімум за трьох чоловіків. Зараз вибір чоловіків, якщо є батьки, які не перетворилися на диких змій, роблять саме вони. Щоправда, бувають такі випадки, коли до повноліття шаса визначається сама, і ніхто їй не перешкоджає, зважаючи на те, що трапилося з усіма і чим це може загрожувати.

Після слів чоловіка, мені навіть руки захотілося звести до неба і закричати «Алілуя». Не знаю навіть, як вдалося погасити в душі цей дитячий порив, але добре. Їхнє життя, хай самі і розуміються, мені головне Предводитель. Ось тільки…

– Але якщо емоцій немає, хіба може подружжя відчувати збудження? – Недовірливо уточнила я. Ні, ну правда, якщо ти нічого не відчуваєш до чоловіка, та навіть тухлої іскри немає, який тоді секс? Дурне посмикування? А вони ще й плачуть, що протягом останніх п'яти років дітей мало. Звісно, їх буде мало… – Бажання? Чи ви даєте їм ВіаГру?

– Не знаю, що таке ві-а-гра… – промимрив Сан, насупившись. – Але у подружжя є графік відвідування ложа дружини та спеціальні збуджуючі пахощі.

Ось так. Не за покликом серця, а за графіком. Очманіти можна.

Викинувши чудасії хвостатих з голови, я окинула Сана поглядом. На маленького хлопчика він не схожий, лускою теж не обріс, тоді як йому вдалося зберегти свої емоції? Чи емоціями з ним хтось ділиться? Але хто? Тут же на кожному кроці відморожені.

– Сан, можна я поставлю тобі нетактовне питання? – Підняла я одну брову.

– Ще більш нетактовне? – Хмикнув він і підняв свої брови. Позер!

– Чому ти не втрачаєш своїх емоцій? Чому не стаєш диким?

– Я настоятель храму Покровителя, – знизав він плечима, як само собою зрозуміле і я реально відчула себе дурепою. Але хіба його відповідь щось пояснила?

– І?

– Я, як би пояснити… – зітхнув чоловік, – несу волю нашого Покровителя.

– Типу права рука, – кивнула я, а потім не стримала дурного хихикання. Ні, дивуватись я вже нічому не буду, не до цього мені. – Гаразд. З цим все ясно, – видихнула я серйозно і хитро подивилася на цього лисого темношкірого Аполлона. – Ти ж знаєш, що я хочу вийти за захисний купол нагшасів?