Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він трохи помовчав, роздивляючись мене.
– У дівчинки був дуже сильний дар. Тим дивніше, що вона не змогла захиститися й геть нічого не пам'ятає, я перевірив. Її пам'ять, як чистий аркуш паперу.
– Це жахливо! – я відчувала, як підступає істерика.
Не хотілося плакати перед Себастіаном, але нічого не могла з собою вдіяти.
– Сядь у крісло. – сказав тихо.
– Я не хочу, перенеси мене назад до академії. – схлипнула.
Він дістав якусь пляшку й плеснув з неї в стакан, піднявшись, підійшов до мене.
– Сідай, сказав.
Я сіла.
– Пий! – простягнув мені стакан.
– Що це? – спитала розгублено.
– Отрута, звичайно.
Кинула на нього розлючений погляд.
– Пий, інакше заллю в тебе сам! – гаркнув.
Взяла стакан і зробила ковток. Горло обпалило, очі защипало і я почала кашляти.
– Що це за гидота?
– Всього лише бруньківка. Пий, ще істерики мені тут не вистачає.
– Я більше не хочу!
– Ельвіро, пий! – його очі спалахнули наливаючись темрявою і я, наче лялька підняла стакан й випила все одним ковтком. Жбурнувши стакан на підлогу, знов закашлялась.
– Ти знову це робиш! – прохрипіла – Не смій так більше зі мною вчиняти! Я тобі не маріонетка якась, ти змусив мене!
– Так змусив, – сказав спокійно – проте, це на краще, в тебе шок.
Якийсь час ми мовчали. Мені ставало дедалі спекотніше, тож, я розстібнула піджак, в голові почало крутитися.
– Дуже дякую Себастіане! Тепер мені стало ще гірше! В голові паморочиться, чому в тебе тут так жарко?
Він хмикнув.
– Не думав, що ти ніколи не пила.
– Бруньківку точно ні, хіба що вино. І мені від нього завжди погано!
– Тоді завтра в тебе болітиме голова.
Не дуже розуміючи, що роблю, стягнула з себе піджак, втім це не допомогло. Я потягнулась до ґудзиків на сукні. Розстібну декілька і стане легше.
– Що ти робиш? – прозвучало зовсім поряд.
– Я ж кажу, мені жарко! – підняла голову й зустрілася із зеленими очима, він схилився до мене поклавши руки на підлокітники крісла.
– Дивна в тебе реакція на випивку.
Я нічого не відповіла. З голови повилітали всі думки.
Себастіан був так близько, що я відчула його запах, приємний, схожий на той, що відчуваєш рано вранці у лісі. Хвоя, трави й трішки прохолоди. Раніше я його не помічала. Навіть коли він мене цілував. Мимоволі глянула на його губи. І що поганого станеться, якщо я їх торкнуся?
Піднявши руку погладила його по щоці. Колючий.
– Ну, чого ти не можеш бути нормальним зі мною, Бастіан? Що зі мною не так? Я ж бачила тебе з іншими!
Я не розуміла чи кажу це вголос, чи просто думаю. Все, що я розуміла – якщо зараз його не поцілую, то серце розірветься від болю.
Спершу, він ніяк не відповідав, наче застиг, а потім поцілував мене у відповідь. Цілував мене глибоко, проводив язиком по губах, і повертався знов. Я втратила відчуття часу й реальності, тіло охопив вогонь.
В якийсь момент відчула його руки у себе під сукнею, вони гладили ноги, підіймалися все вище і вище, аж поки не охопили сідниці та міцно притиснули до себе. Навіть крізь шари тканини я відчула, як щось тверде і гаряче притискається до самого мого єства. Хотіла відсторонитися, але він не дав.
Підхопивши мене на руки сів у крісло, так, що я опинилася зверху.
Сукня впала на талію і я залишилась в тонкій сорочці.
Хотіла сказати, щоб він мене відпустив, та гарячі губи охопили сосок просто крізь сорочку й всі прохання вилетіли з голови.
Стягнувши непотрібну тканину, він пестив мої груди. А тоді його пальці торкнулись мене там, де ще ніхто ніколи не торкався.
Я не знала, що зі мною. Кожний дотик його пальців виривав з моїх губ голосний стогін. Себастіан торкався, гладив, тер, і в животі розквітала вогняна квітка. Мені хотілося чогось, чогось більшого, та я не знала чого саме.
– Будь ласка, Бастіан, – я й сама не розуміла про що прошу.
Він відірвався від моїх грудей та спитав:
– Про що ти просиш Ельвіро? – в темних очах вирував вогонь.
При цьому його пальці не припиняли свої тортури.
– Я. .. ..ах… не знаю….будь ласка!
Він втягнув мого соска глибоко до рота й трохи прикусив, ще раз і ще раз. А потім мене накрила хвиля такої насолоди, що я задрижала і голосно скрикнула. Поклавши голову йому на плече тяжко дихала, намагаючись прийти до тями.
– Ти про це просила, Ельвіро? – спитав холодним тоном – Що, з Еріком ви ще так далеко не зайшли?
Якби він мене вдарив, то мені, напевно, не було б так боляче. Я ніби глянула на себе зі сторони. Майже гола, сиджу на колінах чоловіка, який тільки що торкався мене всюди, де тільки можна. Мене охопив такий сором, що увесь хміль вивітрився з голови.
Я підскочила на ноги й повернулася до нього спиною. Мене трохи повело від різкого руху. Тремтячими руками намагалась якнайскоріше одягтися.
– Нема чого соромитися, я вже все бачив, – він зробив паузу – ну, майже все.
– Та пішов ти! – гаркнула не повертаючись і схопила з підлоги піджак – Перенеси мене назад!
– Коли щось просять, зазвичай дивляться людині в лице.
Впоравшись із сукнею, розвернулася до нього.
– Так, але, зазвичай, я нічого не прошу в покидьків, які користуючись тим, що дівчина сп’яніла, лізуть їй під спідницю! – мене почало нудити.
Ще чого не вистачало! Щоб мене вирвало прямо тут, в його кабінеті, на його очах! Ніби я недостатньо принижена.
– Ти що дійсно хочеш, щоб я повірив, що ти сп'яніла від трьох ковтків бруньківки? – він засміявся.
– Мені плювати у що ти віриш, Себастіане, якщо ти думаєш, що я тут виставу розігрувала, то в тебе хвора фантазія. Та й навіщо б я таке робила? А тепер перенеси мене назад, мене будуть шукати.
Він переніс мене до дверей академії й щез.
Мені захотілося опуститися на коліна та завити прямо тут. Я навіть не спитала, чи можна мені побачити Меггі! Навіщо він дав мені тої бруньківки?! Тепер, я більше ніколи не наважусь знову про щось його попросити, згорю від сорому. Замість того, щоб розпитати про все детальніше поводилася, як казна-хто! Серце стисло від болю. Треба просто забути все, що сталося!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берегиня, Настуся Соловейко», після закриття браузера.