Читати книгу - "Мистецтво і життя. Збірник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мюссе більш за будь-кого іншого дає матеріал для такого дослідження. Його кохання до Жорж Санд, до цієї видатної жінки, яке духовно збагатило його, її серйозне ставлення до його праці під час надто коротких періодів, коли він перебував під її впливом, нарешті, і передусім, страждання і муки кохання внаслідок болісного розриву з нею — усе це надало багатьом п’єсам Альфреда де Мюссе глибокого, щирого звучання. До знайомства з Жорж Санд він був чарівним юнаком, а після їхнього розриву став мужчиною, який осягнув трагедію життя. Коли характер Камілли з п’єси «З коханням не жартують» позначений такою складністю, то це тому, що Жорж Санд була складною натурою.
[…] Ми віримо, бо так буває у кожного письменника, що твори Альфреда де Мюссе тісно пов’язані з його життям. Але справжній випадок із життя, який трапився з самим письменником або спостережений ним, не може бути механічно перенесений у драму. Йому бракувало б стилю. На щастя, Мюссе — на протилежність думки багатьох діячів театру — від природи мав талант драматурга і почуття театрального стилю. Адже сцена вимагає реплік, які влучають прямо в ціль, такої кінцівки кожної дії, коли актори з повним правом можуть піти зі сцени, такої кінцівки кожного акту, коли обов’язково повинна впасти завіса, коли мають пролунати оплески, а глядачі будуть охоплені таким почуттям задоволення, яке може виявитися або у німому хвилюванні, або у бурхливому захваті. Мюссе інстинктивно все це розумів.
У Мюссе, як і в кожному великому митці, одержимість уживається з письменницькою технікою. І техніка перемагає. Він чудово знає, що, відхиляючись від «прямої лінії» Скріба, рухається у потрібному напрямі. «Я, навпаки, — визнавав Мюссе, — створюючи яку-небудь сцену або строфу вірша, можу раптом усе змінити, поламати свій власний задум, виступити проти свого улюбленого героя і дозволити його супротивнику у сутичці перемогти його. Одне слово, я збирався їхати в Мадрід, а поїхав у Константинополь». Мюссе, як ніхто, вміє холоднокровно вибрати момент, коли треба ввести в дію «ключову сцену», як слід було б говорити, користуючись його термінологією. «Щоб написати сцену, — говорив він, — треба знати епоху, обставини і точно визначити момент, коли інтерес і цікавість глядача досить збуджені, а тому розвиток дії можна перервати і на зміну їй може з’явитися і розпалитись пристрасть, чисте почуття. Такі сцени, коли думка автора, так би мовити, залишає сюжет, щоб незабаром повернутися до нього, і, ніби забуваючи про інтригу, та й про всю п’єсу, поринає в стихію загальнолюдського, — такого роду сцени створювати надзвичайно складно». Чудовим прикладом такої сцени є славнозвісний монолог Гамлета. Мюссе добре засвоїв уроки свого вчителя.
Він чудово вмів драматичними подіями власного життя живити свою творчість. Іноді навіть здається, що він підпорядковував власне життя завданням своєї драматургії. Ніщо не є важчим для митця, як відмовитись від моральних помилок і захоплень, що стимулюють його талант. Він усвідомлює, що деякі відчуття знаходять у його душі особливо сильний і чистий відгук. Шатобріан знав, що йому слід «демонструвати своє розбите серце». Якого б болю не завдавали поетові ті чи інші почуття, яку б небезпеку вони для нього не приховували, він ніколи не захоче добровільно зцілитися від хвороби, яка живить його геній. Поезія Мюссе — це болісний сплав любові і гіркоти, надії і безумства.
Успіх драматургії Жіроду і відродження поетичного театру сприяли славі Мюссе. Проте багато з тих, хто визнає витончену чарівність його комедій, досить зневажливо ставляться до його поем і есе. Поезія зовсім іншого роду, біля витоків якої стоїть Малларме[95], прищепила нам суворіші вимоги до гармонії вірша. Найвизначніший поет наших днів[96] писав: «Поему творять не з почуттів, а зі слів». Мюссе, який творив поеми саме з почуттів і ніби з протесту віддавав перевагу бідній римі і простому віршеві, опинився осторонь від головного потоку французької поезії епохи.
У той час як критики та історики літератури з надзвичайною зневагою третирують Мюссе, він зберігає владу над серцями читачів. І хіба ми не знаходимо дивну схожість між віршами Мюссе і тими віршами, які з’явилися у Франції під час останньої війни? Можна любити Дебюссі[97], але це не причина того, щоб нехтувати Бетховеном. Можна захоплюватися Валері, але поряд з цим зовсім не обов’язково кинути захоплювалися Мюссе.
Ні, Альфред де Мюссе — це не «примха пересиченої і вільнодумної епохи», як висловився про нього Сент-Бев одного свого недоброго дня; Мюссе — вірний друг людей з ніжною душею, він — один з великих французьких письменників, і, коли завгодно, він — наш Шекспір.
Гюстав Флобер
[98]
«Мадам Боварі»
Ось книга, яку більшість критиків не лише у Франції, а й в усьому світі вважають довершеним твором мистецтва. Якими ж є підстави для такої високої оцінки? Передусім це майстерність письменника. Ще ніколи творіння розуму не було побудовано ретельніше. Сюжет простий і добре продуманий; автор чудово знає середовище. Найважливіші сцени майстерно розташовано; деталі вірно відібрані і точні. Що ж до стилю, то широко відомо, як працював Флобер — для нього місце кожного слова, музичне звучання фрази, вибір ритму були об’єктом довгих пошуків і роздумів. Іноді він за три дні писав лише одну сторінку або ж кілька рядків. Рівновага його періодів була настільки дбайливо вивірена, що досить було змінити лише один звук, і вона порушувалась. Коли з будь-яких міркувань Флоберу треба було дати нову назву замість тієї, що стояла у рукопису — «Руанський журнал», — він у повному відчаї радився з друзями. Може, «Руанський прогрес»? Але тоді у фразі було б забагато суголосних звуків, і це перевантажило б її. Зрештою письменник зупинився на назві «Руанський світоч» — вона аж ніяк не викликала в нього захоплення, зате не порушувала музичного ритму фрази. Славнозвісна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво і життя. Збірник», після закриття браузера.