Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

Гол відкинув запону, вихилився з намету й гукнув:

— Нехай сюди зайде двоє людей, цілком безсторонніх!

З гурту вийшли двоє копачів. Люди ще дужче загомоніли. В наметі Гол ще раз опитав француза при свідках. Коли потім усі троє вийшли надвір, Гол Слейтер сів на коня.

— Люди! Поранений ще зовсім шмаркач у шукацькому ремеслі! Ці двоє водять нас за ніс. Вони підло обдурили новачка, щоб забрати в нього дрібку золота, і полоснули його ножем! Кед бреше! У француза взагалі немає ніякої зброї!

Ще не затих його гучний голос, як натовп захвилювався, завирував. Посипалися прокльони, люди замахали кулаками, а подекуди над головами показалася навіть зброя.

— Негідники наперед задумали обпатрати його! — крикнув Жаба і шарпнув коня за повід, аж той став дибки.

— Повісити їх! — загукали декотрі, проштовхуючись наперед.

Кед і його приятель нараз посіріли. Тепер вони майже благально дивилися на Мура. Старому полегшало на душі. Він стояв і перечікував, поки буря вляжеться.

Коли нарешті всі трохи охололи, він сказав:

— Люди, треба чинити так, як велить закон, а не як каже наша лють. Ви мене вибрали, щоб я заступав закон, тож дозвольте мені дати вирок. Я не стаю ні на чиєму боці, але послухайте, що я пропоную,

Навколо запала тиша, й сотні очей прикипіли до його вуст. Він ще раз коротко підсумував усе й закінчив:

— Отже, ми не можемо довести, що Кед украв у француза золото. Тому не можемо його й карати за це.

Дехто з присутніх обурився, почав нарікати. Люди добре бачили, що Кедові відлягло від серця. Мур знову почекав, поки гомін затихне, й повів далі:

— Лишається один злочин: брутальний, підступний напад на безборонного. Порядна людина такого не зробить. Я пропоную: Кед віддає свого буцімто капшука з золотом французові як відшкодування за рану. Тоді обох, і Кеда, і його поплічника, ми з ганьбою виганяємо з табору, так, як велить звичай: без зброї та набоїв, з харчами на один день. А як виявиться, що хтось їм допоможе, то його чекає те саме. Тепер голосуйте або давайте свої пропозиції.

Гол Слейтер був задоволений Муром. Ніхто б краще не врядив суду. Жаба виїхав наперед і почав голосування. Руки вмент знялися вгору. В Кеда та його спільника забрано ладівниці. Шестеро вершників відпровадили їх до намету, а невдовзі так само до виходу з долини. Засуджені їхали швидко, обоє були люті, ні словом не озивалися до своїх проводарів. Відтепер їм не можна було з’являтися в таборі та його околицях — для тутешніх мешканців вони стали людьми поза законом.

Мур із гуртом корктаунців стояв коло намету француза. Вони хотіли забрати його з собою; не годилося залишати хворого без догляду. Та знайшлося кілька його земляків, що пообіцяли подбати про нього. Гол Слейтер хотів ще відшукати молодика, що виступав за свідка, але тим часом геть стемніло, і хоч він покликав на допомогу Едварда Фінні та свого сина Джо, заходи їхні були марні. Люди вже порозходилися по своїх наметах. Почав накрапати дрібний дощик.

— А що ви хотіли від нього, тату? — запитав Джо.

Старий Слейтер був скупий на слова; він лиш коротко сказав:

— Йому треба ночувати в нашому таборі.

Слейтер і сам нестямивсь, як знову вернувся до своїх давніх звичок: нічого не залишав поза увагою і нікому не довіряв. Але, може, то тільки йому все видавалося в чорному світлі…

— Чого ти такий понурий, Голе? — запитав його Мур, коли вони позлазили з коней у своєму таборі. — Нам можна радіти, адже ми виграли першу битву і маємо на своєму боці кількох добрих хлопців.

Гол кивнув головою, одначе суворі зморшки в куточках його вуст не розгладилися. Він оддав синові свого коня, щоб той розсідлав і нагодував його, а сам зайшов до намету, де на нього чекала дружина. В наметі світив ліхтар, і жінка розгледіла його обличчя. Руки їй затремтіли, і вона, стиснувши їх у кулаки, сховала за спиною. Тоді, опанувавши себе, запитала:

— Сталося щось погане?

Слейтер надто добре знав свою дружину, щоб не завважити хвилювання в її голосі. Але теж не хотів дати цього взнаки.

— І так і ні, — відповів він, скидаючи мокру куцину.

Потім коротко оповів, що скоїлося в таборі. Дружина мовчала. Він хотів швидше змінити тему і, дивлячись убік, запитав:

— Як там Лі Байт?

— Не дуже добре, — відповіла дружина, тоді підійшла до нього, лагідно повернула, так, щоб бачити його очі, й благально сказала:

— Поговорімо спершу про інше, Голе!

Він стояв перед нею, наморщивши чоло й понуривши голову. Непевне світло танцювало по обпаленому вітром обличчю і надавало йому мусянжового відтінку. Дощ надворі пустився дужче й затарабанив у брезент.

— Чудна погода, — мовив Гол, наче сам до себе. — У таку пору дощ! Та ще й тут, у горах! Але він, мабуть, скоро перейде.

— Голе, — попросила жінка, — не говори казна-чого, мені й так важко. Послухай мене! Я боюся за тебе. Невже має вернутися той страх, та небезпека? Ти повинен триматися віддалік від такого, ти вже старий, тут є молодші. Ти знову будеш…

Гол пригорнув її до себе й погладив важкою рукою по сивих косах. Плач здавив їй горло, не дав договорити.

— Кожен мусить робити те, що йому до снаги, — твердо сказав Гол. — Так вимагає життя. Ти й сама розумієш і знаєш цей край.

— Не треба нам було вирушати сюди, Голе.

— Ти хотіла б, щоб Джо поїхав сам? Не був би я Гол Слейтер, якби…

Знадвору почулася хода, і Гол зняв руки з її плечей. Жінка подалася в куток намету й почала щось робити. Хай ніхто не бачить, у якому вона розпачі.