Читати книгу - "Та сама я"

У момент, коли моє розчарування почало бути очевидним, я вирішила ненадовго залишити його. Мені хотілося прогулятися вулицями й нагадати собі, що це ніякий не знак, що це нічого не означає і що ці думки в мене з’являються лише через недосип і замкнутий простір, у котрому я застрягла на дві доби, а також через чоловіка з харчовим отруєнням та недостатню звукоізоляцію вбиральні.

Але більш за все мене засмучувало те, що вже неділя. Вже завтра на роботу. А ми не зробили нічогісінько з того, що я планувала. Ми не сходили на спортивний матч, а також не покаталися на поромі. Ми не піднялися на вершину будівлі Емпайр-Стейт і навіть не прогулялися в парку Гай-Лайн, тримаючись за руки. Того вечора ми просто сиділи у ліжку, поїдаючи рис у його випадку та геть несмачний курячий сандвіч – у моєму.

– Вже набагато краще, – пробурмотів він, коли я вкрила його ковдрою.

– Чудово, – відповіла я. А потім він заснув.

Я б не витримала ще один вечір у телефоні, а тому тихенько підвелася, залишила записку й пішла геть. Я почувалася нещасною й по-дивному сердитою. Навіщо він з’їв щось, від чого йому стало погано? Чому йому не стало краще? Урешті-решт, він же фельдшер. Чому він не обрав кращий готель? Я серед галасу доріг спустилася до Шостої авеню, запхнувши руки до кишень. Лише через деякий час я усвідомила, що прямую додому.

Додому.

Ось так я і зрозуміла, що тепер називаю це місце домом.

Ашок стояв біля дверей і балакав з іншим портьє, котрий пішов геть, тільки-но побачив мене.

– Привіт, міс Луїзо. Хіба ви не повинні бути з вашим хлопцем?

– Він хворий, – відповіла я. – Харчове отруєння.

– Ви жартуєте? І де він тепер?

– Спить. Я просто… не хочу сидіти в тій кімнаті ще дванадцять годин.

Раптом я відчула, що ось-ось заплачу. Мабуть, Ашок це помітив, бо жестом запросив мене до будинку. У своєму маленькому кабінетику він закип’ятив воду й зробив мені м’ятний чай. Поки я сиділа за його столом і сьорбала гарячий чай, він час од часу визирав до стійки, щоб переконатися, що місіс де Вітт немає поруч. Інакше вона обов’язково звинуватила б його в утриманстві.

– Так чи інакше, – мовила я, – чому ви на посту? Я думала, тут буде нічний портьє.

– Він також хворий. Моя дружина зараз дуже на мене сердиться. Вона мала піти до книжкового клубу, але тепер їй нема кому доручити дітей. Вона сказала, що якщо я проведу тут іще хоч один вихідний, то вона сама поговорить із містером Овіцом. А цього я нікому не побажав би.

Він похитав головою.

– Моя дружина – грізна жінка, міс Луїзо. Її краще не засмучувати.

– Я б запропонувала свою допомогу. Але, мабуть, уже треба повертатися до Сема.

– Будь розумницею, – мовив чоловік, коли я вручила йому свою чашку. – Він подолав довгий шлях, щоб побачити тебе. І повір мені, йому зараз куди гірше, аніж тобі.

Коли я повернулася до кімнати, Сем уже не спав: спершись на купу подушок, він дивився зернистий телевізор. Коли я відчинила двері, він підвів погляд.

– Я просто хотіла прогулятися. Я… я…

– Не хотіла більше стирчати тут зі мною.

Я мовчки стояла у дверях. Його голова була втоплена в плечі. Він виглядав блідим і страшенно пригніченим.

– Лу… якби ти тільки знала, як мені зараз важко…

– Це… – Я вчасно зупинила себе. – Справді, – мовила я. – Усе ж добре.

Я увімкнула душ, допомогла йому підвестися й помила його волосся, вичавлюючи усе до останньої краплі з маленької готельної пляшечки шампуню. По його плечах сповзали пінні патьоки. Він мовчки взяв мою руку й поцілував мій зап’ясток – поцілунок вибачення. Я поклала рушник йому на плечі, і ми пішли до спальні. Важко зітхнувши, він відкинувся на ліжку. Я зняла свій одяг і лягла поруч, бажаючи не відчувати таку порожнечу.

– Розкажи мені щось таке, чого я про тебе не знаю, – попрохав він.

Я повернулася до нього.

– Ой, ти знаєш про мене все. Я – відкрита книга.

– Годі тобі. Потіш мене, – тихо говорив він біля мого вуха. Мені нічого не спадало на думку. Я й досі була розчарована й сердита через ці вихідні, хоча це дуже егоїстично з мого боку.

– Гаразд, – мовив він, зрозумівши, що розповіді від мене йому не дочекатися. – Тоді почну я. Я більш ніколи не їстиму нічого, окрім грінок.

– Смішно.

Він уважно подивився на мене. А потім знов заговорив, цього разу незвичайно тихо.

– Вдома усе геть непросто.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Жаклін Був’є (після першого шлюбу – Кеннеді, після другого – Онассіс, широко відома як Джекі) – перша леді США у 1961—1963 роках. (Тут і далі прим. пер.)

Повернутися

Зопіклон – снодійне, яке має седативну, протисудомну, амнестичну й анксіолітичну дію. Сприяє розслабленню м’язової тканини.

Повернутися

«Let the River Run» – пісня, що стала саундтреком фільму «Ділова дівчина» 1988 року, з музикою і текстами Карлі Саймон.

Повернутися

Дін Мартін – американський співак, актор, комік і кінопродюсер італійського походження.

Повернутися

Жуан Міро-і-Ферра – каталонський художник, скульптор і графік. Один із найвідоміших митців-сюрреалістів.

Повернутися

Я загубився (ісп.).

Повернутися

Де ванна кімната? (ісп.)

Повернутися

Скільки коштує? (ісп.)

Повернутися

Метрополітен-опера (Мет) – провідний театр у США, один із центрів світової музичної культури.

Повернутися

«Небезпечні