Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

– про призначення засідань уряду 4 рази на тиждень – по понеділках, вівторках, четвергах та п'ятницях від 8-ї вечора до 1-ї ночі (23 вересня).

Оскільки проблеми у новопосталій державі накопичувалися, мов снігова грудка, відповідним урядовим рішенням створили Малу Раду Міністрів та ухвалили її статут. Мета – полегшити, наскільки можливо, життя «головному» кабінетові шляхом передачі на розгляд «товаришів міністрів або осіб, котрі їх заміняють з правами товаришів міністрів… тих законодавчих та адміністративних пропозицій окремих міністерств, котрі за нескладністю їхнє вимагають взаємної згоди відомств у письмовій формі»[126]. Законом «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, розгляд і затвердження у Раді та про форми і порядок оголошення законів» від 2 червня (головні в ньому, як нам видається, пункти 9—11) встановили, що після обговорення та ухвалення законопроекту на засіданні кабінету, підписання його головою РМ та «профільним» міністром, документ «переводиться власноручним надписом Гетьмана зверху законопроекту таких слів: «Затверджую (ім'я та прізвище)». Власноручно Гетьман помічає також час і місце затвердження»; «після письмового затвердження Гетьмана слідує посвідчення державного секретаря в такому виразі: «Посвідчив: державний секретар (ім'я та прізвище)». Усі ці слова написуються державним секретарем»[127]. Далі процес розвивався таким чином: – 14 червня затверджено Статут Державної канцелярії та визначено права й обов'язки державного секретаря Української Держави. До них відносилися: «а) керування розробленням та внесення на розгляд Ради Міністрів проектів основних законів Української Держави, а також таких законопроектів і проектів урядових розпоряджень, котрі по змісту своєму не належать до виключної компетенції окремих міністерств; б) посвідчення своїм підписом усіх законів, які ухвалені Радою Міністрів і затверджені Гетьманом, а також усіх постанов, які оголошуються від імені Ради Міністрів; в) внесення на розгляд Ради Міністрів законопроектів, розроблених міністерствами, з своїми приміркуваннями до них; г) представлення Гетьманові на затвердження законопроектів, які ухвалені Радою Міністрів, а також наказів про призначення на посади осіб, що по закону призначаються Гетьманом; д) керівництво кодифікацією законів та виданням зведеного збірника їх; є) розпорядження про оголошення установленим законом порядком законів, наказів Гетьмана та розпоряджень і постанов Ради Міністрів; і ж) загальне порядкування справами Ради Міністрів»,

– того самого дня запроваджено посаду «Головноуповноваженого по управлінню та ліквідації інституцій і організацій військового часу» та визначено його права й обов'язки (21 червня ця ухвала була підтверджена постановою Ради Міністрів),

– 1 липня скасовано сегрегаційний закон УHP від 9 січня 1918 р. «Про національно-персональну автономію» та ліквідовано «національні» міністерства,

– 8 липня оприлюднено закони про утворення Державного сенату, «яко вищу в судових й адміністраційних справах державну інституцію», і про Судові палати та Апеляційні суди, до складу яких могли призначатися виключно особи «з вищою юридичною освітою, які перебули не менше як 10 років… а також з числа тих, що мають учений ценз магістра або доктора, лекторів юридичних наук у вищих школах, які виконували лекторські обов'язки протягом того самого часу»; одночасно скасовувалися апеляційні суди, утворені УЦР,

– 16 липня визначено тимчасові штати Штабу Гетьмана всієї України,

– 17 липня утворено Державне хлібне бюро,

– 24 липня ухвалено «Закон про порядок призначення осіб на урядову службу»,

– 1 серпня схвалено «Закон про Бунчукових товаришів при Гетьманові всієї України», який запровадив інститут ад'ютантури при голові держави,

– 9 серпня ухвалено Статут Державної варти та закон про нього,

– 10 серпня скасовано Головну комісію по справах виборів до Установчих зборів УНР,

– 30 серпня ухвалено «Закон про тимчасову організацію державного контролю»,

– З вересня гетьман на підставі закону «од 31 іюля 1918 р. про Верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби або перебування поза межами держави Гетьмана всієї України» призначив на час свого візиту до Німеччини Колегію Верховних правителів,

– 6 вересня визначено структуру Державної канцелярії,

– 30 листопада запроваджено інститут Головного уповноваженого по справах біженців з колишніх прифронтових районів.

Важливо підкреслити, що гетьман був дуже далекий від ейфористичної оцінки своєї діяльності на ниві державного будівництва. Дивився він на це з притаманною йому тверезістю. Не маючи сумнівів у правоті обраного ним курсу – на «затвердження на Україні сильної влади, закономірності, збудування могутньої, незалежної Української Держави на міцних національно-демократичних основах», він в той самий час вказував на необхідність «прикладання особливих зусиль з боку уряду» щодо радикального покращення як кадрового забезпечення діяльності уряду (в даному разі ключового Міністерства внутрішніх справ), так і роз'яснення народу основних напрямків діяльності кабінету, зокрема в царинах аграрній, продовольчої справи та боротьби із спекуляцією. «З огляду на це все, – писав він у листі до Ф. Лизогуба, – плодотворна, направлена на добробут українського народу діяльність, яка пройнята стремлінням до самостійної, незалежної України, зостається невідомою не тільки масі селянства, але навіть міському населенню. Мало того, на цьому грунті виникає запекла і не зустрічаюча повинного відпару агітація проти нині існуючого уряду».[128]

Початок процесу відновлення правопорядку припадає, правдоподібно, на 13 травня. Того дня режим оголосив про відновлення дії законів, запроваджених Тимчасовим урядом та Центральною Радою, – вочевидь, за умови, «коли вони не відмінені урядом Української Держави». Практична користь від такого кроку була очевидною – уряд УД прагнув у такий спосіб продемонструвати очманілому від нововведень останнього року населенню свій намір відновити хоч якусь тяглість законодавчої традиції з попередніми, так би мовити, урядами. 15 травня запровадили нову форму здійснення правосуддя – «іменем закону Української Держави». 27 травня оголосили «Тимчасовий закон про порядок оголошення законів Української Держави», згідно з