Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Окрім суто продовольчої проблеми, взаємодія установ УД з командуванням окупаційних сил відбувалася, як мінімум, на таких напрямках:

– щодо приєднання Кримського півострова до УД. 7 травня уряд звернув «особливу увагу» німців на «необхідність приєднання Криму до України». Відповіді офіційної дочекалися лише 25 червня, але зміст її невідомий: постанова РМ з цього питання була записана до «особливого таємного журналу»,

– «вироблення спільних заходів по боротьбі із спекуляцією» (28 червня, 2 серпня),

– створення «спеціальної комісії в справах німецьких колоністів в Україні з метою повернення підданим Центральних держав секвестрованого в них під час війни майна на засадах взаємності» (підкреслено нами. – Д. Я.) (28 червня),

– про реєстрацію громадян країн Згоди в Одесі (3 липня),

– про обмінний курс німецьких марок та австрійських крон на українські гроші (29 липня),

– щодо призову до лав австрійського війська галичан та буковинців, тобто підданих Австро-Угорщини українського походження, які перебували на території УД (7 серпня, 4 вересня),

– про арешт німецькою владою громадян УД, зокрема ректора Університету Св. Володимира професора Є. Спекторського (7 серпня),

– про можливість та необхідність створення змішаної україно-німецької комісії для врегулювання відносин між власниками та орендаторами земельних ділянок (21 серпня),

– щодо укладання міждержавної валютної угоди (схвалено РМ УД 6 вересня),

– щодо укладання аналогічної торговельної угоди; рішення тут ухвалили таке: «Визнаючи всю тяготу сучасного становища України через крайню недостачу сировини, невлаштований транспорт, недостатність урожаю та цілої низки інших причин, Рада Міністрів рахує, все ж таки, необхідним прийняти на себе моральну відповідальність за підпис договору, умови котрого не можна визнати цілком погожими, в глибокій певності, що підтримання і зміцнення державного порядку на Україні дасть їй змогу відбудувати господарські сили краю і вийти з особливостей, які вона переживає. На підставі зазначеного Рада уповноважує підлежних міністрів підписати осібні договори, а міністра торгу і промисловості С. М. Гутника підписати загальний торговий договір» (9 вересня),

– про призов до австро-угорського війська військовополонених підданих Габсбургів, які знаходилися на території УД (23 вересня),

– про долю Чорноморського флоту (23 вересня),

– про постачання за ініціативою гетьмана харчів військовослужбовцям німецької армії (13 листопада),

– про створення при Міністерстві фінансів спеціального розрахункового бюро «для ліквідації розрахунків з Німеччиною та Австрією» (22 листопада).

Ще один системоутворюючий напрямок діяльності – створення владних інститутів, необхідних для повноцінного функціонування як голови держави, так і державного механізму в цілому. Звертають на себе увагу дві обставини. Перша – існування цих інститутів не було передбачене Основним законом країни. Друга – запровадження цих інститутів свідчить про здатність гетьманського політичного режиму до змін, покликаних обставинами часу та місця, політичну гнучкість, відсутність ідеологічних стереотипів, одним словом – усіх тих вад, які звели до могили УНР.

Одним з перших рішень уряду, 7 травня, визначили об'єм та порядок фінансування голови держави та уряду. На особисте утримання Скоропадського відпустили по 8 тис. рублів щомісячно – це крім видатків на представництво (10 тис. щомісячно) та одноразову допомогу (30 тис.) як компенсацію «під час переїзду до нового помешкання, а також в перший період організації гетьманської влади». Голові уряду встановили платню у 24 тис. рублів; ще 24 тис. він мав отримувати на своє особисте представництво та аналогічні видатки своїх міністрів. Усі побутові видатки голови РМ та утримання його канцелярії також мали покриватися державним коштом. Міністри, до речі, отримали також право безкоштовного проїзду по залізничних (в окремих вагонах) та водних шляхах. Це і все.

Надалі в царині державного будівництва уряд переймався виключно питаннями структурування та упорядкування своєї діяльності. Серед інших ухвалили позитивні рішення з таких, наприклад, питань:

– про законний кворум на засіданнях (25 травня) за наявності «2/3 міністрів або їх законних заступників» (7 серпня),

– про надання Малій Раді Міністрів «права остаточної ухвали законопроектів з правом відповідного міністра опротестувати постанову Малої Ради» (3 червня),

– про затвердження Статуту Державної канцелярії (14 червня),

– про відпуск 50 тис. карб, на ремонт та умеблювання Державного сенату (28 червня),

– про ліквідацію національних міністерств, створених свого часу УЦР (8 липня),

– про купівлю будинку по вул. Московській, 8, та друкарні «Прогрес» для Державної канцелярії відповідно за 925 тис. та 500 тис. карбованців (15 липня),

– про призначення 3-х денних та 2-х вечірніх засідань уряду на тиждень (26 липня),

– про ухвалення кандидатур на посаду голови Державного сенату (М. Чубинського) та першоприсутніх відповідних судів (сенатори Гусаковський, Маньковський, Носенко) (29 липня),

– про статут та штати Міністерства ісповідань (29—30 липня),

– про організацію Державної варти та її штати (3 серпня),

– про відставку Ю. Соколовського з посади міністра продовольчих справ та призначення замість нього С. Гербеля (5—6 серпня),

– про призначення генерала Рауха[125] представником РМ при Вищому австро-угорському командуванні (6 серпня),

– про можливість Василенку, обраному головою Державного сенату, виконувати обов'язки міністра освіти не довше ніж 1—1 1/2. місяця (9 серпня),

– про виконання Василенком обов'язків голови уряду в зв'язку з від'їздом Лизогуба до Берліна (12, 16 серпня),

– про покладання Колегією Верховних правителів обов'язків голови уряду на А. Ржепецького в зв'язку з хворобою Василенка (6 вересня),

– про призначення О. О. Ейхельмана т. в. о. міністра закордонних справ (14 вересня),