Читати книгу - "Лоліта"

дiю вибуховий снаряд, iз яким порпався; й миттєво вулиця постала пекельним хаосом диму, падаючих цеглин, та людей, що рятувались. Одначе, вибух нiкому не завдав шкоди (якщо не рахувати того, що нокаутував вiдважного полковника Лякура); а мстивий коханець кинувся бiгти, коли кинулась бiгти решта людей, пiсля чого прожив довге й щасливе життя.

Погляньмо тепер, що буває, коли зловмисник пробує сам улаштувати iдеальне усунення.

Я спустився до Очкового Озера. Закуток, де ми та ще кiлька "пристойних" родин (Фарло, Чатфiльди) облюбували собi мiсце для купання, являв собою невеликий затон; моя Шарлотта вподобала його за тe, що це було майже як "приватний пляж". Публiчний же пляж — зручний з усiх бокiв для купальцiв (або топельцiв, як Рамздельський Листок мав нагоду висловитись) — був у лiвому (тобто схiдному) очку озера й не проглядався з нашого затончику.

Сосняк, що був справа вiд нас, далi замiнювався болотом, пiсля чого, пробiгши пiвколом, берег знову вдягався бором на другому боцi захiдного очка.

Я опустився на пiсок поряд з дружиною так тихо, що вона здригнулась.

"Ходiмо в воду?" спитала вона.

"За хвилинку. Дай менi обмислити одну комбiнацiю". Я думав далi. Збiгла хвилина з лишком. "Гаразд. Ходiмо".

"А я брала участь у цiй комбiнацiї?" "Ще й як!" "Ото ж бо!" сказала Шарлотта, входячи в воду. Вода невдовзi дiйшла їй до гладких, вкритих гусячою шкiрою ляжок; за тим, простягши перед собою складенi долонi, щiльно стиснувши вуста, з несподiвано опростiлим в оправi гарного гумового шолому обличчям, Шарлотта ринулась уперед з гучним сплеском.

Ми повiльно пливли в озерному яскрiннi.

На протилежному березi, принаймнi за тисячу крокiв од нас (якби можна було ступати водою), я вирiзняв крихiтнi силуети двох осiб, ретельно працюючих на своєму вiдрiзку берега. Я точно знав, хто вони: вiдставний полiцiянт польського походження й вiдставний водопровiдник, котрому належала бiльша частина лiсу на тому боцi озера. Я також знав, чим вони зайнятi — побудовою, для власної кепської розваги, дерев'яної пристанi. Добiгаючий нас стук здавався на подив значнiшим, нiж пасувало б до їх карликових рук та iнструментiв; можна було подумати, що завiдуючий звуковими ефектами не домовився з пупенмайстром, зокрема тому що величезний трiскiт кожного мiнiатюрного удару запiзнював по вiдношенню до його зорового втiлення.

Коротка ясно-пiщана смужка "нашого" пляжу — вiд якого ми тепер дещо вiддалились, дiставшись глибокої води — бувала пустою в буднi. Нiкого не було навкруг, окрiм цих двох зосереджено працюючих фiгурок на тому березi, ще й темно-червоного приватного лiтака, який високо профурчав i зник у блакитi неба. Кращої декорацiї не можна було й придумати для швиденького булькаючого людиновбивства, та ось найтонша пуанта: уживач закону й водопровiдник перебували в самий раз достатньо близько, щоб бути свiдками пригоди, й у самий раз достатньо далеко, щоб не роздивитися злочину. Вони перебували достатньо близько, щоб почути, як невгамовний розгублений купалець розпачливо реве, закликаючи на помiч будь-кого, хто би врятував його потопаючу дружину; й вони були надто далеко, щоб вирiзнити (якщо б вони подивились вперед час), що зовсiм не розгублений купалець наразi скiнчає затоптувати дружину пiд воду. Цiєї стадiї я ще не досяг; я тiльки хочу пояснити простоту дiї, чiткiсть постанови! Ось-бо, значить, Шарлотта просувалася вплив з незугарною стараннiстю (була вона вельми посередньою ундиною), але й не без декотрої врочистої насолоди (бо ж її водяник був бiля неї); i спостерiгаючи це все з самодостатньою яснiстю майбутнього спомину (як, знаєте-бо, коли дивишся на речi, прагнучи їх побачити такими, якими їх згадуватимеш у подальшому) — лиснючу бiлявiнь її вологого обличчя, вельми слабо засмаглого, всупереч усiм її старанням, i блiдi вуста, й голе опукле чоло, й тiсний чорний шолом, i повну вологу шию — я знав, що менi тiльки треба злегка вiдстати, набрати бiльше повiтря в легенi, за тим вхопити її за кiстку й стрiмголов пiрнути пiд воду з мертвим бранцем. Кажу "мертвим", адже раптовiсть, переляк i недосвiдченiсть змусили б бiдашну ундину вмить заковтнути повне вiдро смертоносної озерної води; я ж мiг би витримати принаймнi з хвилину пiд водою, не закриваючи при цьому очей. Роковий рух майнув передi мною, як хвiст падучої зiрки, по чорнявi намисленого злочину.

Так, у мовчазному зловiсному балетi, танцор тримає партнерку за нiжку, йдучи стрiлою в чудно пiдроблену пiдводну iмлу. Я би виплив за ковтком повiтря, ще й доти тримаючи її пiд водою, а за тим пiрнав би й далi стiльки разiв, скiльки стало б потрiбно, й тiльки коли над нею остаточно впала б куртина, я би дозволив собi покликати на помiч. I коли, хвилин за двадцять, тi двi особи з iншого берега, рiвномiрно збiльшуючись, наблизились би весловим човном з одним свiжопофарбованим боком, бiдашна панi Гумберт, жертва м'язової судоми чи серцевого нападу, або й того й iншого разом, уже стояла б на головi в чорнильному мулi, сажнiв за п'ять пiд реготливою гладдю Очково-змiїного Озера.

Як просто, чи не так? Та ось нумо ж, панове мої, я був абсолютно неспроможний змусити себе це виконати! Вона пливла поряд зi мною, як довiрливий неповороткий тюлень, i вся логiка пристрастi кричала менi у вуха: "Не чекай!" А я, панове мої, не мiг i не мiг! Мовчки я завернув до берега, й статечно, сумлiнно, вона повернула також, i захриплий вiд крику диявол i доти повторював свою раду, й доти ще я не мiг змусити себе втопити це нещасне, слизьке, велетiле створiння. Крик дедалi глухнув у мiру того, як я усвiдомлював сумовиту iстину, що нi завтра, нi в п'ятницю анi в який iнший день чи нiч, не наставлю себе на її вбивство.

О, я мiг уявити, що страшенними ляпанцями порушую симетрiю валеччиних грудей, або ще якось iнакше завдаю їй бiль, — й так само ясно мiг побачити себе вганяючим кулю в черево її коханця, так, щоб вiн охнув i сiв. Та Шарлотту