Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він швидко видерся на скелю, підійшов до Гуттієре і подав їй намисто. Вода струмками збігала з його одягу, але він не звертав на це уваги.
— Візьміть.
— Дякую, — сказала Гуттієре, з новою цікавістю дивлячись на юнака.
Запала мовчанка. Всі троє не знали, що робити далі. Гуттієре не наважувалася передати намисто Ольсенові в присутності Іхтіандра.
— Ви, здасться, хотіли віддати перлини йому? — сказав Іхтіандр, показуючи на Ольсена.
Ольсен почервонів, а зніяковіла Гуттієре сказала:
— Так, так, — і простягла намисто Ольсенові, який мовчки взяв його і сховав у кишеню.
Іхтіандр був задоволений. З його боку це була маленька помста. Велетень дістав у подарунок загублені перлини із рук Гуттієре, але від нього — Іхтіандра.
І, вклонившись дівчині, Іхтіандр швидко пішов дорогою.
Та не довго тішила Іхтіандра його удача. Нові думки і питання виникали у нього. Він погано знав людей. Хто цей білявий велетень? Чому Гуттієре дарує йому своє намисто? Про що розмовляли вони на кручі?
Цієї ночі Іхтіандр знову гасав з дельфіном на хвилях, лякаючи в пічній темряві рибалок своїми криками.
Весь наступний день Іхтіандр пробув під водою. В окулярах, але без рукавиць повзав по піщаному дну, шукаючи перлові черепашки. Увечері він завітав до Крісто, який зустрів його буркотливими докорами. Уранці, вже одягнений, юнак був біля скелі, де зустрівся з Гуттієре і Ольсеном. Увечері, па заході сонця, як і того разу, першою прийшла Гуттієре.
Іхтіандр вийшов із-за скель і попростував до дівчини. Побачивши його, Гуттієре кивнула йому головою як своєму знайомому і, усміхаючись, запитала:
— Ви стежите за мною?
— Так, — просто відповів Іхтіандр, — відтоді, як уперше побачив вас… — І, зніяковівши, юнак мовив: — Ви подарували своє намисто тому… Ольсенові. Але ви милувалися перлинами, перш ніж віддати їх. Ви любите перли?
— Так.
— Тоді візьміть оце… від мене. — І він простягнув їй перлину.
Гуттієре добре знала ціну перлам. Перлина, що лежала на долоні Іхтіандра, далеко перевищувала все, що вона бачила й знала про перли з батькових розповідей. Бездоганної форми величезна перлина дуже чистого білого кольору важила не менше двохсот каратів і коштувала, мабуть, не менше як мільйон золотих позо. Гуттієре дивилася то на незвичайну перлину, то на вродливого юнака, що стояв перед нею. Міцний, гнучкий, високий, але трохи сором’язливий, одягнений у пом’ятий білий костюм, він не був схожий на багатих юнаків Буенос-Айреса. І він пропонував їй, дівчині, якої майже зовсім не знав, такий подарунок.
— Візьміть же! — вже наполегливо повторив Іхтіандр.
— Ні, — відповіла Гуттієре, похитавши головою. — Я не можу взяти від вас такого цінного подарунка.
— Це зовсім не цінний подарунок, — гаряче заперечив Іхтіандр. — На дні океану тисячі таких перлин.
Гуттієре усміхнулась. Іхтіандр зніяковів, почервонів і після короткої мовчанки додав:
— Ну, прошу вас.
— Ні.
Іхтіандр нахмурився, він був ображений.
— Коли не хочете взяти для себе, то візьміть для того… для Ольсена. Він не відмовиться.
Гуттієре розсердилась.
— Він бере не для себе, — суворо відповіла вона. — Ви нічого не знаєте.
— Отже, ні?
— Ні.
Тоді Іхтіандр кинув перлину далеко в море, мовчки вклонився дівчині, повернувся і пішов на дорогу.
Цей вчинок приголомшив Гуттієре. Вона стояла нерухомо. Кинути в море мільйонне багатство, як звичайний камінець! їй було совісно. Навіщо вона засмутила цього дивного юнака.
— Стривайте, куди ж ви?
Та Іхтіандр простував далі, низько похиливши голову. Гуттієре наздогнала його, взяла за руку і зазирнула в обличчя. По обличчю юнака текли сльози. Він раніше ніколи не плакав і тепер дивувався, чому речі стали туманними і розпливчастими, ніби він плив без окулярів під водою.
— Пробачте, я образила вас, — промовила дівчина, беручи його за обидві руки.
НЕТЕРПІННЯ ЗУРІТИ
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля», після закриття браузера.