Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Несподівано зустрівши блакитнооку дівчину в крамниці продавця перлин Бальтазара, Іхтіандр так зніяковів, що вискочив з крамниці і кинувся до моря. Але тепер у нього знову виникло бажання познайомитися з дівчиною та він не знав, як це зробити. Найпростіше було б покликати на допомогу Крісто і піти разом з ним. Проте зустрічатися з нею в присутності Крісто йому не хотілося. Щодня припливав Іхтіандр до берега моря, туди, де вперше зустрів дівчину. Він просиджував з ранку до вечора, ховаючись за прибережним камінням, сподіваючись побачити її. Припливши до берега, він знімав окуляри й рукавиці і переодягався в білий костюм, щоб не злякати дівчину. Нерідко він просиджував на березі цілу добу, вночі поринав у море, щоб погамувати голод рибою та устрицями, і засинав неспокійним сном, а рано-вранці, ще до схід сонця, був уже знову на чатах.
Якось увечері він наважився піти до крамниці продавця перлин. Двері були розчинені, але біля прилавка сидів старий індіанець, — дівчини не було. Іхтіандр повернувся на берег. На скелястому березі стояла дівчина в білій легенькій сукні й солом’яному капелюшку. Іхтіандр зупинився, не наважуючись підійти. Дівчина на когось чекала. Вона нетерпляче ходила туди й сюди, час від часу поглядаючи на дорогу. Іхтіандра, що зупинився біля виступу скелі, вона не помічала.
Але ось дівчина замахала комусь рукою. Іхтіандр озирнувся і побачив молодого, високого, плечистого чоловіка, що швидко йшов дорогою. Іхтіандр ще ніколи не бачив таких ясних волосся й очей, як у цього незнайомця. Велетень підійшов до дівчини і, подаючи їй широку руку, ласкаво промовив:
— Здрастуй, Гуттієре!
— Здрастуй, Ольсене, — відповіла вона.
Невідомий міцно потиснув маленьку руку Гуттієре.
Іхтіандр неприязно подивився на них. Йому стало сумно, і він мало не заплакав.
— Принесла? — спитав велетень, дивлячись на перлове намисто Гуттієре.
Вона кивнула головою.
— Батько не довідається? — запитав Ольсен.
— Ні, — відповіла дівчина. — Це мої власні перлини, я можу робити з ними, що захочу.
Гуттієре і Ольсен пройшли до самого краю скелястого берега, стиха розмовляючи. Потім Гуттієре розстебнула намисто, взяла його за кінець разка, підняла руку вгору і, милуючись намистом, сказала:
— Дивись, як гарно сяють перлини на заході сонця. Візьми, Ольсене…
Ольсен уже простяг руку, та раптом намисто випорснуло з рук Гуттієре і впало в море.
— Що я наробила! — вигукнула дівчина.
Ольсен і Гуттієре засмучені стояли біля моря.
— Може, його можна дістати? — сказав Ольсен.
— Тут дуже глибоко, — заперечила Гуттієре і додала: — От лихо, Ольсене!
Іхтіандр бачив, як засмутилася дівчина. Він миттю забув про те, що дівчина хотіла подарувати перлини білявому велетневі. Іхтіандр не міг бути байдужим до її горя: він вийшов із-за скелі і рішучо попростував до Гуттієре.
Ольсен насупився, а Гуттієре з цікавістю і подивом глянула на Іхтіандра, — вона впізнала в ньому того юнака, що так несподівано втік із крамниці.
— Ви, здається, впустили у море перлове намисто? — спитав Іхтіандр. — Якщо хочете, я дістану його.
— Навіть мій батько — найкращий ловець перлин — по зміг би дістати його на цьому місці, — заперечила дівчина.
— Я спробую, — скромно відповів Іхтіандр.
І на подив Гуттієре та її супутника, юнак, навіть не роздягаючись, кинувся з високого берега в море і зник у хвилях.
Ольсен не знав, що й думати.
— Хто це? Звідки він узявся?
Минула хвилина, потім друга, а юнак не повертався.
— Загинув, — занепокоєно сказала Гуттієре, вдивляючись у хвилі.
Іхтіандрові не хотілось, щоб дівчина знала, що він може жити під водою. Захопившись пошуками, він не розрахував часу і пробув під водою трохи більше, ніж може витримати ловець. Виринувши на поверхню, юнак сказав усміхаючись:
— Трохи терпіння. На дні багато уламків скель — важко шукати. Та я знайду. — І він знову пірнув у воду.
Гуттієре не раз бачила, як ловлять перлини. Вона здивувалася, що юнак, пробувши під водою майже дві хвилини, дихав рівно і не почував утоми.
За дві хвилини голова Іхтіандра знову з’явилася на поверхні. Обличчя Його сяяло радістю. Він підняв над водою руку і показав намисто.
— Зачепилося за виступ скелі, — сказав Іхтіандр зовсім рівним голосом, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля», після закриття браузера.