Читати книгу - "Укри. Бойова проза"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Щось наче горить, — потягнув «дідусь» носом по салону авто.
— Сам ти гориш, — крекнула «бабця», — це кава.
Тут він побачив у неї термосик і здивувався, як давно, виявляється, він не чув цього запаху, вона допила і вилила рештки гущі йому.
Він поплямкав:
— Арабік з робустою, — й кожен полинув у далекі спогади, коли можна було швендяти кав’ярнями й перебирати різні сорти, винятково найдорожчі.
«Бабця» ретельно закрутила термосик, опустила шибку і викинула його у віконце, він дивно крутнувся повітрям і влучив у власного причепа з дровами, одскочивши назавжди у мокрі замети.
Авто довго шукало, куди з’їхати з мокрої траси, аж доки знайшло побитий снарядами гайок, де можна закотитися разом з причепом і не впадати в очі.
«Бабця» розмотала хустку, зняла сиву перуку й кинула її на заднє сидіння, деякий час поринала в спогади про минуле, далі крізь скло дивилася, як її супутник перебирав полінця в причепі і, вибравши кілька симпатичних, узявся до дивних дій:
розколовши навпіл, видовбав середину,
викуривши цигарку, взявся до наступної.
— Галю, довго ти там?
«Бабця» знову наділа перуку, запнулася хусткою, взяла потерту сумку й несподівано спритно вислизнула із салону, оглянула половинки поліна, заходилася вкладати туди пакети з білим порошком, аж замилуваний «дідусь» додав ще детонаторів, Галя намастила половинки клеєм і ретельно стулила їх докупи, обтерши пальчиком.
— Да, — пхикнув «дідусь», — отак наркомани перевозять наркоту.
— А ти думав, — усміхнулася вона й дбайливо вклала їх зверху купи, витерши пальці об борт.
«Дідок» накидав трохи й нормальних дровеняк, потім закинув за кущ долото й вони, поскрипуючи іржавими ресорами, викотилися на асфальт.
Передмістя почалося з промзони, промзона почалася блокпостом.
Бойовики довго оглядали документи й автівку, наказали одкинути брезент, поворушили дрівця.
— На продажу возіте? — здогадався старшой.
— Да на какую тєпєрь-то продажу? На обмен. Вот, промишляєм. І людям, да і себе, — запопадливо усміхався «дідок», — а как же, бля? Не пропадать же добру, вон сколько снаряди нарубілі-то, чєво ж людям мьорзнуть-то?
Перетрусили багажника, в салоні попіднімали навіть килимки.
— Да ви, небось, синочкі, і самі не на курорте? — старанно проскрипіла «бабця», — чем же греетесь, а? Вот, бєрітє-ка, ядрьониє, бєрьозовінькіє — і істопіть, і на шашличкі годяцца.
Бойовики ствердно перезирнулися.
— Подкаті-то, дєд.
«Дідусь», посилено газуючи, підкотив під бетоновану загорожу й почав кидати полінця по той бік.
— Защітнікі ви наші, — приказував за кожним. — Да забірайтє всьо, рєбятушкі.
— Харе, харе, дедушка, — запашів подякою старшой і, вийнявши з підсумка консерву, промовисто зважив у долоні. — Дєржі, бабка, подкрєпітісь-ка.
— Ой, спасіба, ой, спасіба, синочка, — підхопила банку «бабка» й похапцем заховала в сумку, — м’ясца-то уж давно не відєлі, дай вам Бог здоров’юшка.
Вчора сепарам розвантажили чимало з нового гум-конвою, щоправда, не все були консерви, а навпаки. Але тут дуже зручно — пакгаузи далеко од людських очей, та й дверима просто на трасу.
Важче було потім — пакувати у фури «двохсотих», вантажити «трьохсотих», не ганяти ж назад порожняк?
Автівка, гаркнувши неякісним пальним, вирулила на дорогу і, кашлянувши на прощання, покотилася геть.
— Фу, блін, аж упріла, — розмотала хустку «бабка».
— А я? — відгукнувся «старий», люто озирнувшись на куйбишевську промзону.
Хутко сутеніло, коли авто з причепом викотило на узвишшя і стало.
— Да, кофейку б не завадило, — муркнув «дідусь».
— Ге, у нас трофей є, — Галя урочисто видобула з сумки чималу консервну банку. — Дай ніж.
— Чекай холодним давитись.
Він виліз із машини, відкрив капот, притулив консерви до гарячого мотора і пірнув у салон.
Галя увімкнула світло й притулила дзеркальце під вітровим, зиркнула в нього — звідтіля прозирнуло молоденьке личко й приязно усміхнулося.
Вона вже почала було ватою витирати нашарування, як Мічурін ніжно торкнувся руки.
— Стривай, щоб не прийшлось потім знову мазюкатись. Пожалій себе, це ж складний грим.
— Ти що? Хіба не ті поліняки вкинув?
— А хтозна, не було коли вибирать, чорт його зна, може, доведеться повторяти заїзд.
Галя помилувалася собою наостанок, скривила «старечі» губки й невдоволено заховала дзеркальце.
Взагалі-то вона відчувала, що Мічурін бреше, бо, можливо, отак у дивний спосіб виявив приховане бажання інтиму? Але хто зна.
— Ти пожартував.
— Не кажи гоп, — відказав той. — Доведеться чекати.
— Що? Ночувати тут?
Мічурін не зміг стримати усмішки:
— А чого? Сідушка одкидається, вліземо в один мішок.
— Навіщо в один?
— Не мерзнути ж. Ні, ти не подумай...
Й раптом зірвався на сміх.
— Ідіот, — була відповідь.
— Ні, ну ти уяви: двоє геронтофілів у тісному мішку кувиркаються між собою, — розслаблено реготав, — ой, у гримі, ой не можу.
Зазнавши ліктем у бік, стримався.
Деякий час сиділи мовчки з вимкненою лампочкою, зі спогадами в нормальне давнє своє життя, женучи думку, чи повернеться коли?
— Може, нагрілося? — з надією прошепотіла вона про консерви.
Цієї миті далекий вибух гостро підкинув темряву. Потім здетонувало ще, і кілька разів потужніше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Укри. Бойова проза», після закриття браузера.