Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

— Спи, парубче, — заспокоїла його Една, не розплющуючи очей.

Але Збишек уже став на ноги і почав хутко вдягатися. Він ще не знав, як вибереться з цього світового закапелка, але точно відав, що не піддасться більше цій шаленій кобіті.

— Не боїшся полишати самотню нещасну жінку? — просичала Една так зловісно, що Циганєвич озирнувся.

Тепер бравнінґ однооко позирав на нього.

— А прощальний цілунок? — збиткувалася «самотня й нещасна». — Цілуй, бо стрільну!

Збишек не мав коли розмірковувати альбо-альбо — він по-хижацьки стрибнув на ліжко, скрутив Едну, як Кіртениху, згріб бравнінґа в кишеню, а вже потім завинув свою тимчасову коханку в простирадла, зав'язавши на спині великого ґудза, щоб вона не могла й рухнутися.

— Ціхо! Заверещиш — скажу першому-ліпшому полісмену, де ти є!

Тепер ніхто не заважав йому спокійно взятися за кермо новенького «форда» і завіятися в той стейт, де заможний філантроп Форд плекав нову американську мол одіж. Бо хто ж пустить його пересидіти кілька місяців у безпеці, як не чесний і справедливий президент Джорж Кендел?!

У цей час в далекому Львові Ґеньо Муркоцький сидів у винайнятій комірці в дешевій корчмі, віддавши забезцінь Міськового ґранатового плаща і заплативши злодійкуватому підлітку, щоб той знайшов Міська.

Жозефіна-Зоня жалкувала за Ґеньом, як за молодшим братом, що так співчутливо повівся і з нею, і з її сином-гімназистом.

Маґда з Міськом шукали, кому збути «перли», завбачливо сховавши подовгасті перлини.

Беата знову сиділа при вікні — і цього разу вдавала божевільну; примруживши очі, стежила за мадемуазелями...

А Сюзанна Крамер після заспокійливих процедур вирішила повернутися до мадярського емерита Шандора Надя у твердім переконанні, що він ніколи її не зрадить...

А що ж там — попереду? Цього не знає ніхто, хоча, як казав один французький мудрець, судженого конем не об'їдеш. Звали його Монтенем.

Це ще не кінець історії. Оповідь триває...

 и так безвідповідально покинули у передмісті Льондона Максиміліяна Морґена, не простеживши його зустрічі із Анабель Діккенс, яка мала вдавати із себе знамениту летунку Емілі Джонс. Анабель була попереджена Ґеньом, що його приятель — простий, як розчепірка проти легкопаду, тому їй не доведеться докладати праці, аби ошукати тевтонського рицаря. Отож коли вони одночасно спинилися біля живоплоту, обсипаного рожевими квіточками, жінка без зайвих політесних привітань, властивих холоднокровним англійкам, вигукнула:

— Таким і має бути знаменитий винахідник! Я не помилилася — ви Максиміліян?

Морґен не почервонів — його поплямило бурою барвою від шиї до скронь.

— Прошу заходити...

У будиночку з меблями вікторіянської доби гість з далекої Галичини не побачив жодної ознаки, що його власниця більше літає в небі, ніж пробуває на землі. Але він про те й не думав: терпкий парфумний повів замакітрив голову, а миле усміхнене личко сипало веселими словами, мовби горошинами.

— Як добре, що ви знайшли час для моєї скромної особи. Бачите, за два дні я маю летіти з князем Уельсу — нашим престолонаслідником. Ой, як він любить лови, спорт і подорожі! В Америці його засипали привітальними листами: два секретарі їх читали по кілька годин на день. У свої тридцять шість виглядає, як вчорашній випускник Оксфорду! Я можу передати йому ваші пропозиції...

Морґен відчув, як у нього пропало дихання. Але навички до орднунґу взяли гору:

— Вельми вдячний, леді Емілі, проте... Мушу взяти від вас письмове запевнення... Маю лишень по одному примірнику креслень. Буде шкода, якщо загубляться.

— Я Емілі-Анабель, і мої близькі друзі кличуть мене другим іменем, — уточнила «леді». — Ви такої думки про нашого престолонаслідника? Та коли він на ловах згубив портсиґар, то ліс перейшли дві сотні полісменів — і князь був з ними! — захоплено повідала Анабель перше, що їй спало на думку.

— Знайшли? — тупо поцікавився Максиміліян.

— Знайшли! І портсиґар, і срібний ланцюжок від годинника, і позолочену шпильку, і смарагдового кульчика...

— Скільки ж він усього носив у кишені, — хитнув головою «знаменитий винахідник».

— Та ви що? Я просто сказала, які ретельні британці! Звісно, князеві належав лиш