Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

от появи підозрілих істот не витерпіла. Це Світлана зайнялася чорною магією й нацькувала «злих духів» на батька Ольги й Сергія, у результаті чого він став злегка заїкатися, але кинув пити. Це Світлана на даху… Втім, тепер вона вже не лазить по дахах. Справа давня. Не можна вічно поводитися як малеча. Не той час. Та що й кому цим доведеш, все трішки складніше, ніж здавалося звідти… з даху.

— Таю, а чому ти з ними не покінчиш? — Світлана на бігу спробувала заглянути в героїчне обличчя невловимого Юма.

— З ким? — здивувався Тайфун.

— З ворогами. І взагалі, щось я ніяк не зрозумію…

— Няв! — залементував кіт і вигнув спину дугою.

Назустріч рухалася зграя. Вони з’явилися наприкінці провулка — брудні, неймовірно худі, зі закуйовдженою вовною, що жмутами звисала з боків. Світлану вразили їхні морди: дивно схожі на щурячі, але чомусь зовсім безносі, з роззявленою пащею в тому місці, де в пацюка зазвичай ніздрі. Васьчине нявчання перейшло в утробне виття.

— По-моєму, це не собаки, — ослаблим голосом констатувала Світлана.

Тайфун мовчки відсторонив її до стіни, зняв з плеча кота й опустив на землю. Зграя зупинилася. Ватажок оглянув помутнілим поглядом подорожан, які уступають дорогу, ощирив жовті ікла, і з його горла вирвався глухий клекіт. Підкоряючись цьому звуку, зграя розімкнулася й почала обходити потенційну здобич, відрізаючи шляхи до відступу. Світлана з жахом помітила, що язики з пащ стирчать чомусь роздвоєні, а пазурі то ховаються, то з’являються з подушечок лап. Тайфун упізнав цих звірів. Вони ніколи не нападали поодинці, а в зграї були небезпечні, безжалісні й неприборкані. Тайфун перевтілився в десятилапа, успішно розметав першу хвилю нападників, а потім… Потім раптом знову став людиною! У самому центрі розлютованої зграї.

Звірі, які було відступили під натиском, захвилювалися, завертіли куцими хвостами, присунулися ближче.

— Таю!

Людина зникла. Зникла так, як це буває у сні: миттєво й беззвучно, щоб раптово з’явитися, але вже позаду зграї.

Світлана в захваті ляснула в долоні. Ватажок обернувся. Здобич роздвоїлася, не маючи бажання стати їжею. Ватажок сумнівався, яку частину обрати. Під поглядом помутнілих очей Світлана відчула легкий трепет, але вона ні на секунду не забувала про всемогутність птерода, і тому дозволила собі заговорити:

— Собачко… Цуцику хороший…

Ватажок зосередився, готуючись до стрибка. Тайфун, який знову перемістився, зустрів його в повітрі й ударом кулака звалив додолу. Раптово гримнули постріли. Звір високо підскочив, потім з виттям звалився на камені. Поряд билися в конвульсіях інші, дряпаючи землю пазурами й ламаючи об кругляк жовті ікла. Постріли продовжували гриміти доти, поки вцілілі не ринулися назад провулком, і не зникли їхні короткі заячі хвости.

— Знову ці кретини! — напівголосно сказала Світлана, розглядаючи нежданих рятівників без особливої радості.

Лисий дядечко вже без краватки, але з рюкзаком, двоє молодців без валізи й хлопчик в помаранчевій куртці шляховика. У всіх чотирьох у руках були карабіни.

— Яка невихована в нас молодь! — поскаржився лисий дядечко, скидаючи з плечей рюкзак.

Всесвіт переповнений огидними тварюками! Кому знадобилося тягти їх ще й на Землю? Втім, я не злякався. Що може зробити ультуновому котові зграя дебборогів? Аж нічого. А от Тайфун схибив зі своїм десятилапом, вийшов з образу. Погано. Непрофесійно.

Розділ 4

— Степен, — назвався лисий дядечко.

Той здоровань, який допомагав викочувати коляску, звався Клодтом, його колега — Ялдом, а юний крадій трамваїв відгукувався на ім’я Антель.

— Ви, звичайно, уже зрозуміли, що самим по місту ходити складно… — вкрадливим голосом почав Степен. — Ми вас проведемо до будинку Орві…

— Ми туди не йдемо! — швидко заперечив Тайфун.

— Це неважливо.

Світлана з-під лоба подивилася на Степена, на карабіни, потім на руків’я револьвера, що стирчало з кишені куртки птерода:

— Вибачте, ми поспішаємо!

Світлана намагалася говорити якнайлюб’язніше, хоча ні на секунду не сумнівалася в здатності Тайфуна швидко позбутися підозрілих провідників. Що таке чотири земні бандити для патрульного сто сорок сьомого сектора Бети? Однак Тайфун чомусь зволікав.

— Звичайно, ви з кимось нас переплутали, але компанію можете нам скласти, — сказав він нарешті.

Світлана була засмучена, а Степен сприйняв, як належне:

— От і чудово. Держи!

Остання фраза стосувалася вже Антеля, який спішно підхопив рюкзак і закинув на власні плечі.

Провулочок вивів у занедбаний двір, що був оточений п’ятиповерховими будинками і заріс тополями й кущами бузку. Посередині двору стирчала самотня пісочниця з похилим грибком і чотири значних за розміром сміттєвих баки. На мотузці теліпалася білизна. Світлана з надією подивилася на вікна: може, хтось зверне увагу на дивну команду? Ну, не кожен же день містом