Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

але не кусали – та й цього хватило. Бунт задихнувся, тільки розпочавшись. Гроші в Янаконди кончились, сидять у палатках тільки поберушки, бездомні, наркомани, психопати. Но завтра всьо може закипіти, втроє збільшуємо ряди і подимаємо їм бойовий дух, видаєм бронежилети, щитки, сльозогінний газ, легку зброю. Палки зі свинцевими наконечниками. Нарушнічкі. Но главне – стійкість і мужність! Будуть нові звання і повишеніє жалування. Всьо буде. Нада остановинити цю озлоблену масу. Зупинимо, генєрал-полковник Гомельський!

Поки Кася Любінецька – студентка другого курсу Національної академії Міністерства внутрішніх справ сиділа майже годину в приймальній і повз неї заходили й виходили від міністра височенні міліцейські чини з золотавими погонами – в неї тремтіли коліна, жолобочком стрункої спини скрапувала опара. Вона вставала й виструнчувалась, щоб віддати їм честь, бо, як і належить, прийшла в курсантській формі. Дехто хамовито обмацував її поглядом, дехто здивовано розширяв очі і підморгував, дехто на мить зупинявся і косував хтиво масним поглядом. Ноги були гіпсовими, але вона трималася з усієї сили.

Думала, полковник, помічник міністра, який, недавно запросивши до кав’ярні, відверто набивався, нібито пропонуючи зустріч із самим Президентом держави, – покликав її до міністра, щоб люксусова віп-курсантка виконала звичне для неї доручення: вручила хліб-сіль чи квіти якомусь заморському гостеві. В університеті їй таке частенько нав’язували, і вона вже зненавиділа цю роль. Та то було на рівні декана чи проректора. А зараз – он хто викликав…

На запрошення франтовитого капітана з приймальної зайти до міністра, Катря виструнчилася, зібралася з духом, гулко видихнула і рвучко ввійшла до кабінету, де стояв густий дух цигаркового диму і дорогих чоловічих парфумів, пахоту яких ще ніколи не відчувала.

Поки йшла до столу, зумисне звично повихитувала стегнами (навчилася робити це артистично й спокусливо, бо знала, що є чим вихитувати), Кася перехопила на собі хижуватий позирк невеличкого чоловічка, заброньованого в генеральський мундир. Його очі лише на мить степліли, засвітилися зсередини і погасли. Погляд знову став важким, свинцевим, зводився вгору натужно, здавалося, що ось-ось він не підніме його, зірветься.

– Кізочко! Є бойове завдання! З твоїм хфейсом, цицями, довгими виточеними ногами і попенгагеном[25] як тріснутий навпіл персик, ти можеш вибирати будь-кого. Бачить Бозя. Я це знаю. І ти це знаєш. Але є Людина над нами, яка здобула право вибирати, кого хоче. І ти входиш у їхнє число. Понятно? – гугнявим, бочковим голосом прогудів міністр внутрішніх справ і двостволкою очей націлився на Катерину.

Вона знає, про що кажу. Знає. З нею, з «Міс МВС-2012», вже мав собесєду мій ад’ютант з особих поручень полковник Мішко, але конкретно не добився нужного результата. Мутняк[26] пока.

Норовистая кобилка. І ще не розпечатана – доповіли гінекологи із поліклініки нашого міністєрства на требування Мішка. В усякім случаї в іюні була цілою. Навряд чи за місяць хтось «зняв пломбу». Значить, до Дня Незавісімості – Артуру Першому оригінальніший подарок. Але… но… ще нада зламати пиху. Правда, врем’я є. Іюль… Август… І на День Нєзавісімості моїм «ауді» з мігалками… у резиденцію над рукотворним морем.

Іноді генерал Гомельський любив поласувати уявою. Він вважав, що кожний міліціонер повинен володіти цим талантом – уявляти.

…Бєлоє платтєчко китайського шолку вище колін… Зачоска з люксової парикмахєрскої… Перстеньок бєлого золота с діамантом… Французькі духи… Туфлі з крокодилячої кожі (він любить такі!), на каблуку із моржового хєра. Бєлиє рукавічки по лікті… Віночок хохлацький на голову. Принцеса. Принцеса-целка. Мальвіна.[27] Запечатана. Всесильному понравиться.

Красотка все одно віддасться якомусь слинявому пацанові із свого чи зі старшого курсу на старому гуртожитському матраці з запраними простирадлами, після пляшки кріпленого шмурдяка і халвою на загризон, а так… пам’ять від Презідєнта на всю оставшуюся. През! Получай пуп’янок троянди, що розпуститься у твоїх руках…

Одначе, каже дорученець, комизиться сцикуха мала. Щоб не наробила рейваху.

Правда, заготовочка в мене є. Мішко доповів, що її тато з мамою тримають злиденний забігон[28] у зачуханому селі на Вінниччині. Кілька пияків за день заскочать та перехилять із пластикової чарки у борг. Бідацький бізнес. Якщо лошичка буде хвицатися і кусатись, і щоб, бува, не викликала гнів Всесильного – запресуємо когось із батьків. Підкинемо драп чи екстезі[29] чи напустимо податкову, чи підсунемо незареєстрованого зарядженого дробовичка. І хапонемо татунця чи маму за інтимне мєсто. Але краще без шуму. Чисто. З доброї волі. Щоб не зноровилася в останній момент.

Це ж нада так продержатися в цєляках. Вони счас оддаються в тринадцять-чотирнадцять, а в сімнадцять можуть переходити на тренєрську роботу. А ця встояла в школі, і в Києві вже третій год не дала нікому.

Коли я вручав діплом «Міс МВС-2012» восьмого марта на урочистих зборах, ніби случайно притиснувся до неї, то аж пронзіло, аж дохнуло жаром. Даже думка прийшла: загнать козу до моєї кошари! Но сразу не сказав Мішкові, щоб закадрив, а тоді забув. За бунтами бидляків[30] і голодранців хіба знайдеш врем’я для душі?

Не прибіднюйся, генєрал Гомельський. Не генерал, а генерал-полковнік Гомельський! – подумки представився сам собі, бо лишень два тижні, як примочував свіженьке званнячко, і поворушив