Читати книгу - "Пісня Алабами"

— Хоч дурний, та хитрий, — каже про нього Лулу, яка стільки цих брехунів бачила на віку, що в неї од їхніх балачок уже голова йде обертом.

Я кажу, що в неї дуже гарна хустка.

— Це Скіапареллі[20], любцю. Світська — чи, може, наполовину, — пані забула її на лаві, й Гастон, з охорони, приніс її мені, спустившись сюди.

Вона розв'язує хустку і показує її мені у всій красі, а я всміхаюся: під тонкою шовковою тканиною вона накрутила коси. Лулу мацає їх, щоб упевнитися, що коси висохли, а потім знімає бігуді, чухаючи голову. Її коротко підстрижені нігті полаковані барвою старої бронзи, точнісінько як ті дрібняки, що їх кидають на тарілку клієнти.

Любов зойкнула від жаху, побачивши мою покалічену ногу.

— Та ви з глузду зсунулися, що так занедбали її!

Ми викликали таксі й подалися до клініки «Ля Рібуазьєр», де хірург розтяв гнійника й тихо сказав мені:

— Дитинко, — (я аж здригнулася, почувши це, те слово нагадало мені сухі руки Судді, гарячі батькові руки, які ніколи не пригортали мене до себе, не пестили. Це було так, наче той червонолиций хірург — як по правді, обличчя було в нього, наче в людоїда, таке відразливе, — хотів показати мені нарешті, який має бути справжній, люблячий батько), — дитинко моя, вам дуже пощастить, якщо нам не доведеться відчикрижити вашу ніженьку. У вас тут завелася зараза, що зветься золотистий стафілокок.

— Золотистий? Непогано.

Я намагалася триматися бадьоро, та голос мій тремтів.

— Ох, не жартуйте, дитинко. Мушу вам сказати, що танцям запала клямка.

— На скільки тижнів?

Він витріщив очі з рудими віями.

— Та ж… та ж на все життя, дитинко! Ви більше не танцюватимете. Мені доведеться видалити м'язи на підйомі ступні, тож сухожилля атрофуються.

— Я стану калікою? Гангрена пошириться, і ви одріжете мені ногу, еге?

— Ох, яка ви швидка! Певне, до крайнощів звикли? З гангреною я впораюся, полиште це на мене. А вас я попрошу бути розсудливою. — (Тут Любов Єгорова стенула плечима і з невимовною поштивістю кивнула: мені пригадується, у себе вдома вона була князівною Трубецькою). — Бачу, характер у вас бойовий, то ви знову захочете танцювати. Та цього не буде, бо ви кульгатимете. Накульгуватимете трохи… та й годі. Та я це поправлю згодом.

Я ніколи не була хатньою господинею, не була берегинею хатнього вогнища. Нехай коло нього пораються інші жінки. Ніколи не вміла я приготувати вечері, навіть яйце зварити. Миття посуду, прання — це не для мене було. Та й не було чого доглядати, ні домівки, ні господарства в нас нема. Ми весь час переїжджаємо з готелю в готель. Нічого не маємо, і це нівечить нас. Наприклад, нам ніколи й на думку не спадало придбати кілька простирадл. А щоб вишити простирадло чи бодай носову хустинку, як ото добрі господині роблять, то тут і балакати нема чого, професоре. Я любила це життя, що було як вихор. Скотт завжди казав друзям: «Я одружився з торнадо». Звісно ж, ви й гадки не маєте, професоре, які бурі бувають в Алабамі. Я мов небо моєї батьківщини. Однісінька мить — і я вже інша. І що за іронія долі — тепер мене замкнули в лікарняній палаті, я стала колодою, тільки голова стирчить із гамівної сорочки.

Ніколи не вміла я приготувати обід своїй доньці.

Ніколи не вміла я щось врозумливо звеліти служниці, няньці чи кухарці.

Утім, і їсти я не любила. Довгенько живилася я салатом зі шпинату, запиваючи його шампанським. У Парижі дехто намагався теж так робити, теж «обідати опівночі по-американському», як ото вони казали. За два дні вони непритомніли від голоду.

Моє витривале тіло не потребує підживлення.

Анорексія? Та ви що? Крім астми та екземи, ви нічого в мене не знайдете, то що, доведеться вам наново мене обстежувати? Авжеж, я схудла на вісім кілограмів, тому що танцювала по п'ять годин кожнісінького божого дня і так стомлювалася, що не могла нічого з'їсти до ладу.

Ох, учора пішла я погуляти парком і здибала в коридорі двох знайомців, що перебувають у цьому закладі, — Леона, постановника російського балету, і Равеля, композитора. Вони сказали, що лікуються тут від перевтоми. Так з нами всіма буває, правда ж?.. Алкоголь? Який алкоголь? Звісно, я добряче напивалася, бо як не лигнеш літр вина, то забракне сміливості навіть таксі зупинити. Нехай пияцтво вас не турбує. Щойно я почну знову танцювати, про це й мови не буде.

Мій чоловік казав вам, що балет «Сан-Карло» в Неаполі запрошував