Читати книгу - "Маленька мітла"

завмерши, намагаючись що-небудь роздивитись у лісовій темряві. Гомін ставав голоснішим. Рухався не хтось один. Крізь густий підлісок до них тихо наближалася натовп людей або якихось інших створінь. Папороть заколихалась, скидаючи росу. Ліс пахнув різноманітними запахами; тут були модрини, квіти ожини і жимолості, гіркуватий аромат плюща. Кущі розсунулися, і в тьмяному світлі зірок з росою на рогах і лискучою шкірою з'явився великий, прекрасний олень. 3а ним несміливо ступало ціле стадо плямистих оленів.

Тіб видав дивний, булькаючий десь глибоко в горлі, звук. Востаннє Мері чула цей звук в жахливій кімнаті за лабораторією. Сірий кіт, що сидів на плечі Пітера тихенько нявкнув і почав мурчати.

— Це ті олені, які були зачаровані! — схвильовано вигукнула Мері. — Я їх звільнила з допомогою Великого Заклинання. Може, вони прийшли, щоб нам допомогти!

Олень ступив вперед і повернув до неї свою чудову голову. Він двічі пирхнув, один раз на неї, другий раз на Тіба на її плечі, потім глянув на Пітера і насторожив вуха.

— Пітер — мій друг, — швидко сказала Мері. — Він прийшов, щоб звільнити Гіпа.

Величезний олень рушив вперед, щоб обнюхати Пітера, потім повернувся, стрибнув до живоплоту на узліссі, завмер там, високо піднявши голову, і подивився на них через плече.

— Я його пам'ятаю, — пояснила Мері. — Він був такий нещасний, весь в ранах. Мадам сміялася з нього. Я впевнена, що він прийшов допомогти нам. Але як? Що він може зробити?

— Він хоче, щоб ми рухалися цим шляхом, — зрозумів Пітер. — Йдемо.

Але Мері відскочила назад.

— Як же ми підемо? Послухай, адже ці двоє все ще над нашими головами.

Всі олені оточили їх щільним натовпом. Пітер розсміявся, вказуючи на підкинуті голови і блискучі, вологі очі.

— Це конвой, — голос його лунав задоволено і спокійно. — Хіба не розумієш? Якщо ми виберемося з лісу і залишимося в середині цього натовпу, Мадам і Доктор до нас напевно не дістануться, навіть якщо і побачать. Так вони нас і не розгледять серед всіх цих тіней. Підемо. Це наш шанс.

— Ти й справді так думаєш… — з сумнівом в голосі почала Мері, але її перервала маленька мітла. Про мітлу не можна сказати, що вона задерла голову і почала рити копитом землю, але вона робила щось подібне. Вона забилася у Мері в руках, схвильована, намагалась змусити їх рушити в дорогу.

— Дуже добре! — Мері стрибнула на мітелку. — Залазь швидше, Тібе! Стрибай, Пітере, бо мітла пострибає без тебе!

Пітер скочив на мітлу верхи і міцно вхопився за руків'я. Коти вчепилися в плечі господарів і загурчали, наче гоночні мотори. Навколо них стрибали і пустували олені, їх ніжні копитця голосно стукали по землі, а разом з ними, поскрипуючи, стрибала і маленька мітла.

Великий олень, що стояв нерухомо, високо підняв голову, понюхав повітря, а потім раптом раптово ожив, перестрибнув через огорожу і пострибав вперед у місячному світлі. За ним кинулися олені, а між ними, як тінь серед їхніх стрибаючих тіней, помчала маленька мітла.

Ось вони всі перемайнули через огорожу, перестрибнули канаву, вирвалися у відкрите поле — і тут пустилися в галоп. Олені рухалися довгими, летючими стрибками. Ріжки виставили у вгору, великі темні очі сяяли в місячному світлі, граційні копитця стукали по торфу, наче дощові краплі. Мокрі від роси шкурки торкались до ніг дітей, а трав'янистий луг, мимоволі, лишався позаду і все стадо мчало в цілковитій мовчанці, тільки тіні ковзали пологим схилом.

Попереду на секунду знову здалася огорожа, і вони миттєво перелетіли через неї, як ніби це був невисокий чортополох. Блискучий, галасливий струмок промайнув під ними, і знову тиша. Промайнули неясні контури кам'яної стіни, і маленька мітла, зібравши всі сили, злетіла і перескочила через неї, а олені дружно підстрибнули і стрімко перемайнули через неї, наче величезна хвиля, і гонитва продовжилась.

Раптом звідкись з'явилося хмара птахів. З темряви випурхнули галасливі чайки, потім ціла зграя ластівок, що пронизливо пищали, за ними дрозди, голуби, горобці — все птахи, звільнені з жахливих кліток; птиці, які вже мали спати, поклавши голови під крило, прилетіли разом зі стадом оленів, щоб заховати малих втікачів від небезпеки згори.

А небезпека прийшла одразу. Перші декілька хвилин здавалося, що Мадам і Доктор вважали потік тіней, які вирвалися з лісу галопом, просто стадом диких оленів; але вони все ж вирішили переконатися, і тепер одна з мітел спускалася просто до них. Інша все ще кружляла, як вартовий, над верхівками дерев. Спускався Доктор Ді. Пролунав жахливий, так добре знайомий рев мітли

над головою. Потім раптово лютий кидок донизу, від якого птахи розлетілися на всі боки, і зловісний урочистий крик:

— Мадам! Мадам! Тут! Сюди!

Змахнувши білою паличкою, як батогом, Доктор Ді кинувся донизу, розганяючи птахів, і спробував дотягтися до дітей, що ховались в середині стада.

Але олені виявилися надійним захистом. Кожного разу, коли чарівна паличка, наче батіг била їх по ріжках, від них відскакували іскри. Олені тільки тісніше скупчувалися навколо дітей і швидше бігли. Чарівник безсило бив і бив їх. Зелене полум'я стікало їхніми боками, як вода. Всі олені, що бігли поруч з дітьми були озброєні ріжками. Коли чарівна паличка ковзнула біля голови Мері, пара рогів зловила її і буцнула так, що вона затріщала і спалахнула, як блискавка, а чарівник закричав, наче його вдарили. Після цього він злетів вище, і птахи знову закрили від нього Мері і Пітера.

Але цього разу птахи не просто захищали, вони атакували.