Читати книгу - "Німа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жар задумливо гриз виделку.
— Такі приступи бувають у мене доволі часто. Я казала тобі. Узагалі, чому ти не пішов?
— Тобто?
— Ну… Нормальні люди намагаються уникнути таких речей, якщо вони відбуваються не з їхньою ріднею. Нормальні люди не переймаються чужими проблемами.
— А хто тобі сказав, що я нормальний? — Він гірко осміхнувся. — Я хвилювався за тебе. Невже цього мало?
— Покинь цю марну справу. Ти хіба досі не зрозумів, що нічого не значиш для мене?
— Ти жорстока. — Ображено глянув на неї Жар. І майже відразу посміхнувся. — Тоді я стану просто незамінним для тебе.
— А може, це ти хворий? — здивовано гмикнула Тася. — Ти що, не боїшся мене й того, що в мені?
Жар став серйозним. Спокійним урівноваженим голосом він сказав:
— Я думав, це ти багато чого боїшся.
4.02У Тасіти хронічно поганий настрій. Але варто їй посміхнутися, пожартувати, розвеселитися чи просто подуркувати — на неї відразу цитькають, змушують бути серйозною.
Люди люблять навішувати ярлики. Увесь час смієшся — клоун. Плачеш — депресивний псих. Повсякчас організований і зосереджений — заучка. Ніде не працюєш — нероба. А якщо клоун розплачеться? Якщо сумний засміється? А організований пошле всіх під три чорти і зап’є на тиждень? Або нероба раптом почне виготовляти щось своїми руками? Спершу всі здивуються. Потім засумніваються в правдивості поведінки. І наостанок роздратуються. Це ж геть вибивається з того образу, який вони тримають у голові. Це ширше їхнього розуміння. Простіше сприймати людину однобоко, за допомогою наліпки, образу. А решту часу — нехай носить маску. А то, бачте, забагато зайвої інформації.
До кабінету зайшла жіночка середнього віку.
На її обличчі блукає та сама посмішка. Ви знаєте, коли з’являється саме така посмішка: винувата, трохи підлабузницька, нервова? Вишкір людини, яка розуміє, що вона протупила чи не виконала поставлене завдання, нагадує нервовий тик. Коли людина так посміхається, усередині все стискається й болить. Вона сама себе ненавидить такої миті.
Побачивши цю посмішку, ми рефлекторно розуміємо: могила для нас уже готова. На додачу можна одночасно почути:
— Весело тобі?! Побачимо, як ти засмієшся на кутні в кінці місяця…
Дурна нервова посмішка.
— Ем… доброго дня. — Жіночка стояла й м’ялася на порозі, нерішуче тупцювала на місці. — Я шукаю роботу…
— Заходьте. Сідайте, — спокійно запросила Тасіта, хоча, безсумнівно, помітила саме ту посмішку на її обличчі.
Жінка маленькими кроками підійшла до стільця й сіла скраєчку. Простягнула резюме.
— Я не впевнена, що правильно заповнила його… — Її пальці не випускали папірець. Вона, очевидно, соромилася того, що у своєму віці змушена шукати роботу. Тася навіть засумнівалася, чи вона взагалі колись працювала.
— Давайте резюме, і я вам скажу, що неправильно, — сухо сказала піддослідна.
Після отриманого потрясіння вона знову стала холодною і байдужою. Зараз, як ніколи, їй не хотілося чути про чиїсь сторонні проблеми.
Папірець нарешті опинився в неї.
Швидко пробігши очима, Тася зрозуміла, що гарна робота жінці не світить. Більш того. Це було ясно, щойно та зайшла до кімнати.
— Прибиральниця, офіціантка чи двірник? — навіть не зазираючи до папки, винесла вердикт дівчина.
— А… Є щось краще? — Жінка нервово засовалася на стільці.
— Ні.
— Ви розумієте, мені потрібна гарна зарплатня…
Тася відкинулася на спинку стільця. Тільки не зараз. Ще вчора вона могла б слухати її і навіть спробувала б допомогти. Але сьогодні вона інша, украй раціональна. Вона — мозок. Без душі й емпатії. Їй не потрібні чужі проблеми.
Ех… Тасіто… Нещодавно тобі так допомогла інша людина. А сьогодні ти настільки жорстока…
— Усім потрібна гарна зарплатня.
Жінка похнюпилася, не припиняючи посміхатися. По її щоці потекла сльоза.
— Добре. Я подивлюсь. Тільки тримайте себе в руках. Ви вже доросла жінка. Приходьте в понеділок. Я спробую щось знайти.
Жіночка поспішно підхопилася й, безперестанку вибачаючись, вийшла.
— Нюня, — пробурмотіла собі під ніс дівчина.
Її дратування зашкалювало. Так кепсько їй давно вже не було.
Мені навіть остогиділо спостерігати за цими емоційними метаннями! Вона ж сама мало чим відрізняється від жінки, яка щойно вийшла з її кабінету! Геть нічого не робить, щоб щось змінити! Один невдалий спогад, дотик, слово — і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Німа», після закриття браузера.