Читати книгу - "Кривоклят"

Ні, пані журналістко, Кривоклят взагалі не відчуває полегшення і тепер, роки потому, він не відчуває ні найменшого полегшення, починаючи з моменту, коли, сидячи на дивані в кімнаті з виходом на двір, побачив, як його дружина, що насвистувала шляґер ABBA, робить необережний крок і вилітає у вікно з досі затиснутою в руці жовтою ганчіркою для миття вікон, як із прощальною хустинкою, жодного разу, ні на мить він не відчув полегшення, але, коли я читав, пані журналістко, сенсаційні статейки про неідентифікованого вандала, який пошкодив цінний твір пензля Пауля Клее, сенсаційні питання, про що йдеться: про терористичний акт «Чорного Вересня» або «Фракції Червоної Армії», або «Ірландської Республіканської Армії», або, може, про вчинок божевільного, чи, врешті-решт, про акт неонацистського насильства щодо твору художника, який не кланявся перед нацистами, я відчував своєрідне задоволення, авжеж, змішане зі зніяковінням, яке відчуваю завжди, коли читаю ідіотські статті в пресі, але задоволення, природи якого я ще не розумів і яке просто випливало з виконання завдання, навіть якщо завдання не постало переді мною в усій красі, якщо його відповідна форма постала переді мною лише пізніше. А поки що я блукав, поки що йшов навпомацки, у момент звичайної дурості, скандальної помилки в розумінні завдання я відламав чотирнадцять автомобільних дзеркалець на одній віденській вулиці, на Зееґасе в Альзерґрунді, йдучи від станції Россауер-Ленде, за що донині соромно і що приписали банді молодих наркоманів, яка вешталася в цьому районі, і за це в якійсь більшій справі вони отримали два додаткові тижні арешту, які, зрештою, були їм корисними. О, обурився Цеєтмаєр, це слабке виправдання, пане Кривокляте, з чим я мусив погодитися, навіть негідне вас, з чим я знову погодився, але як це сталося, Як сталося, перебив я, знаючи, про що він запитує, що мене не впіймали одразу ж через цей жахливий шум автомобільних сигналізацій, я сам дивувався, але жодна сигналізація не спрацювала, вона спрацьовує в кращому разі тоді, коли людина зупиняється біля них, пройде, впустить ключі, але коли відламається дзеркальце, та ще й аж ніяк не тонким, завченим рухом, адже я не мав жодного тренування у відламуванні дзеркалець, відламував їх по-любительському, тоді вони мовчать, як могила, усе це, мабуть, через міські поливалки, міські поливалки доводили весь район Альзерґрунд, так само, зрештою, як і решту районів Відня, до шалу й просто перманентного безсоння, бо урухомлювали шум усіх увімкнених сигналізацій у всіх автомобілях, що стояли на вулицях, тож, урешті-решт, люди встановлювали сигналізації, але ніколи їх не вмикали, щоби, коли вони увімкнуться під час проїзду поливалки, не зриватися з ліжка й не пікати пультом із вікна, стоячи босим на холодному паркеті, Дуже цікаво, лише буркнув Цеєтмаєр, Отже, я блукав, це був період таємних і непевних спроб, шестимісячного дослідження кордонів і сенсів навпомацки, планування далеких подорожей, детально, методично, триденного, чотириденного перебування у великих музеях великих міст, куди я мусив приїхати через великі вокзали, які, однак, мені жодним чином не піднімали настрою, не давали жодного полегшення, навпаки, глибоко кололи мене довгими шпилями через спогади інших подорожей, це був період відвідування одного музею кілька днів поспіль, обстеження камер, дослідження звичок охоронців, записування напрямків, якими вони пересуваються залами, з точною фіксацією часу, непомітно відмірюваного секундоміром, період засвоєння до досконалої мімікрії, вдавання, що я лише один із багатьох відвідувачів, які щодня проходять через цей вестибюль, цю залу, цю засклену галерею, що я рівнозначний цьому довготелесому нідерландцю в пуловері, цій невисокій японській пенсіонерці, яка безперестанку бавиться торочкою від сумки, що, одне слово, я належу до широкої групи людей, яку музей щодня споживає, перетравлює і випускає або випльовує на широкий хідник перед виходом, тоді як я, на противагу собі колишньому, який завжди приходив зустрічатися з твором мистецтва, тепер узагалі жодних творів не помічав, я геть їх обминав, навіть уникав, особливо ті, які найбільше цінував і які інколи бачив звіддалік, краєм ока, вони висіли в самому центрі довгої стіни з неодмінною лавкою поруч, завдяки якій свідомий глядач міг зорієнтуватися, що в тій залі гідне уваги, присісти й дві хвилини переконувати себе, що він віддається так званому спілкуванню з мистецтвом. Сьогодні ще слухають відповідний фрагмент з аудіопутівника, бо там, де на довгій стіні висить шедевр із неодмінною лавкою біля нього, слід автоматично очікувати наклеєну на стіну табличку із зображенням чорних слухавок — символом аудіопутівника й водночас символом найгіршої тупості всього сьогоднішнього так званого спілкування з мистецтвом, яка полягає в тому, що якийсь так званий експерт нашвидкуруч зготує нестерпний, усіяний позбавленими сенсу датами текстик, у якому він зі слоновою делікатністю показує, як йому здається, художню цінність у фразах про чар шовковистої м’якості рис, кричущі спазми контрастів чи повновагий, сміливий злам парадигми барв, а потім хтось інший записує це штучним голосом, немовби начитує інструкцію роботи автоматичної пральної машини, усе одно, про що він говорить — про «Крик» Мунка чи про натюрморт Шардена[27], — це завжди звучить як інструкція роботи пральної машини й насправді цілковито випирає твір від будь-якої цінності й сили, відгороджує від твору чимось великим і кутастим, як пральна машина. О, аудіопутівникові племена, ви приречені на загибель і самі є цією загибеллю як такою, вражені страшною хворобою, ви вештаєтеся найкращими у світі музеями й колекціями мистецтва, наче довгі когорти зомбі, що не реагують на зовнішній світ, підсаджені на голос у слухавках, із мутним поглядом, який неспроможний побачити не тільки те, що і як намальовано на картині, а й узагалі будь-що: лавиці, скляні двері, дубові двері, іншу людину; скільки разів я бував свідком того, що члени цього нещасного племені натикалися одне на одного, спотикалися й летіли стрімголов, розбиваючи надбрівні дуги об балюстради сходів, ламаючи собі поїдені остеопорозом стегна й передпліччя, в останній момент торкаючись експонатів, яких за жодних умов не можна торкатися! На превелике щастя, моя дружина не дожила до цієї кошмарної епідемії цих аудіопутівників, прикладених до жадібних вух, що все одно розносять по залі монотонні коментарі вісьмома мовами, немовби в музей увійшов Святий Дух і всіх обдарував даром механічної логореї! Хоч моя дружина й палко проголошувала потребу ґрунтовно пізнати історію твору перед зустріччю з ним, її точно обурив би такий поворот подій тим цідженням у вуха кашки, перетравленої невідомо яким негідником та ідіотом, цим безперестанним цідженням кашки тисячами пристроїв до тисяч вух! Коли я чую шум аудіопутівника, усвідомлюю те, що усвідомлюю багато разів на день, а саме,