Читати книгу - "Нестор Махно"

За Махном був встановлений поліцейський нагляд з погрозою насильницького виселення з Польщі у випадку «будь-яких політичних махінацій». Відчуваючи постійне стеження, Махно впав у депресію і спробував покінчити життя самогубством. Через три тижні після цього Махно (разом із дружиною і дочкою) був виселений із польської держави на територію «вільного міста» Данціґ (Гданськ).

На Махна чекало нове випробування. За минулі гріхи 1918—1919 рр. Нестора і Галину заарештовує влада «вільного міста» Данціґ. Махна звинувачували в організації погромів та вбивств німецьких селян-колоністів. Безглуздя цього арешту полягало у тім, що «вільне місто» Данціґ ніякого відношення до подій в Україні не мало і не могло виступати в ролі міжнародного суду чи трибуналу. До того ж Данціґ не був моноетнічним німецьким містом і не був винятково німецьким в етнічному смислі. Але німці (через самоврядування німецької більшості міста) фактично керували цим містом, диктуючи іншим етнічним спільнотам свої закони. З німецькою педантичністю суд Данціґа зібрав свідчення про злочини махновців від потерпілих німців-колоністів, що емігрували на захід. Галина була звільнена з в’язниці уже через кілька тижнів після арешту і разом із дочкою виїхала до Парижа.

З травня 1924-го по лютий 1925 р. Махно перебував у в’язниці, а потім у тюремній лікарні Данціґа, не сподіваючись на швидке звільнення з нової пастки. Для Махна ця в’язниця стала, напевно, найважчим іспитом у житті. Фізичні і моральні сили полишали його, хвороби ставали все важчими. Махно, бачачи безцільність тюремного існування, вирішує піти з життя, намагаючись шматком скла перерізати собі горло. Але охорона тюрми знаходить його в калюжі крові, і тюремні лікарі приводять його до тями. Махно тікає з тюремної лікарні і нелегально опиняється у Німеччині.

Останні дев’ять років життя «батька українських степів» пов’язані з Парижем. У Парижі опинилося й кілька десятків анархістів та махновців з України, серед яких виділявся В. Волін та П. Аршинов. Улітку 1925 р. Махно приїхав до Парижа й оселився у квартирі феміністки Мей Пікрей. Він прибув до Парижа без копійки грошей. У нових підроблених документах з метою конспірації Махно вже значиться під прізвищем Михненко...

Махну було відмовлено французькою владою у проживанні у Франції, але завдяки заступництву депутата-соціаліста П. Фора Махнові була видана тимчасова посвідка на проживання. З весни 1926 р. родина Махна стала знімати окрему квартиру з двох кімнат у передмісті Парижа Внесені. Поруч із квартирою знаходився ливарний цех, де почав працювати Нестор. Але під кінець року він перейшов на іншу роботу — токарем на завод «Рено». Довго працювати на заводах Нестору не довелося. Здоров’я Нестора було підірване туберкульозом і численними пораненнями. Через повне незнання французької мови і конфлікти з начальством Махнові не вдавалося надовго затриматися на будь-якій роботі. Він тимчасово працював друкарським робітником, чорноробом, художником-оформлювачем на кіностудії. Зрештою, Махно обмежився домашньою роботою — плетивом домашніх шкарпеток з соломки.

Підривало здоров’я Махна і непомірне куріння і його схильність до спиртного. Махно жив з усе більшими боргами, з яких неможливо було вже вирватися. Довгий час Махно залишався безробітним і існував на пожертви, що їх збирали друзі-анархісти.

У Парижі Махно потрапив у своєрідне маленьке анархістське «гето». Махно виступав проти постійних звинувачень в організації махновцями єврейських погромів. У своєму зверненні «До євреїв усіх країн!» Махно спростував подібні звинувачення, пояснивши мету радянських та емігрантських фальсифікацій.

У березні 1926 р. під час обговорення анархістської «платформи» в одному з кінотеатрів Парижа всі присутні, у тому числі і Махно, були арештовані поліцією, причому Махно був засуджений на вислання з Франції. Тільки клопотання і гарантії мера-соціаліста Анрі Сельте дозволили відкласти вислання Махна з Франції за умови політичного нейтралітету й іспитового терміну під наглядом поліції.

У 1927 р. французькою мовою побачив світ перший том спогадів Махна. У 1929 р. перший том спогадів вийшов у Парижі російською мовою, а ще два томи спогадів були видані вже після смерті Махна. Разом з Аршиновим Махно організував у Парижі групу українських анархістів-комуністів і від імені цієї групи видавав журнал російською мовою «Дело труда» (у 1925—1930 рр. видавався в Парижі, потім у США). Махно та Аршинов закликали анархістів-емігрантів об’єднатися, пропонували створити Загальний союз анархістів на кшталт політичної партії. Мета нового союзу — анархо-революція в СРСР. Аршинов пропонував «просочуватися» до СРСР і руйнувати сталінську систему зсередини. Ідею Махна та Аршинова підхопили близько сотні емігрантів. Але союз залишився тільки на папері.

Наприкінці 1927 р. Махно вже не міг ходити. Поранення від розривної кулі в щиколотці правої ноги гноїлося, почалося загострення туберкульозу. У 1928 р. Махнові роблять операцію, що врятувала хвору ногу від ампутації і підняла Нестора на ноги.

У 1929 р. Махно бере участь у з’їзді «Чорного інтернаціоналу» в Парижі, за що знову був заарештований. Хронічна відсутність грошей у Махна іноді переривалася одержанням пожертвувань із Фонду підтримки Махна. До 1930 р. Махно одержував регулярну пенсію, зібрану міжнародними анархістськими організаціями, — тисячу франків на місяць. Болгарські анархісти звали Махна очолити «військову частину» повстання у Болгарії, іспанські анархісти запропонували Махнові очолити партизанську боротьбу в Іспанії. Однак здоров’я батька було вже цілком підірване, і він був змушений відмовитися.

У 1930 р. французька поліція закрила анархістський журнал «Дело труда» як екстремістський і вислала редактора журналу Аршинова за межі Франції. Над Махном нависла небезпека бути арештованим чи висланим. Різке погіршення здоров’я було пов’язане з загостренням туберкульозу легенів, з дистрофією поранених м’язів ноги.

У лютому 1934 р. в Парижі місцеві фашисти намагалися захопити владу. Трудова Франція відповіла на фашистський путч загальним страйком і грандіозною маніфестацією. У числі маніфестантів ішов Махно. Після маніфестації Махно надовго зліг від застуди, що переросла у загострення туберкульозу. 16 березня 1934 р. він був відправлений у лікарню для туберкульозних Тенон у передмісті Парижа. Лікарі видалили два уражених туберкульозом ребра, але батька це не врятувало. У ніч на 25 липня 1934 р. Махно помер. Через три дні урна з прахом Махна була замурована в стіні колумбарію цвинтаря Пер-Лашез. На похороні Махна був присутній цвіт анархістського світового