Читати книгу - "Не судилось (Панське болото)"

К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю…

Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем… знаєш?

К а т р я (якось не при собi). Панич! А!!

Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, скоїла грiх там, прогрiшилась, значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила, — а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху!

Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна.

Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!

К а т р я. Добре…

Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як господ, панiв, значиться, чарувати та зводити.

Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!

Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю, чого ще пани такi добрi, пiклуються?

К а т р я (шепоче). Добре…

Х а р л а м п i й. Добре… (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу вам… (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого бешкету, вийдеш замiж…

К а т р я (шепоче). Добре…

Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре дадуть, — пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб, значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут, щоб i духу вашого не було!

К а т р я. Щоб духу…

Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобi i матерi таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну? Чого ж мовчиш?

К а т р я. Га!

Х а р л а м п i й. Що га?

К а т р я. Добре…

Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш?

К а т р я. Добре…

Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу! Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренiє богу, у кишенi зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить, примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тiльки все думав, що побрикається, примiром, а воно вийшло — дешево; зараз i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Iде хутко до дверей i, зачиняючи, гука). Дивися ж менi! Цур тобi й пек!

В И Х I Д V

Катря сама.

К а т р я (хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили… лають, що не йду… кличуть кудись… мене i матiр… Не можу ж я йти! Хата крутиться… червона така! Дайте-бо руку, голову менi пiддержте… то я й пiду… Добре… пiду!

В И Х I Д VI

Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi.

А н н у ш к а (скажено вбiга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не дiждеш! На смiтнику повiнчають!

К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!

А н н у ш к а. Думала — любить? Йому тiльки одного треба було… А вiн смiється, зi мною смiється над тобою, потаскухою!

К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!

А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю, — дверi i вiкна дьогтем вимазати!

Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач). Давай, давай! Та разом їй i голову квачем.

К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вiрує! Не надi мною, над матiр'ю: вона неповинна… умре… Ой простiть мене!

А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!

Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей.

Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!

К а т р я (кидається матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала!

А н н у ш к а. Так її! Так її!

К а т р я (плазує за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).

Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла.

В И Х I Д VII

Тi ж i Дмитро.

Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кидається до Катрi i пiднiма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!!