Читати книгу - "Північна Одіссея"

мертвий, коли вони перевернули його на спину. Його рушниця, шомпольна, старожитнього вигляду, лежала поруч. Ствол відпав од приклада, і біля правого курка зяяла тріщина з вивернутими назовні краями, завдовжки у кілька дюймів. Матрос зацікавлено підняв рушницю. З тріщини ринув сяючий струмінь золотого піску. Тут Джим Кардіджі почав здогадуватись, у чому річ.

— Провалитися мені на цьому місці! — гримнув він. — Оце так штука! Осьде воно, його кляте золото! А щоб мене грім побив… і тебе також, Чарлі, коли зараз не принесеш мені лоток!

ТИСЯЧА ДЮЖИН

Девід Расмунсен був великим спритником і, подібно до багатьох по-справжньому великих людей, чоловіком об одній думці. Ось чому, коли трубний глас Півночі досяг його слуху, він вирішив торгувати яйцями і вклав усю свою енергію в цей задум. Він зробив короткий і точний розрахунок, і майбутнє засяяло перед ним усіма барвами веселки. Припущення, що у Доусоні яйця можна продати по п'ять доларів за дюжину, здавалося цілком вірогідним. Звідси беззаперечно випливало, що одна тисяча дюжин у Столиці Золота принесе п'ять тисяч доларів.

З іншого боку, слід було врахувати витрати, і він підрахував їх добре — як обережний, надзвичайно практичний і твердолобий чоловік, чию душу ніколи не бентежили мрії. При ціні п'ятнадцять центів за дюжину первинна вартість тисячі дюжин становитиме сто п'ятдесят доларів — дрібниця порівняно з величезним зиском. Навіть якщо припустити — тільки припустити — таку неймовірну дорожнечу, що на проїзд і перевезення яєць піде вісімсот п'ятдесят доларів, усе одно після того, як він продасть останнє яйце і висипле у мішок останню дрібку золотого піску, у нього лишиться чотири тисячі чистого прибутку.

— Бачиш, Альмо, — підраховував він уголос, сидячи з дружиною у затишній їдальні, заваленій картами, урядовими звітами та путівниками по Алясці, — бачиш, справжні витрати почнуться тільки з Дайї, а доти на дорогу вистачить і п'ятдесяти доларів, навіть якщо їхати першим класом. Ну, а від Дайї до озера Ліндерман носїї-індіанці беруть по дванадцять центів з фунта; отже, дванадцять доларів із сотні фунтів, а з тисячі — сто двадцять. У мене буде, скажімо, півтори тисячі фунтів, це стане у сто вісімдесят доларів; для певності скажемо — двісті. Один приїжджий із Клондайку, якому можна довіряти, казав, що там можна купити човна за триста доларів. І ще він казав, що можна буде легко знайти двох пасажирів, по сто п'ятдесят доларів з кожного, — отже, човен обійдеться задарма, а з пасажирів ще й якась поміч буде. Ну… от і все; в Доусоні я викладаю яйця на берег. Ану, давай поміркуємо, скільки це вийде загалом?

— П'ятдесят доларів від Сан-Франциско до Дайї, двісті від Дайї до Ліндерману, за човен платять пасажири, — отже, всього двісті п'ятдесят, — миттю підрахувала жінка.

— І ще сто на одяг та все причандалля, — радісно продовжив чоловік, — отже, п'ятсот лишається на непередбачені витрати. Хоча… що тут може бути непередбаченого?

Альма знизала плечима і підняла брови. Якщо простори Півночі можуть поглинути людину і тисячу дюжин яєць, то, звісно ж, поглинуть і все, чим цій людині пощастило заволодіти. Так вона подумала, проте не сказала нічого. Вона надто добре знала Девіда Расмунсена, щоб йому суперечити.

— Навіть якщо часу доведеться згаяти вдвічі більше — може, десь затримаюся в дорозі, — вся поїздка забере два місяці. Тільки подумай, Альмо! Чотири тисячі за два місяці! Це тобі не якась там сотня, що я отримую нині. Ми тоді збудуємо собі більший дім, із газом у кожній кімнаті, з видом на море; а котедж я здам і з цих грошей буду сплачувати податки, страховку і за воду, та щось іще й лишиться. І зрештою, цілком імовірно, що я знайду родовище і повернуся додому мільйонером. Скажи, Альмо, це ж тверезий розрахунок?

І Альмі не було чого заперечити. Та й справді, хіба її кузен у дальніх — як на те, паршива вівця у сім'ї, пустобрех і ледащо, — хіба ж він, повернувшись із тієї дикої Півночі, не привіз на сто тисяч золотого піску, не кажучи вже про половинний пай на ту яму, звідки його видобули?

Бакалійник вельми здивувався, коли Девід Расмунсен — його постійний покупець — почав зважувати яйця на терезах у кінці прилавка. Та ще більше здивувався сам Расмунсен, побачивши, що дюжина яєць важить півтора фунта, — отже, тисяча дюжин затягне півтори тисячі фунтів! На одяг, ковдри та посуд не лишиться нічого — а на щоденне харчування тим паче. Його підрахунки звелися нінащо, і він уже хотів був вираховувати все наново, аж раптом йому спало на думку, що можна зважити дрібніші яйця. «Великі чи малі, а дюжина — вона і є дюжина», — розсудливо сказав він самому собі; і виявилося, що дюжина дрібних яєць важить фунт із чвертю. Незабаром по місту Сан-Франциско уже бігали заклопотані кур'єри, а власники комісійних контор і молочарень були здивовані несподіваним попитом на яйця, що вагою не більше двадцяти унцій дюжина.

Расмунсен заставив свій маленький котедж за тисячу доларів, відправив дружину гостювати до її рідних, покинув роботу і вирушив на Північ. Щоб уникнути зайвих витрат, він згодився на компроміс і поїхав другим класом, де товкотнеча була ще гірша, ніж на палубі; і наприкінці літа, блідий і кволий, зійшов на берег зі своїми яйцями у Дайї. Проте скоро до нього повернулись і впевнена хода, і апетит. Уже перша бесіда з чилкутськими носіями зміцнила та загартувала його. Вони забажали сорок центів з фунта за двадцятивосьмимильний перехід, а поки Расмунсен оговтався від подиву, ціна зросла до сорока трьох. Врешті-решт п'ятнадцять дужих індіанців пристали на сорок п'ять центів і взялися зав'язувати його мішки, але розв'язали знову, коли їм запропонував по сорок сім центів якийсь крез із Скагуея, у брудній сорочці і драних штанях, що загнав своїх коней на Білому перевалі й тепер удався до останньої відчайдушної спроби проїхати у Доусон через Чилкут.

Проте Расмунсен не занепав духом і за п'ятдесят центів знайшов носіїв, які за два дні доправили яйця у Ліндерман. Але ж п'ятдесят центів за фунт — це тисяча доларів за тонну; і коли півтори тисячі фунтів поглинули всі його заощадження, він лишився сидіти на мисі Тантала, щодня дивлячись, як новісінькі човни прямують на Доусон. Власне, весь табір, де будували човни, був охоплений тривогою. Люди працювали як навіжені з ранку до вечора, знемагаючи в роботі, — смолили, конопатили, збивали човни у гарячковому поспіху, причина якого була цілком зрозумілою. Що не день