Читати книгу - "Андріївський узвіз"

Друг дитинства цілує медсестру і спрямовує її на вихід. Чути, як вона відкручує у ванні воду. Вона — справжня медсестра, і, як і друг дитинства, працює у поліклініці четвертого управління. її чоловік також там працював. Зараз він сидить. Йому дали три роки за зловживання службовим становищем. Сам, каже про нього друг дитинства, винуватий. Розумака. Чистюля. Медсестра — його третя дружина. Друг дитинства їй натякнув, що він міг би через свого батька допомогти. Тоді її доктор вже на Новий рік був би вдома. Посивілий, переляканий, але живий. Це солодке слово — свобода. Такі справи робляться, аби бажання було. Вона спочатку відмовлялася. Зате тепер сама проситься. Увійшла в смак цього діла.

Чоловік підозрює, що друг дитинства причетний до ув’язнення чистолі-доктора. А, може, й ні. Може, він просто скористався з нагоди.

Та ти сиди! Не бійся! Чого підскочив? Де тобі дзвонити? Ти ж казав, що твоя жінка поїхала десь Чи у тебе е сильніший магніт? Я по морді бачу! Хто вона, розказуй! Чи, може, це не вона, а він? Сердешний друг! Га? Це зараз модно. Давай, колися. Тут всі свої.

Бульдог, Бульдозер, Буль-Буль — так колись його дражнили в школі. Якби він пішов в актори, його брали б виключно на ролі ментів та мафіозі.

Весь світ, научає він чоловіка, — в’язниця. І краще бути не в’язнем, а вартовим. Вірно?

А!…

До кімнати заходить медсестра. Вона спочатку складає губи бантиком, а тоді розтягує бантик, доки її рот не починає нагадувати екзотичну морську істоту. У ванні вона заплела своє волосся в дві косички. На ній тепер біла лікарська шапочка і закороткий та завеликий халат. На кишені халата вишиті ініціали друга дитинства.

Поясни товаришеві.

Медсестра стає задом до друга дитинства, а передом до чоловіка. Крізь не застібнуті ґудзики халата проглядає її свіжо засмагле тіло.

Тільки, каже собі чоловік, не дивитися. А сказати "я зараз", вибратися в коридор і щодуху до дверей.

Замість того він сидить і мацає очима рожеву бубку мед сестриного сосця.

Невже вони все це підстроїли? Навряд. Ніхто не міг знати, що він забреде в гастроном.

Друг дитинства бормоче щось про пепсі і підводиться.

Якщо він зараз, каже собі чоловік, зробить крок у бік дверей, а тоді розвернеться й стане у мене за спиною, то я пропав.

Друг дитинства робить крок у бік дверей, розвертається і стає за чоловіком.

Де, не розуміє чоловік, я схибив? У парадному, коли друг дитинства колупався в замку? Бо кращої нагоди для втечі не буває. Чи в тролейбусі, коли, пропускаючи тих, хто пхався на вихід, він завис на підніжці. Чому він там не зістрибнув? Друг дитинства і не помітив би, і вони ніколи більше б не перетнулися.

Не можна було заходити в гастроном, от що! А треба було Узвозом спуститися на Контрактову площу, сісти в автобус і через хвилин двадцять опинитися на Печерську.

В цей момент медсестра нахиляється до нього. Від неї пахне зубною пастою. А ззаду друг дитинства дихає на нього випарами горілки. Але так не повинно бути! Це зависока ціна за одну випадкову зустріч! І на такі ситуації повинен існувати пожежний вихід.

Линва! згадує він.

Медсестра розстібає останній гудзик. Чоловік бачить, як права його рука стягає з неї халат, а ліва лізе їй між ніг. Пальці друга дитинства на своїх плечах — це останнє, що чоловік відчуває. Наступної миті удар чимось важким по чомусь тендітному уриває цю групову сцену.

Що б це могло бути? Одне з припущень — що линва там таки була, і вона була замаскована під дверну ручку. Чоловік не зміг дотягнутися до неї, тому вона сама розмахнулася і поцілила йому у тім’я. Тільки так можна було його звідти висмикнути.

ТРЕТЯ ЗУПИНКА

Він — на кухні своєї квартири. Кухня виходить на схід, тому кожного соняшного ранку всім гостро хочеться жити. Над столом — полиця. На полиці — дитячий малюнок конячки, чорний глечик і написаний ним пейзаж. Над полицею, ніби трикутником, висить рушник, справжня народна вишивка, з півниками і рослинним орнаментом, антикварна річ. На стіні — мала світу. Його дочці п’ять років і три місяці, а вона вже знає всі океани і назви більшості країн. Ніщо так не розвиває, як наочність.

Родина снідає. Його дружина тут ще зовсім молода. I йому немає двадцяти семи. Щоранку він прокидається першим і варить для всіх кашу. Сніданок — його парафія. Якщо це якась тверда крупа, він заливає її на ніч водою, зранку доводить до кипіння, солить, дає поваритися десять хвилин на маленькому вогні, знімає з плити й загортає у ковдру. Тому каша у нього завжди виходить розсипчаста. Тільки так і можна зберігти смак і фактуру кожної зернини. Зараз він розкладе кашу по тарілках, додасть молока, родзинок, кураги і трохи меду.

В них гарна молода родина, і їм добре разом. Хоча в них і був період притирання та свої труднощі, особливо поки вони жили з її батьками. Але негаразди лише згуртували їх. Тепер у них своя двокімнатна квартира. А три місяці тому сама собою відпала їхня головна біда. На свій п’ятий день народження їхня дочка почала розмовляти. Тобто розмовляти з усіма, а не тільки з ними.

Дитина розвивалася нормально, фізично і