Читати книгу - "Замкнена кімната"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— План їхньої нової операції, — незворушно сказав Маурітсон. — Місце, час і таке інше.
У прокурора Ульсона очі стали рогом. Він тричі, мов божевільний, оббіг крісло, на якому сидів Маурітсон.
— Кажіть, — пане Маурітсон! Кажіть усе! Вважайте, що ви вже вільні! Якщо хочете, ми дамо вам охорону. Лише кажіть, любий пане Маурітсон, все кажіть!
Бульдозерів запал заразив усіх присутніх, вони повставали з місць і оточили виказувача.
— Добре, — послужливо мовив Маурітсон. — Я, взявся трохи допомагати Мальмстремові й Мурену. Купував для них, що треба. Самі вони воліли не виходити надвір. Ну й, крім купівлі, я мав щодня навідуватись до однієї тютюнової крамнички в Брікастані й питати, чи немає листів для Мурена.
— Чия то крамничка? — відразу спитав Кольберг.
— Я скажу, але це нічого вам не дасть. Я вже сам перевіряв, її тримає одна літня жінка, а листи завжди приносили пенсіонери, і щоразу хтось інший.
— Далі! — підігнав його Бульдозер. — Листи? Які листи? Скільки їх було?
— За весь час тільки три, — відповів Маурітсон.
— І ви віддавали їх?
— Так, але спершу відкривав.
— А Мурен нічого не помітив?
— Ні, я вмію відкривати листи. Ніхто не помітить, у мене свій випробуваний спосіб. Хімія.
— Ну, і що було в тих листах?
Бульдозер не міг устояти на місці. Він перебирав ногами, мов перегодований півень на сковороді.
— Два перших були нецікаві. В них ішлося про якихось типів Г. і Г., що мали прибути до пункту ікс. І таке інше. Короткі записки, і обидві кодом. Я переглядав їх, заклеював конверти і віддавав Муренові.
— А третій?
— Третій надійшов позавчора. Дуже цікавий. Як я вже казав, план нової операції. Докладно опрацьований.
— І ви передали папірець Муренові?
— Не папірець. Там було три аркуші. Звичайно, передав, але спершу зробив ксерокопії і відіслав у надійне місце.
— Ох, любий пане Маурітсон! — вигукнув Бульдозер аж тремтячи з надміру почуттів. — Де те місце? Скільки треба часу, щоб ви забрали копії?
— Забирайте самі, я не маю великого бажання.
— Коли?
— Коли я скажу, де вони. — То кажіть де!
— Стривайте, не гарячкуйте, — мовив Маурітсон. — Товар добрий, будьте певні. Але спершу я хочу отримати від вас дві речі.
— Які?
— Одну — Якобсонів папір, що лежить у вас у кишені. Там написано, що з мене знято підозру в торгівлі наркотиками, слідство припинено через брак доказів тощо.
— Звичайно, ось він, — сказав Бульдозер, засовуючи руку в спідню кишеню.
— І другий папір за вашим підписом. Це вже про мій зв'язок з Мальмстремом і Муреном. Мовляв, справу перевірено, на моєму рахунку немає ніяких злочинних дій тощо.
Бульдозер Ульсон кинувся до друкарської машинки.
Не минуло й двох хвилин, як папір був готовий. Маурітсон отримав обидва документи, уважно перечитав їх і сказав:
— Усе гаразд. Лист із копіями в «Шератоні».
— У готелі?
— Так. Я їх переслав туди. Лист у портьє. До запитання.
— На чиє прізвище?
— На прізвище графа Філіппа фон Бранденбурга, — скромно сказав Маурітсон.
Усі вражено подивилися на нього. Нарешті Бульдозер сказав:
— Чудово, любий пане Маурітсон. Може, ви поки що посидите в другій кімнаті? Зовсім недовго, вип'єте чашку кави з солодкою булочкою.
— Краще чаю, — сказав Маурітсон.
— Чаю… — неуважно проказав Бульдозер. — Ейнаре, подбай, щоб панові Маурітсону принесли чаю і булочок… і щоб він не нудився сам.
Ренн вийшов з Маурітсоном, але скоро повернувся.
— А що ми далі робимо? — спитав Кольберг.
— Забираємо листа. Негайно, — відповів Бульдозер. — Найкраще, як хтось із вас піде туди, назве себе графом фон Бранденбургом і попросить пошту для нього. Хоч би ти, Гунвальде.
Гунвальд Ларсон втупив у нього блакитні очі.
— Я? Нізащо. Краще негайно звільнюся з роботи.
— Тоді підеш ти, Ейнаре. Коли ми скажемо правду, вени ще впруться. Мовляв, не мають права віддавати графову пошту і так далі. І ми змарнуємо багато дорогоцінного часу.
— Гаразд, — сказав Ренн. — Філіпп фон Бранденбург, граф. Маурітсон дав мені свою візитну картку. Він тримає їх у нотатнику, сховані в потаємній кишеньці. Така пишнота, що ну.
Він показав картку: дрібні літери попелястого кольору, на ріжку — срібна монограма.
— Ну гайда вже, — нетерпляче мовив Бульдозер. Ренн вийшов.
— Я ось про що думаю, — сказав Кольберг. — Коли я піду до крамниці, де вже десять років купую продукти, й попрошу набір півлітра молока, мені дадуть дулю. А от такий собі Маурітсон з'явиться в найрозкішнішу ювелірну крамницю міста, назве себе герцогом Малександрським, і йому дадуть додому дві скриньки каблучок з діамантами й десяток разків перлин, щоб він як слід їх роздивився.
— Що вдієш, — сказав Гунвальд Ларсон. — Такі звичаї у класовому суспільстві.
Бульдозер Ульсон неуважно кивнув головою. Питання суспільного ладу його не цікавили.
Портьє глянув на листа, якого тримав у руці, тоді на візитну картку й нарешті на Ренна.
— А ви справді граф фон Бранденбург? — недовірливо запитав він.
— Атож, — не дуже певно відповів Ренн. — Тобто я його посланець.
— Он що, — сказав портьє. — Ясно. Будь ласка. Кланяйтеся графові і скажіть, що ми завжди до його послуг.
Той, хто не знав Бульдозера Ульсона, подумав би, що він тяжко захворів чи принаймні схибнувся.
Уже більше як годину він перебував у стані нестямного захвату, і виявлялася ця ейфорія не так у словах, як у діях, чи, краще б сказати, пластично. Бульдозер і трьох секунд не міг устояти на місці, здавалося, він ширяв по кімнаті, наче зім'ятий блакитний костюм облягав не тіло прокурора, а був оболонкою невеличкого дирижабля, наповненого гелієм.
Довго спостерігати цю надмірну радість було нудно і втомливо, зате три аркушики з графового конверта виявились такими цікавими, що Кольберг, Ренн і Ларсон ще й через годину не могли відірватися від них.
Безсумнівно, на столі спецгрупи лежали ксерокопії докладного плану, за яким Мальмстрем і Мурен мали знов пограбувати банк.
І то був план не звичайного пограбування.
Ішлося про ту справді велику операцію, яку передбачали вже. кілька тижнів тому і про яку досі, властиво, нічого не знали. І тепер раптом про неї стало відомо майже все.
Операція була призначена на п'ятницю, на чотирнадцяту годину сорок п'ять хвилин. Дуже ймовірно, що на п'ятницю сьомого липня, — а це вже завтра, — або на п'ятницю чотирнадцятого, тобто за тиждень.
Багато що промовляло за пізніший термін. У такому разі вони мали цілий тиждень, а цього часу було більше ніж досить, щоб грунтовно підготуватися. Але навіть коли Мальмстрем і Мурен нападуть завтра, в цих трьох аркушиках вистачало відомостей, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замкнена кімната», після закриття браузера.