Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Він зазначав: "Починаючи із самого берега Переславського, де головне первісне поселення називається Веськово, потім уздовж Нерлі й інших вод зустрічаються назви: Весь, Веська, Веслево, Вексіци; навіть сама назва Васильки (Васильки) є безперечно обрусіла форма такого ж кореня, від слова vesi , фінською — вода. Древні Фіни поклонялися воді, яку навіть персоніфікували у вигляді особливого божества, оспіваного в древніх рунах. Цікаво, що археологічні матеріали цілком підтвердили стародавність цих назв, які походять від фінського кореня vesi". [4. с. 13].

Я не стану описувати знахідок з курганів біля с. Васильки та с. Гніздилово. Нагадаю лише, що там було знайдено східні монети X століття, які свідчили про поховання кінця X—початку XI століття. Така відверта облуда "радянського археолога" про "суздальські російські поселення".

Підемо далі за статею О. А. Спіцина. На наступних 22 сторінках подані нумерація до наведених нижче малюнків і довільний текст до цієї нумерації типу: "№ 43. У Рум('янцевському) Муз(еї) немає. Кустеря. Аналогія в Гніздовському могильнику” і тому подібні. Всі ці вільні примітки О. А. Спіцина не мають нічого спільного з описовою частиною розкопок і щоденниковими записами археологів, крім місця виявлення.

На наступних 34 сторінках наведено зображення речей, зброї і прикрас, знайдених О. С. Уваровим, П. С. Савельєвим і К. М. Тихонравовим у курганах під час розкопок.

Весь матеріал, поданий на 79 сторінках, є набутком археологів і, звісно, ніякого стосунку до "наукової творчості" О. А. Спіцина не має. Він (матеріал) поданий винятково для надання більшої ваги роботі самого О. Спіцина. Звертаю увагу читачів: посилання О. Спіцина на "аналогію в Гніздовському" потрібне йому для обґрунтування цієї речі як слов’янської. Тому що мова йде про розкопки в Гніздово (Смоленську). Прошу не плутати з розкопками біля с. Шіздилово, виконаними експедицією О. С. Уварова на річці Нерль.

Отже, особиста робота "радянського археолога" щодо характеристики курганних розкопок у ростовсько-суздальської землі та висновки помістилася на 8 сторінках і 8 рядках, проте це дозволило авторові зробити прямо-таки приголомшливі висновки: приписати всі кургани — слов’янам. Однак О. А. Спіцин у своїх міркуваннях і висновках настільки забрехався, що так ніколи й не зумів виборсатися зі своєї брехні.

Прочитаємо думки та доводи О. Спіцина з його статті "Володимирські кургани". З тих знаменитих 8-ми сторінок і 8 рядків: "До цього часу (VIII—X століття. — В. Б.) до російських старожитностей можна відносити подовжені й довгі кургани... У звітах про розкопки гр. Уварова і Савельєва немає ні найменших згадок про ці важливі пам’ятки старовини... Сюди такі кургани повинні були просунутися разом із першими російськими поселенцями з верхів’їв Двіни і Дніпра" [11, с. 95].

Повинні-то повинні — та ж не просунулися. Жоден із археологів, які працювали в другій половині XIX століття в ростовсько-суздальській землі та її околицях, довгих і подовжених курганів не відшукав. Тобто серед більш ніж 10 тисяч розкопаних могильних курганів не існувало курганів, які хоча б за зовнішніми ознаками належали "росіянам". Хоча мова йде зовсім не про "росіян", а лише про слов’ян. Росіян у ті часи не існувало. Залишимо цю маніпуляцію на совісті "радянського археолога".

Що цікаво, граф О. С. Уваров лише в одній своїй книзі (я не кажу про щоденникові записи) докладно описав розміри декількох сотень саме круглих курганів. У його книзі XVII розділ має назву: "Окружність і висота курганів" (с. 175—178). Притім усі кургани ростовсько-суздальської землі, за рідкісним винятком, один в один заввишки від 1 до 3-х аршинів (71,12 см — 213,36 см).

Тут доречне російське прислів’я: "нєчєво на зеркало пенять, коль рожа кріва".

Навіть О. А. Спіцин змушений був поскаржитися: "Майбутні дослідники Ростовсько-Володимирської області зроблять велику послугу науці (скоріше — лженауці! — В. Б.), розшукавши тут безсумнівні сліди древніх кривицьких подовжених і довгих курганів" [11. с. 96].

І мовби за бажанням О. А. Спіцина, у 1904 році археолог О. О. Смірнов розшукав і дослідив (біля міста Мурома) кілька подовжених курганів. Але, як виявилося, і вони належали не "російським”, а фінським племенам. Так що навіть О. Спіцин змушений був визнати: "належність їх до типу смоленських (гніздовських. — В. Б.) ще не з’ясована. Посуд у цих курганах виразно фінський..." [11, с. 96].

Що, однак, не перешкодило "радянському археологові" все-таки зробити висновок про всі круглі кургани ростовсько-суздальської землі: "Ми без вагань визнаємо володимирські кургани російськими, і прояву в них фінського елементу вважаємо незначною". [11, с. 166].

Вважати, у принципі, О. А. Спіцин міг що заманеться. Однак доказів для його "вважань" не було. Як пам’ятають читачі, археолог О. С. Уваров у своїй книзі подав тисячі назв урочищ, сіл, селищ, рік і озер, які мають фінські корені й фінське походження. Таких корінних "російських слів", як Москва, Ока, Кострома, Клещино, Неро, Шендора, Кустері, Вязьма, Клязьма, Гза, Волга, Колокша, Теша, Уводь, Кіжила, Шупуліно, Істра.

А оскільки російському члену-кореспондентові з цього "фінського приводу" було "нічим крити", то він про це просто промовчав. Так би мовити, "не помітив". Звичайний прийом "великоросів".

Однак О. Спіцин дуже докладно, як для восьми сторінок, "розтлумачив" саме слово — меря. Отут він породив "шедеври" своєї логіки. Послухайте: "Що Володимирський край колись заселений був фінами, це очевидно й не піддається сумнівам, та щоб це була саме меря й щоб саме вона займала Ростовське і Плещеєвське озера, на це потрібні докази інші, крім посилання на Нестара і Карту...

Через те, що ім’ям мері називають себе черемиси, і на підставі того міркування, що Галич-Мерський стоїть в землі черемисів, вважаємо за можливе літописну мерю ототожнювати саме з цими народностями... Слова літопису тут не факт, а лише домисел" [11, с. 164].

Мене завжди вражав нахабний цинізм російських учених мужів. Не міг же член-кореспондент радянської Академії наук не знати найпростішої істини: "черемиси" ніколи не називали себе цим ім’ям. Вони завжди величали себе самоназвою — марі. Що тотожно — меря. Саме "великороси" завжди маніпулювали прізвиськами для цілих народів. Згадайте: татари — волзькі булгари; малороси — русичі, українці: киргизи — казахи.: зиряни — морт-комі; вотяки — уд-морт тощо. Російський професор М. А. Кастрен, один із великих учених-фінологів, ще задовго до О. Спіцина виразно вказав та те, що корінь слів: мор, мар, мер, мур