Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

Походження Чингісхана та його роду

Раніше наводились докази, в тому числі і з сучасної «Истории Казахстана», в якій зазначено, що роди киятів, найманів, киреїтів, меркитів, кониратів, карлаутів, джалаїрів (жалаїрів), кангли та десятки інших належать цілковито до тюркомовних. Про це ж свідчить праця знаменитого Рашид-ад-діна. Не будемо ці докази повторно цитувати.

Із історії відомо, що батьком Темуджина (у казахській вимові — Теміршина) був бахадур Єсюгей, який походив із роду киятів і був ханом (царем — у російському розумінні) Киятського ханства. Матір’ю Темуджина була жінка із казахського роду меркитів на ім’я Оян. Тобто у тюркомовних (казахських) матері і батька народився син. У Темуджина старшою (першою) дружиною була жінка з іменем Борте із казахського роду кониратів. Тож і їхній рід спадковий був цілковито тюркомовним (казахським). У Темуджина з Борте народилось чотири сини і п’ять доньок. Саме ці сини: Джучі (Жоши), Чагатай (Шагатай), Угедей (Укитай) та Тулуй (Тулі), стали спадкоємцями імперії батька, якого у 1206 році чотири казахських (тюркомовних) роди — киятів, найманів, меркитів та киреїтів, обрали на посаду Великого Хана та присвоїли йому титул —Чингісхан (у казахській вимові — Шингисхан), що означає «високий, світлосяйний хан».

Звернімо увагу: всі імена цілковито казахського походження. І серед дітей Джучі-хана нема жодного монгольського. Нагадаю деякі: Бату (Батий), Берке, Беркечар, Орда, Шейбан (Шайбан), Бувал, Шингкум, Шингкур (Шинкур) та інші.

Шингисхан складається із казахських слів:

шин — казахською мовою найвища гора;

гис — давньотюркською мовою промінь;

хан — ВРЕ трактує так: «от тюрк(ского) хаган, хакан — властитель, монарх» [2, т. 28, с. 183].

Ось такі «монгольські анекдоти»: усі імена ханів тюркомовного походження і навіть сам титул Темуджина — Чингісхан — стовідсотково тюркомовний термін. Нічого подібного у світовій історії не існує.

Проте московська історіографія цьому явищу знайшла пояснення:

«Основную массу кочевников в степях Дешт-и-Капчака (Золота Орда.—В.Б.) составляли тюркские племена, главным образом кыпчаки, а также канглы, карлуки, найманы и многие др… Собственно монголы составляли в ней незначительное меньшинство. К рубежу XIII—XIV вв. и тем более в XIV в. монголы фактически тюркизировались, население Золотой Орды стало называться этнонимом “татары”».

Щоб не визнавати державу Чингісхана та його рід тюркським, усіх вигаданих монголів взяли й «тюркизировали». Виходить, переможці, які створили велику імперію Чингісхана, ще за життя втратили рідну мову і перейшли на чужу (уйгурську) писемність.

Світова історія подібного не знає.

Достовірно відомо, що з перших днів свого володарювання Чингісхан користувався лише уйгурською писемністю. Звернімо увагу: не китайською, а уйгурською. Якби Чингісхан та його сини були монголами і перед ними стояло питання зміни мови та писемності, то, звичайно, запанувала б китайська. Писарями та керівниками ханських канцелярій були переважно китайці. Однак навіть вони змушені були перейти на рідну (тюркську) мову хана.

Володарі завжди насаджували свою мову, свою писемність, а з XIV століття і свою релігію.

Згадаймо московитів і ляхів на землях України, Білорусії, Литви тощо.

«Среди широко известных государственных деятелей и полководцев того времени можно назвать следующих: Чингисхан (Темиршин), Есукей-хан; найманские ханы Таян, Буйрык, Кушлик; хан керейтов Ван-хан (Тогырыл-хан); хан меркитов Тохтабек-хан, полководцы Мухали и зрода Жалаир, из рода Кият Жебе (Джебе), Субытай батыр (Субидей багатур — в российских изданиях), Коксу-Санлак из рода Найман, Жамуха из рода Жалаир. Однако ни в одном из первоисточников невозможно встретить имена монгольских государственных деятелей» [29, с. 61].

Надзвичайна річ: усі діячі імперії Чингісхана мають казахські (тюркські) імена. Феномен, на який історики не хочуть звертати увагу.

Та, виявляється, на цьому дива з так званими «монголами» чи «татаро-монголами» не закінчуються, а набирають обертів.

Хан, курултай і біла повстина

До якого б історичного джерела не звернулись, абсолютно всі засвідчують, що Теміршина обрали правителем держави і нарекли титулом «хан». Це слово стовідсотково тюркського походження. У монгольській мові слова «хан» не існує, тому і титулу «хан» існувати не може. За версією російської історіографії, монгольські племена обрали правителя та назвали його чужим, невластивим нації, іменем. Це на кшталт того, якби росіяни обрали собі не царя чи президента, а кагана.

Монгольські племена з давніх-давен надавали своїм правителям титул «контайчі».

Обирали Чингісхана на звичайному казахському курултаї. У монгольській мові і слова такого теж не існує. Навіть слово «хурал», яким називається їхній державний орган, як стверджують фахівці-тюркологи, монголи запозичили у тюркських народів.

Курултай був узаконений захід, на якому вирішували основні стратегічні напрями розвитку та обирали главу держави.

В історичній науці відомо кілька доленосних курултаїв, які відбулися в імперії Чингісхана та його нащадків.

Курултай 1206 року. На цьому курултаї чотири великих роди казахів — кияти, наймани, киреїти й меркити — об’єдналися в одну державу і обрали своїм ханом Теміршина, надавши йому титул «Світосяйного, Високого Хана» — Чингісхан. Старійшини та члени всіх родів на ознаку цього визнання підняли хана на білій повстині над своїми головами. Цей ритуал підняття хана на білій повстині був обов’язковим у новоствореній державі. Він цілковито належить тюркомовним народам: казахам, татарам та іншим.

Курултай 1224 року. Весною 1224 року Чингісхан зібрав курултай у долині Куланбас — це місце злиття сучасних річок Ащібулак і Талас у Джамбульській (Жамбильській) області сучасного Казахстану. На цьому курултаї Чингісхан розділив державу між своїми синами від старшої (першої) дружини Борте: Джучі, Чагатаєм, Угедеєм і Тулуєм.

«История Казахстана» подає досить чіткий розподіл земель між синами Чингісхана:

«Младший сын Тулуй получил коренной юрт Чингиз-хана — собственно Монголию, а также 101 тысячу… человек… регулярной армии.

Третьему сыну Чингиз-хана, Угедею, была выделена Западная Монголия, район Верхнего Иртыша и Тарбагатая, где разместился центр его улуса…

Владения второго сына Чингиз-хана, Чагатая, простирались от Южного Алтая до Амударьи и “от границ области уйгуров до Самарканда и Бухары”, т. е. включали Восточный Туркестан, большую часть Жетысу и Мавераннахр. По Джамалю Карши, область, составлявшая основную часть владений Чагатая, называлась Иль-Аларгу; главным ее городом был Алмалык. Летней резиденцией Чагатая была местность Куяш в долине реки Или…

Удел старшего сына Чингиз-хана, Джучи, занимал обширные земли к западу от Иртыша и “от границ Каялыка и Хорезма до мест Саксин и Булгар, вплоть до тех пределов, куда доходили копыта татарских коней”», охватывая таким образом северную часть Жетысу и весь Восточный Дешт-и-Кыпчак до Нижнего Поволжья включительно» [45, т. 2, с. 74].

Курултай 1229 року.