Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

Нагадаємо основні племена, які, за Рашид-ад-діном, належали до тюркських племен: уйгури, туркмени, киргизи, канли (кангли), албани, суани, булгачі, будати, кипчаки, карлуки, калачі, жалаїри (які мають підроди: джат, тукараун, кунксат, уят, нілкан, куркан, тулангіт, турі, шанкут), їсути, дуклати (дулати), татари, наймани, меркити, курлаути, конирати, барути, барини, киреїти, албати, катакини, дурмани, бекрини (мекрини), кияти, тикіни, барласи, сулдуси, кингити, мангити та інші.

Щоб зрозуміти, які страшні фальшування вчинила російська історіографія зі словом «моал», перетворивши його на «монгол», пропонуємо прискіпливо вивчити родовід Чингісхана, наведений Рашид-ад-діном у першому томі книги:

«Первый том… Этот том состоит из двух разделов… Второй... раздел… (в него входят) сказания о царях монгольских (???—В.Б.), тюркских и других народов. Он делится на две главы. Первая посвящена предкам Чингиз-хана, потому что касается его, и повествованиям о жизни его родственников; она состоит из десяти следующих сказаний:

Сказание про Добун-Баяна и Алан-Гоа.

Сказание об Алан-Гоа и о ея трех сыновьях.

Сказание о Бодончар-каане, сыне Алан-Гоа.

Сказание о сыне Бодончара, Дутум-Мэнэне.

Сказание о сыне Дутум-Мэнэна, Байсонкуре.

Сказание о сыне Байсонкура, Тумбинэ-хане.

Сказание о сыне Тумбинэ-хана, Кабул-хане.

Сказание о сыне Кабул-хана, Бартан-бахадуре.

Сказание о сыне Бартан-бахадура, Есугэй-бахадуре» [13, т. 1, кн. 1, с. 53-54].

Звернімо увагу, як російські професори-перекладачі внесли до тексту книги Рашид-ад-діна штучні відсебеньки, подаючи імена предків Чингісхана у вигаданій монгольській інтерпретації, як-от: «Дутум-Мэнэн, Тумбинэ-хан» тощо. Звичайно,

в оригіналі праці цього не було, бо імена предків Чингісхана стовідсотково тюркського (казахського) походження, тільки перекручені на монгольський лад перекладачами.

Ось далі пояснення Рашид-ад-діна про родовід Чингісхана, який походив із роду киятів. Мати ж його звали Оян, і походила вона з роду меркитів.

«Упоминание о тюркских племенах, прозванием которых в давнее время было Моалы (подання слова моє.—В.Б.)… Эти племена моалов состоят из двух отделов: моалы-дарлекины и моалы-нируны. Под моаламы дарлекин имеются в виду моалы вообще, а под нирун — те, которые происходят из непорочных чресел, т. е. и рода и чресел Алан-Гоа… Моалы-дарлекины… ведут свое происхождение от остатков… племен нукуз и кият… Были они (еще) до времени Добун-Бояна и Алан-Гоа… Моалы-нирун… те племена, которые произошли из рода Алан-Гоа после кончины ее мужа, Добун-Баяна.

Алан-Гоа принадлежала к племени куралас, являющихся одной из отраслей моал-дарлекинов. Алан-Гоа, согласно мнению и утверждению моалов, после кончины своего мужа забеременела от луча света, и от нее появилось на свет три сына; и тех, кто принадлежит к роду этих сыновей, называют нирун. Значение слова нирун есть чресла. Указание на эти чистые чресла в том, что они (сыновья) произошли от (сверхъестественного) света» [13, т. 1, кн. 1, с. 152].

Отже, рід Чингісхана немає ніякого стосунку до монгольських племен, бо він «божественного происхождения от сверхъестественного луча солнца», а всі предки та нащадки мають тюркське (казахське) коріння, пов’язане з племенами (родами) сучасних казахів: киятів, кураласів, меркитів, кониратів та інших..

На 73—75 сторінках книги Рашид-ад-дін розповідає, якими землями володіли тюркські племена до середини XIII століття. Це територія від Тихого океану до Дніпра та від Північного Льодовитого океану до Перської затоки.

За недавніх дореволюційних часів російська Велика Енциклопедія писала про монголів:

«Происхождение монголов темно. Колыбелью их считалась северная сторона Байкала, но положительно ответить на этот вопрос нельзя… До XIII в., т. е. до Чингис-хана, история (монголів.—В.Б.) проблематична» [52, т. 13, с. 348].

Однак московська історіографія намагається переконати увесь світ, що саме цей народ із «проблематичною історією» та «темним походженням», з’явившись невідомо звідки, завоював ті великі терени у першій половині XIII століття. І, зверніть увагу, той народ мешкав поруч із цивілізованими державами китайців й тюрків, які були в десятки разів чисельнішими та сильнішими за так званих монголів, а головне — на значно вищому щаблі розвитку. Та, незважаючи на це, «проблематичні», дикі племена загарбали усіх. І ця вигадка завдяки російській історіографії панує у світовій науці досі.

Хоча сучасна казахська наука всуціль пронизана російськими міфами, та на сьогоднішньому етапі вже й вона відмахується від відвертої московської брехні:

«Этнический состав населения Ак-Орды, Ханства Абулхайра, Ногайской Орды был в основном идентичным. Их населяли тюркоязычные племена…: кыпчаки, уйсуны, конграты, киреиты, мангыты, аргыны, карлуки, канглы, найманы. Кроме них источники называют племена и роды буркутов, киятов, угарчи, джатов, чимбаев, кенегесов, дурманов, карлаутов, таймасов, шадбаклы, маджаров, уйратов и др… В Ногайской Орде племена кыпчаков, канглы, найманов, уйшун и кунгратов вошли в состав ногайской народности, наряду с мангытами, алшынами, ктай, тама, ас и другими… Семиречье… населяли племена…: дулгаты (дулаты), киреиты (киреи), канглы (бекчики), карлуки, курлауты, барласы, чорасы, джалаиры (жалаїри.—В.Б.), уйсуни, кушчи, кончи, калучи, булгачи и другие, числом более 30 наименований… Входя в разные государственные образования, население Казахстана в XIV—XV вв. пользовалось одним языком (казахським.—В.Б.)… Историческая память народа концентрировалась в фольклоре — эпосе, песнях, легендах… Антропологический материал, относящийся к этому времени, говорит о единстве в основном антропологического типа населения, идентичного казахам последующего времени» [46, с. 138—140].

Такий парадокс історії з монгольським походженням Чингісхана та його імперії.

На які виверти не йшла Московщина, але правда, як та голка, все ж таки вилазила назовні. Отож, усі племена, що мешкали у XIV столітті на теренах сучасного Казахстану, належали до держави Батия, були єдиний етнос, розмовляли лише казахською мовою, а вона, між іншим, не має діалектів, і ще у ті часи становили єдиний антропологічний тип населення «идентичный казахам последующего времени», тобто сучасним.

Притаманно вбиті казахським історикам у голови російські міфи не давали змоги поширити цю тезу на XIII століття. Хоча археологічні дослідження казахських науковців повністю заперечують московські байки про монгольське походження племен, які на початку XIIІ століття разом із Чингісханом прийшли на терени сучасного Казахстану, такі як: кияти, наймани, киреїти, меркити, жалаїри, конирати, мангити та інші. Всі вони були тюркського походження, тюркомовними.

Не могла Катерина II та її посіпаки допустити, щоб в історичній науці запанувала правда про народи, що були сусідами на півдні з Російською імперією та ще зовсім недавно володіли самою Московією, де московських князів узагалі бути не могло.

Отоді й запозичили у древнього Китаю міф про монголів, надійно виправлений, підігнаний під московську дійсність.

Нескінченим потоком полилися вигадки про варварів татаро-монголів і боротьбу московитів із ними.

І світ почав сприймати міф за правду.

3

Пильніше розглянемо