Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Маргарита відчула, що в неї шалено голосно б'ється серце. У шиї, у вухах, у кінчиках пальців, просто всюди. Вона побігла за мамою, стала поряд із нею. Мама вдягнула плащ і сказала:

– Не можна було допускати, щоб усе зайшло так далеко!

Маргарита схопила маму за рукав плаща.

– Знаєш що, – Маргарита шморгнула носом. – А в Марі-Луїзи є ще одне вільне ліжко для мене?

– І ліжко, і навіть окрема кімната, – сказала мама невпевнено. -Але Маргарито…

Далі Маргарита вже не слухала. Мама ще щось говорила про «добре подумати», і «можливо, поспішила», і «неправильно». Та дівчина побігла в дитячу, швидко спакувала портфель, схопила кілька футболок, майток і шкарпеток, не знайшовши нічого кращого, загорнула їх у свою широку літню спідницю, і з клунком під пахвою та портфелем у руці вибігла назад до мами. Але та вже була не сама.

Біля неї стояли бабуся і тато. Точніше – між нею та вхідними дверима. Тато сказав:

– Дитину ти не забереш! Бабуся сказала:

– Майте розум! Тато сказав:

– Що-що, а розум вона має! Це ж ясно: більше дітей – більше аліментів!

Бабуся сказала:

– Не втрачайте гідності, прошу вас! Тато сказав:

– Гідність мені зараз до одного місця!

Бабуся схопила однією рукою маму, другою – тата і сказала:

– Повертайтеся до вітальні. Давайте про все поговоримо! Тато сказав:

– Я вже не маю про що з нею говорити! Ні слова не скажу без адвоката!

Маргариті голова пішла обертом. Вона закричала, а оскільки Маргаритин голос не був натренований на крик, то в неї вийшов радше писк:

– Я хочу геть звідси! І якщо ви мене не пустите з мамою, то я втечу сама! Вночі! І ніколи вже не повернуся!

Маргаритина погроза примусила замовкнути і тата, і бабусю. Вони пропустили її до дверей. Маргарита вибігла в коридор,, за нею повільно вийшла мама. Маргарита почекала маму на сходах.

– Я хотіла ще поговорити з Гансиком, – стурбовано пробурмотіла мама.

– З ним зараз неможливо говорити, – запевнила її Маргарита. – Йому теж спочатку треба взятися за розум!

– Не можна вимагати цього від дитини, – сказала мама.

– Можна, – заперечила Маргарита, а тоді сказала: «Добрий вечір», – бо у браму ввійшов Коннц син сусідів.

Конні вишкірився і дивився вслід двом Закам-Рюкзакам, поки за ними не зачинилися двері під'їзду. Та, піднімаючись сходами, він раптом перестав шкіритися.

Геть збентежений, він зайшов до себе у квартиру і повідомив маму з татом:

– Або в мене галюніки, або Заки-Рюкзаки скинули вагу! Та ще й як! Принаймні двоє великих Рюкзачих! – він стурбовано похитав головою. – В них раптом дупи стали, як у всіх нормальних людей! І спереду нічого не звисає!

Тато і мама пообіцяли своєму Конні наступного дня припильнувати й уважно оглянути двох старших Рюкзачих – цю обіцянку їм, на жаль, так і не вдалося виконати, як вони не старалися.

Розділ 8,

який хоч і є останнім, але це ще не кінець історії, оскільки для живих людей життя не зупиняється, а в цій книжці живими залишаються, звичайно ж, усі герої

Минув уже місяць, відколи мама з Маргаритою переїхали до Марі-Луїзи. Маргаритине життя за ці чотири тижні досить сильно змінилося, хіба за винятком того, що до школи вона їздила тим самим трамваєм, тільки у протилежному напрямку.

Маргарита жила тепер в окремій маленькій кімнатці з одним віконечком, що виходило в темне подвір'я. Зате там були гарний малиновий фотель і старовинний письмовий стіл зі «секретною шухлядою». Меді та мама спали за стіною, у великій кімнаті. Якщо хтось і справді «змінився» за останній час, то це Меді. Вона хоч і далі була кругла, як кулька, і поїдала все, що траплялося на її шляху, та вже не нудила і не марудила. На це в неї просто не залишалося часу. Вона була надто зайнята Сепі й Пепі. А коли між нею та Пепі починалася сварка (а це траплялося здебільшого через те, що вона поводилася зі Сепі, чорним котярою, як зі своєю власністю), Меді вже не скиглила і не марудила, а гамселила Пепі в живіт і дзвінким голосом обзивала його «егоцентричною бестією». Цей вислів вона підхопила в Марі-Луїзи, яка часто називала так свого сина. Мама зазвичай до пів на другу чи до пів на третю працювала в радника. Вона вже встигла за цей час пережити два дуже тривожні дні: складала вступні іспити до соціальної академії. І пройшла. А ще за цей місяць у мами вже тричі побував один чоловік – якийсь далекий родич. Адвокат. Вони довго і нудно обговорювали з мамою та Марі-Луїзою «фінансовий бік справи». Маргарита, яка щоразу була при цьому присутня, розуміла у «фінансовому боці» не все. Та їй було ясно одне: дорослі мали щодо цього дещо різні думки. Адвокат стверджував, що для мами буде краще, якщо вона не розлучатиметься. Залишаючись одруженою, сказав адвокат, вона може сподіватися на більші гроші. Це Маргариту якось трохи заспокоїло. Натомість Марі-Луїза виступала за «розлучення». Вона вважала, що тато після розлучення мусить повністю утримувати маму, принаймні поки вона буде вчитися. «Зрештою, це ж через нього ти не змогла здобути освіту! Виховувала його дітей, латала його шкарпетки і всіляко його обслуговувала! Цілих п'ятнадцять років! Хіба за це він не може принаймні два роки платити за твоє навчання?»

А мамі – й це Маргарита також помітила – не лежала душа до цього всього. Вона взагалі не хотіла від тата жодних грошей. «Мені неприємно сперечатися з ним через гроші!» – часто говорила вона. І коли родич-адвокат і Марі-Луїза в один голос запевняли її, що з таким ставленням вона разом із Маргаритою і Меді помре з голоду, мама дивилася розпачливо, та вперто повторювала: «Мені це неприємно!»

Нескінченні розмови про грошові претензії, які має чи не має мама до тата, і перелік різних причин, із яких мама мала би мати такі претензії, наштовхнули Маргариту на один цікавий висновок. Властиво, маючи непогані математичні здібності, вона мусила би давно до цього додуматись, але просто раніше ніколи над таким не замислювалася: закінчуючи школу, їїмама вже була вагітна. Випускні іспити вона складала з Маргаритою в животі! Маргариті це видалося страшенно цікавим.

– Де там «цікаво»! Це була повна дупа, – прокоментувала Маргаритине відкриття Марі-Луїза. –