Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

— Маєток, — сказав Едді.

— Маєток у Датч-Гіл,[12] — нагадав Джейк.

— Датч-Гіл. Ну звісно. Хай йому грець.

— Переходьмо до суті, — сказав Роланд. — А я думаю, що суть полягає в угоді, яку ви побачили. І відчули, що повинні її побачити, так?

Едді кивнув.

— Ваша потреба все побачити здавалася нагальною вимогою Променя?

— Роланде, я думаю, то й був Промінь.

— Інакше кажучи, шлях до Вежі.

— Угу, — сказав Едді. Він думав про те, як хмари текли вздовж Шляху Променя, як тіні тяглися в той бік, куди вказував Промінь, як кожна гілка кожного дерева неначе повертала у той бік. «Усе слугує Променю», — не раз казав їм Роланд. І потреба Едді побачити папірець Балазара, якого той тицьнув під носа Кельвінові Тауеру, здавалася саме потребою, пронизливою і невідпорною.

— Розкажи мені, що там було написано.

Едді прикусив губу. Зараз йому було не так страшно, як тоді, коли треба було вирізьблювати ключ, що дозволив би їм урятувати Джейка й видобути його на цей бік, але відчуття були схожі. Оскільки це було не менш важливо, ніж ключ. Якщо він щось забув, це може призвести до краху світів.

— Я не пам’ятаю дослівно…

Роланд нетерпляче махнув рукою.

— Якщо буде потрібно, я тебе загіпнотизую і витягну з тебе все дослівно.

— Думаєш, це має значення? — спитала Сюзанна.

— Я думаю, все має значення, — відповів Роланд.

— А що, як гіпноз не подіє на мене? — поцікавився Едді. — Якщо я типу непіддатливий?

— Нехай це буде мій клопіт, — сказав Роланд.

— Дев’ятнадцять, — ні сіло ні впало озвався Джейк, і всі звернули погляди до нього. Він роздивлявся літери, що їх вони з Едді награмузляли біля пригаслого вогнища. — Клаудія-і-Інес Бахман.[13] Дев’ятнадцять літер.

ТРИ

Замислившись на мить, Роланд вирішив поки що на це не зважати. Якщо число «дев’ятнадцять» було якимось чином із цим усім пов’язане, з часом його значення саме про себе нагадає. А поки що їм трьом і без того було над чим помізкувати.

— Аркуш, — сказав він. — Спочатку про нього. Розповідай усе, що можеш згадати.

— То був юридичний документ із печаткою внизу й усім таким. — Едді замовк, бо його осяяла проста думка. Ймовірно, Роланд частково міг зрозуміти, про що йдеться — зрештою, він же був у своєму світі кимось на зразок правоохоронця, — та не завадило б переконатися. — Ти ж знаєш, хто такі юристи, правда?

Відповів Роланд найсухішим тоном з тих, що були в його арсеналі.

— Ти забуваєш, що я родом з Ґілеаду, Едді. Найцентральнішої з Внутрішніх бароній. У нас було більше купців, фермерів і фабрикантів, ніж юристів, але їх теж не бракувало.

— Ти нагадав мені про одну сцену з Шекспіра, Роланде, — розсміялася Сюзанна. — Двоє персонажів — точно не пригадую, може, Фальстаф і принц Гел — розмовляють про те, що зроблять, коли переможуть і війні настане край. І хтось із них каже: «Перш за все скараємо на горло всіх юристів».

— Для початку було б непогано, — сказав Роланд, і його серйозний замислений тон змусив Едді здригнутися. Потім стрілець знову повернувся до нього. — Продовжуй. Джейку, якщо згадаєш щось, то додай, будь ласка. І розслабтесь обидва, заради ваших батьків. Поки що я хочу про все почути в загальних рисах.

Хоч Едді й здогадувався про це, але ті слова Роланда додали йому наснаги.

— Гаразд. То був меморандум про договір. Назва стояла вгорі, великими літерами. Внизу було написано «Угоду підписали», а поряд два підписи. Один — Кельвіна Тауера. Другий — Річарда як-його-там. Джейку, ти не пам’ятаєш?

— Сейр, — підказав Джейк. — Річарда Патрика Сейр.[14] — Він замовк, ворушачи губами, а потім кивнув. — Дев’ятнадцять букв.

— І про що в ній ішлося, в тій угоді? — спитав Роланд.

— Правду кажучи, нічого особливого, — відповів Едді. — Чи то мені так здалося? Загалом, мова була про те, що Тауер володів пустирем на розі Сорок шостої вулиці й Другої авеню…

— Тим самим пустирем, — виправив Джейк. — Де росте троянда.

— Твоя правда, тим самим. Цю угоду Тауер підписав п’ятнадцятого липня 1976 року. Корпорація «Сомбра» відвалила йому сто штук. Натомість він, наскільки я розумію, пообіцяв їм не продавати ділянки нікому, крім самої «Сомбри», впродовж усього наступного року, дбати про неї, тобто сплачувати всі податки й таке інше, а потім надати «Сомбрі» привілей для придбання, звісно, якщо він доти ще не продасть їм пустиря. Чого він вочевидь не зробив станом на ту мить, коли ми його навідали. Проте до кінця терміну дії угоди ще лишалося півтора місяця.

— Містер Тауер сказав, що сто тисяч уже розійшлися, — вставив Джейк.

— У тій угоді було щось про те, що «Сомбра» має першочергове право купівлі? — уточнила Сюзанна.

Едді з Джейком задумалися, перезирнулися й похитали головами.

— Впевнені? — не вгавала Сюзанна.

— Не зовсім, але майже, — відповів Едді. — Думаєш, це важливо?

— Не знаю, — похитала головою вона. — Така угода, про яку ви розповідаєте… без пріоритетного права купівлі вона не має сенсу. Якщо подумати, до чого вона зводиться? «Я, Кельвін Тауер, погоджуюся подумати про те, щоб продати вам свою ділянку. Ви платите мені сто тисяч доларів, і я буду думати цілий рік. Звісно, у вільні від шахів і кавування з друзями хвилини. А коли рік добіжить кінця, то я, може, продам вам пустир, а може, знайдеться покупець, який відвалить більше грошиків. А ви, мої лапенята, можете піти подутися, якщо вам щось не подобається».

— Ти забуваєш про одну річ, — м’яко нагадав Роланд.

— Яку? — здивувалася Сюзанна.

— Ця «Сомбра» — не звичайна законослухняна компанія. Сама подумай, чи законослухняна компанія найняла б когось на кшталт Балазара, щоб він переказував від неї повідомлення.

— А ти маєш рацію, — погодився Едді. — У Тауера жижки трусилися від страху.

— Все одно, — сказав Джейк, — це багато пояснює. Наприклад, ту табличку, яку я бачив на пустирі. Ця «Сомбра» також здобула право за свої сто тисяч «рекламувати майбутні проекти». Ти бачив той пункт, Едді?

— Здається, так. Одразу під пунктом про те, що Тауер зобов’язується не допускати арешту майна чи інших ускладнень, тому що «Сомбра» має свій «заявлений інтерес», правда?

— Так, — підтвердив Джейк. На табличці, яку я бачив на пустирі, було написано… — Він замислився, потім підняв руки й подивився кудись поміж них, немовби читаючи лише йому одному видимий напис.

БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «МІЛЛЗ»

І «СОМБРА-НЕРУХОМІСТЬ».

МИ ЗМІНЮЄМО ОБЛИЧЧЯ МАНГЕТТЕНУ.

А далі:

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ БУДЕ ЗВЕДЕНО

ЕЛІТНІ БУДИНКИ «ЗАТОКА ЧЕРЕПАХИ».

— То он навіщо їм ця земля, — сказав Едді. — Кондомініуми. Але…

— Що таке кондомініум? — наморщивши