Читати книгу - "На другому березі"

губить.

Дрижать в гарячці в'ялі, трухлі губи;

блідий: «Алаге, – буркотить, – сатанас».[40]

Та раптом скрикнув маг – ні, він не п'яний,

очам не вірить: золото в реторті.

Під стелю бризнув струмом регіт чортів.

І жах пішов до монастирських лав,

ченці шепочуть: уночі над ранок

о[тець] Патрикій божевільний став.

Бджола

Лисніє липовий, липневий липець,

липучий і лискучий в білім збанку.

В нім розтопились зорі на світанку

і пахощі левад, квітчастих китиць.

Над озером пахучим, золотавим

дзеленькає маленькая бджола.

На брезклі брижі жовтого чола

лягає тінь ü пружком імлавим.

Мов квітка, розхиляє, п'яна цукром,

крил пелюстки, а рідина густа

маленькі ніженьки хватає цупко.

І крильцями пішла розпуки трясця,

над ними мед замкнувся, мов уста.

Ось так вбиває часом власне щастя.

«І»

І вітер, що жене по руннім полі,

і дощ, що жне руді хмар руна в млі,

і злотий усміх зір на синім тлі,

і долі спів пшеничної в стодолі.

І виноград, і водоспад удолі,

і сад, і дзвінкодзвонні солов'ї,

і їх пісні, немов фонема «і»,

і гай, і водограй, і край на волі.

І сон на сіні, й сонні лісу тіні,

і смерк в руїні, і казки в країні,

і чалі коні, і чвал баский по степі.

І грунь,[41] і рунь, і ватра у вертепі,

і гарний світ удень і серед ночі,

і найгарніший, як лиш замкнеш очі.

Подорож літаком

Літак, немов змагун, бере розгін,

костричить кострубатий, гострий лоб,

як віл, вдаряє до повітря стін,

іде в повільний гін, пізніш в галоп.

Шалений вітер дме від дужих крил,

нараз підстрибує, дере муслін

імли та пнеться стрімко в неба схил.

Відштовхуємо землю, наче м'яч.

Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі.

Залізний круче, перестань, не кряч,

не вий! Ох Боже, як тріщить, тріщить.

Колеса в хмарах – наче ноги в стремю.

І вихилюся поза край над мряч,

аж серце випаде із рук на землю.

Підсвідомість

Понад похмуре, чорномуре бердо[42]

підносив замок кам'яний свій жест.

В him сивий мешка цар, мов срібний жезл;

в льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокоси,

повій з-під листя вій глядів на жердь.

Щораз то більш впадало в погріб жертв,

неначеб хто косив тяжкі покоси.

Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.

Геть! З льоху творять інший світ в надії.

Побачив цар ті тереми новії

та став тоді своїх рабів рабом.

Цей цар – це я, палац – душа моя,

бунт – сон, раби – мої померлі мрії.

Гіпнотизер

В молочнім світлі матових кінкетів[43]

цвітуть на чорнім шовку ордері.[44]

Вогонь в очах холодних загорів,

в судоргах пальці, начеб грав на флейті.

Круг нас паде зелено-жовта мряка,

різнув у вухо свист слизький, мов різки.

Тоді виймав із наших чіл він мізки

й в кишені їх вкладав свойого фрака.

На наші очі, мов рясні каскади,

лились струмками бомбаї й багдади.

І начеб виросли нам крила з пліч,

і забажали ми летіти пріч.

Та в кріслах нас держав шалений гніт,

розпуки нас облив морозний піт.

Мурашник

Предивні, зачаровані міста

з рудого порохна й рябої мерви[45]

І пасма вулиць сплетені, мов нерви,

і клуня в сірих темрявах містка.

І наче плюш з роздертого листа,

життя засушене, немов консерви.

Одначе праця йде все без перерви,

листок зшиває вічно до листка.

Здобичники у сутінках тюрми

ссуть мошечок, рабинь своїх живіт.

Рядами над рядами тут доми

піснями труду дневі шлють привіт.

Подумай мимохіть, як чобітьми

є легко розчавити цілий світ.

Шум

Шумить і шамотить шумка шума,

шум прибирає, як весною повінь,

і кожен лист на дубі шуму повен.

Здіймає шлик із голови чумак.

Шпарка шурнула шурубура шуру,

мов малахай, маха майном у май

і розвіває все кругом украй,

що людям аж мороз іде за шкуру.

Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма,

й ліщина галуззю стає сторчма.

Це бродить вітер, шуму перший родич,

і пальцем стукає до неба віллі.

Це шум – натхненна музика природи

на смерті та життя гучнім весіллі.

Вітражі й пейзажі

1. ОСІНЬ

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,

лине листя з лип,

плине воза скрип,

коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,

от отара в отаві,

сизі мряки сиваві,

в яслах яру ясний ястер ятрить яструба.

П'яне піано на піаніні трав

вітер заграв.

Спіють дні все менші, нерівні,

піють по півночі півні

і

ості, осокори,

рій ос

і ось

вже осінь

і

о

осінь

інь

нь.

2. ПЕРШИЙ СНІГ

Осінь переїхала по полі возом золотим.

Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим.

Сонце з батогом проміння вогняний погонич.

Навпростець по небі білі хмари в перегони.

На куделі верховіття сиве павутиння.

Підпирається гори рукою далеч синя.

Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом,

в гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом.

Білі квіти впали заповідь майбутніх січнів;

перший раз тоді поцілувала землю вічність.

3. КОПАННЯ КАРТОПЕЛЬ

Поволі, поволі

по синім полі

дими кружляють

на вільній волі.

Короткими днями

цвітуть вогнями

на краю плаю,

немов квітками.

Багато багаття,

червоне шмаття,

а часом жовте,

немов латаття.

Обличчя веселі,

імли куделі,

а подув з броду

п'яніє в хмелі.

Вже літа є досить,

угору осінь

хустини білі

хмарин підносить —

знаки німі,

що піддається

зимі.

4. КОЛОМИЙКА ПРО ПРОВЕСНУ

Віє вітер, віє буйний, віє за горою,

мороз ходить, мороз бродить під руки з весною.

В річці риби, в полі скиби дощу з неба просять,

роси росять, хмари хмарять небо в барву проса.

Помазала шляхи злива розкислим болотом,

плуги риють плай, мужицьким пахне поле потом.

Сірий ранок ніч розколе, згасне сон на квіті.

Сірий труд виходить в поле й грає на трембіті.

5. ПІД ДАХОМ ЛІСУ

Ой піду я до бору, до бору,

подивлюся на сонце крізь тінь.

Піднесуться дерева угору, угору,

і на землю впаде далечінь.

Ой піду я