Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

Зоя потягла батьків до Сіґурдової загороди для свиней.

Пан і пані Еліси вирячилися на трьох сонних жильців.

— Сіґі сам це зробив, — пояснила Зоя. — Хіба ж він не розумний? Він сплів цей тин, а тепер ще й будує собі хатку… подивіться.

— Не треба міняти тему, Зою. Звідки ці свині взялися? Тут ще ніхто не зустрічав свиней, що прогулюються собі дорогою, немовби йдуть на базар, — зронив пан Еліс.

Сіґурд розреготався.

— Свині йдуть на базар! Ги-ги! Дуже добре! Дуже смішно! Це маленьке поросятко хоче щось купити!

— Це зовсім не маленькі поросятка, Сіґурде. Це найбільші свині, яких я будь-коли бачив. Ти їх, напевне, вкрав? Поцупив з тієї свиноферми біля круч.

Сіґурд перестав сміятися і з серйозним виразом закрутив головою.

— Я не красти! Я знайти на дорозі. Я йти по дорозі. Свиня йти назустріч. Одна, дві, три, чотири свині. Я кажу: «Привіт, свиня! Ходи зі мною. Я роблю тобі гарний дім». Свиня йти за мною. Я йду сюди і роблю паркан для свині, але одна втікає. Вона дуже велика, як дракон. Уже темно. Я не бачу, де вона йде. Може, вона голодна. Може, вона йде в готель. Тепер вона їсть фіранки.

Зоя смикнула вікінга за рукав.

— Сіґі, я думаю, що пані Тиблетовата досі десь там, — прошепотіла вона.

Пан Еліс розпачливо скрикнув.

— А ще пан Тревіс і Ремсботоми!

— Не боятися, тут Сіґурд! — заревів вікінг і видобув свого Носодлуба. Змахнув над головою величезним мечем і прибрав найгероїчнішу позу. — Я зараз ловлю свиню і рятую готель «Вікінг», рятую всіх. Тоді ви всі кричати мені: «Слава Сіґурду! Він відважний! Він розумний! Що нам робити без нього?» Отак! Я йду на бій зі свинею-драконом.

І на цих відважних словах Сіґурд попрямував до готелю, залишивши позаду Елісів, які стояли на газоні, втративши дар мови. Вони міцно притулилися одне до одного.

— Це кінець, — пробурмотів пан Еліс. — Можемо вже нині закриватися. Після цього вже ніхто не захоче зупинятися в нашому готелі.

А тим часом у готелі «Вікінг» Сіґурд піднімався угору сходами і тримав напоготові Носодлуб. Його очі люто виблискували в темряві. Йому навіть у голову не прийшло, що можна ввімкнути світло.

— Ти тут, свинюка-бука? Я йду по тебе. Я роблю з тебе шинку. Свинка дістане на горіхи від Сіґі. Сюди, паця-паця-паця!

Сіґурд підійшов до дверей першої спальні. Він на мить зупинився, міцно вхопився за ручку, порахував до трьох і ввірвався в кімнату.

— Ага! Урррра!

У відповідь на його лютий бойовий клич пан і пані Ремсботоми налякано заверещали, прокидаючись зі сну.

Пан Ремсботом гепнувся з ліжка і знепритомнів. Пані Ремсботом заголосила, що її чоловік помер, і також миттєво зомліла.

Сіґурд пошукав під ліжком. Одчинив шафу й почав тикати скрізь Носодлубом, дірявлячи одяг Ремсботомів. Свині там не було. Він крекнув і рушив до наступної кімнати.

— Раз, два, три… Ага! Урррррааа!

Пан Тревіс сидів на ліжку й дивився телевізор. Він навіть не глянув на вікінга.

— Це обслуга? — запитав він. — Пора вже принести чайочок. Я чекаю… Господи! — пан Тревіс глухо пискнув, бо Сіґурд підняв один кінець ліжка і пан Тревіс опинився на другому кінці, загорнутий у простирадла й покривала.

Свині під ліжком не було.

Сіґурд пожбурив кінець ліжка на підлогу й пішов до наступних дверей.

Пані Ремсботом тим часом очуняла, але її чоловік, на жаль, і далі був непритомний. Усе ще гадаючи, що він помер, вона витягла бідолаху зі спальні за ноги й почала волати на поміч.

Сіґурд тим часом підійшов до ванної кімнати. Він було вже зібрався відчиняти ногою двері, коли вони самі зненацька відчинилися з такою силою, що Сіґурд гупнувся спиною об стіну. З ванної вибігла свиня, що була завбільшки майже як два зв’язані докупи тигри і втричі за них страшніша. Голову свиня мала величезну, немов бачок для сміття — бачок з іклами. Туша була завбільшки з бульдозер.

Свиня вибігла з ванної й зупинилася. В зубах вона стискала залишки щітки для унітазів. Якимось чином до її голови причепився шланг від душу, велетенський її задок був сором’язливо прикритий рушником, а на одній із задніх ніг висів рулон туалетного паперу, що розкручувався, залишаючись позаду довгою білою стрічкою.

Наприкінці коридору відчинилися ще одні двері, в яких з’явилася сонна постать.

— Що тут за галас? — поцікавилася пані Тиблетовата. — Що відбу…

Вона застигла від жаху.

Свиня вирячилася прямо на неї своїми голодними очицями. А тоді свиноматка кілька разів роззявила свою пащеку і рушила вперед.

Пані Тиблетовата нажахано зиркнула на свого чоловіка.

— Сіґі? — прошепотіла вона. — Тут на мене дивиться велика-велика свиня, і я її боюся. Що мені робити?

Сіґурд ще не встиг нічого відповісти, а свиня вже ступила три страхітливі кроки до пані Тиблетоватої, притисла її до стіни й почала шумно облизувати їй лице.

Сіґурд міцно стис Носодлуба і нишком почав наближатися до жирнющого свинячого заду. Його обличчя набрало лютого виразу, і він підстрибнув з жахнючим бойовим кличем у повітря.

— Я-га-ра-а-а-а! — Він з усієї сили штурхнув Носодлубом випнутий зад свиноматки, і та теж підстрибнула в повітря зі специфічним рохканням-виттям.

— Сн-н-н-хр-р-р-г-г-ов-ов-ор-р-рг!

Сіґурд не переставав підганяти свиню-бульдозера мечем, підштовхуючи її до сходів. Коли вони проминали кімнату Ремсботомів, пані Ремсботом побачила на мить свиню й розлюченого вікінга і знову знепритомніла, впавши на свого чоловіка, в результаті чого утворилася величенька й гарненька купа-мала. З кімнати номер два виповз цілий згорток постільної білизни, що крутився й вищав, аж поки пані Тиблетовата нарешті спромоглася вивільнити звідти пана Тревіса.

Тим часом Сіґурд зігнав свиню додолу сходами, а тоді погнав її через увесь садок до новозбудованої свинячої загороди. Там він щільно зачинив ворітця.

Усі кинулися до паркана поглянути на ув’язнену свиноматку.

— Овва, — пробурмотів пан Еліс. — Оце так свинюка! Ти вчинив відважно, Сіґурде. Я б не хотів зустрітися віч-на-віч з такою звірюкою.

— Хай живе Сіґурд! — вигукнув Тім, і всі Еліси почали його вітати, але вже невдовзі їхній настрій знову різко погіршився, бо до них, спотикаючись, почали виходити доволі стурбовані гості.

Еліси заспокоювали їх чаєм і чималими дозами бренді.

Пані Тиблетовата безпечно відпровадила Ремсботомів назад до їхніх ліжок. їй нібито вдалося переконати пані Ремсботом, що тій просто приснився страшний, кошмарний сон.

— Я тільки зроблю ще маленький ковточок, — пробелькотіла тремтячим голосом пані Ремсботом, хапаючись за сріблисту фляжечку пані Тиблетоватої, — Це допоможе мені заснути.

Сіґурду навіть дозволили повернутися в його стару кімнату