read-books.club » Бойовики » Глибоко під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "Глибоко під водою"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Глибоко під водою" автора Пола Хокінс. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 91
Перейти на сторінку:
class="p1">Я вирішив прогулятися під дощем, щоб протверезіти. Відчинив дверцята, через «не можу» перевірив заднє сидіння і вийшов. Я миттєво промок, вода мене засліпила. Вила блискавки розітнули повітря — і в цю секунду я побачив Джулію, геть вимоклу, яка то бігла, то йшла, то знову бігла до мосту. Я скочив назад у машину і поморгав фарами. Вона зупинилася. Я знову посвітив, і вона обережно попрямувала до мене. Зупинилася за кілька метрів від машини. Я опустив вікно і гукнув її.

Вона відчинила дверцята й сіла. На ній усе ще був жалобний одяг, тільки він геть промок і обліпив її крихке тіло. Вона лише перевзулася. Я помітив, що колготки на ній взялися стрілками — було видно невелике кружало блідого тіла на колінах. Це шокувало, адже щоразу, коли я бачив її раніше, вона повністю прикривала тіло: довгі рукави, високі коміри, ніде не видно шкіри. Недосяжна.

— Що ви тут робите? — спитав я. Вона подивилася на віскі в мене на колінах, але нічого не сказала. Натомість вона простягнула руку, притягла моє обличчя до своїх губ і поцілувала мене. Це було дивно, п’янко. Я відчув кров на її язику, і на секунду я піддався, але все ж випручався з її обіймів.

— Вибачте, — сказала вона, витираючи губи, опустивши очі. — Вибачте, будь ласка. Сама не знаю, чому я це зробила.

— Та от і я не знаю, — сказав я. І тут ми ні з того ні з сього розреготалися, спочатку нервово, потім щиро, неначе поцілунок — то найвеселіший жарт у світі. Коли відсміялися, ми обоє витирали сльози з обличчя.

— Що ви тут робите, Джуліє?

— Джулс, — сказала вона. — Я шукаю Ліну. Я не знаю, де вона…

Тепер вона стала мені якась інакша, не така замкнена.

— Мені страшно, — сказала вона і ніби зніяковіло засміялася. — Мені справді страшно.

— Чого ви боїтеся?

Вона відкашлялась і прибрала мокре волосся з обличчя.

— Чого ви боїтеся?

Вона глибоко вдихнула.

— Я не… Це звучить дивно, я знаю, але там був чоловік, на похороні, чоловік, якого я впізнала. Колишній бойфренд Нел.

— Правда?

— Я маю на увазі… не останнім часом. Хтозна-коли. Коли ми були підлітками. Я уявлення не маю, чи бачила вона його потім, — на її щоках загорілися два густі рум’янці. — Вона ніколи не згадувала його у тих своїх повідомленнях по телефону. Але він був там, на похороні, і я думаю… Я не можу пояснити, чому, але мені здається, він міг щось їй заподіяти.

— Щось заподіяти? Ви хочете сказати, що ви вважаєте його причетним до її смерті?

Вона подивилася на мене благально.

— Я не можу сказати такого, звичайно, але вам треба подивитися на нього, вам потрібно з’ясувати, де він був, коли вона загинула.

Шкіра в мене на голові заворушилася, крізь алкоголь пробивався адреналін.

— Як його звати? Про кого ви?

— Роббі Кеннон.

Якусь мить я не міг нічого згадати, але потім мені спало на думку.

— Кеннон? Місцевий? У його сім’ї були автосалони, багато грошей. Цей?

— Так. Він. Ви його знаєте?

— Я його не знаю, але пам’ятаю.

— Ви пам’ятаєте?..

— Зі школи. Він був на рік старший. Вправний у спорті. Вправний з дівчатами. Не дуже розумний.

Нахиливши голову так, що її підборіддя вперлося в груди, Джулс сказала:

— Я не знала, що ви вчилися в школі тут.

— Вчився, — сказав я. — Я завжди жив тут. Ви не пам’ятаєте мене, але я пам’ятаю вас. Вас і вашу сестру, звичайно.

— А, — сказала вона, і її обличчя закрилося, наче хтось дверима грюкнув. Вона взялася за ручку дверцят, ніби збираючись іти.

— Заждіть, — сказав я. — Що змушує вас думати, ніби саме Кеннон заподіяв щось вашій сестрі? Він казав щось, робив щось? Чи був він жорстоким до неї?

Джулія похитала головою й відвернулася.

— Я просто знаю, що він небезпечний. Він нехороша людина. І я бачила, як він… дивився на Ліну.

— Дивився на неї?

— Так, дивився. — Вона повернула голову й нарешті зустрілася зі мною поглядом. — Мені не подобається, як він дивився на неї.

— Окей, — сказав я. — Я, е-е… Я подивлюся, що можна дізнатися.

— Дякую.

Вона знову спробувала відчинити дверцята машини, але я поклав руку їй на плече.

— Я відвезу вас додому, — сказав я.

Знову глянувши на пляшку, вона, втім, нічого про це не сказала.

— Добре.

Уже хвилини за дві ми повернулися до Млина, і всю дорогу мовчали, поки Джулс не відчинила дверцята машини. Я не мав би нічого говорити, але мені захотілося сказати їй це.

— Ви дуже схожа на неї, знаєте.

Вона була вражена й засміялася зляканим, схожим на гикавку, сміхом.

— Та я зовсім не така. Зовсім не як вона. — Джулс змахнула сльозу зі щоки. — Я — анти-Нел.

— По-моєму, ні, — сказав я, але вона вже пішла.

Як я їхав додому, не пам’ятаю.

Затон Утоплениць

Лорен, 1983 рік

На тридцять другий день народження Лорен, за тиждень, вони поїдуть до Крестера. Тільки вона і Шон, тому що Патрік буде працювати.

— Це моє улюблене місце в усьому світі, — сказала вона синові. — Там є і замок, і красивий пляж, а іноді можна побачити тюленів на скелях. А після пляжу й замку ми підемо до коптильні і поїмо копчених оселедців із чорним хлібом. Рай та й годі.

Шон наморщив носа.

— А як на мене, краще поїхати в Діснейленд, — оголосив він, — і їсти морозиво.

Мати розсміялася і сказала: Ну гаразд, може, ми натомість поїхали б туди.

Зрештою, вони нікуди не поїхали.

Стояв листопад, дні були короткі, вітер пронизливий, а з Лорен щось коїлося. Вона розуміла, що робить

1 ... 28 29 30 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Глибоко під водою» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Глибоко під водою"